Читати книгу - "Омріяний Рим"

Багато хто й досі вважає так само, правда ж? Ретроградна сила, що паралізує соціальний розвиток, — хіба не в цьому таємно, а нерідко й відкрито переконані тисячі західних політиків?

Войовнича віра на противагу поміркованому християнству, яке тримають дужі руки науки, — хіба не про це казав Бенедикт XVI у Реґенсбурзі?

Погодьтеся, в ісламі є щось таке, що страшенно непокоїть ніжну західну душу. Це вам не англіканська церква з її покірними єпископами та їхніми скорботними міркуваннями. Головною проблемою ісламу є те, що його послідовники такі непередбачливі, що вірять у нього (до того ж так щиро), тоді як західні європейці добряче навчені риторикою й історичним досвідом 1400 років. Тому-то нас так і непокоїть іслам. Найважливіше питання для нас, для всього нашого покоління — як правильно аналізувати цю відмінність, як з нею бути.

Може, нам слід сказати, що ці колишні римські території слід навіки відгородити від «Європи», адже вони перебувають не на тому боці поділу, запровадженого Анрі Піренном? Невже краще дотримуватися поради Папи та ставитися до турків, як до «цілковитої протилежності Європі»? Не думаю. Мені здається, що вчинити так буде історичною помилкою.

Краще подумаймо, що можна вдіяти, щоб розплутати цей аж надто заплутаний клубок з упереджень і забобонів, який розрісся навколо мусульманської Туреччини. Побачимо, чи Джонні Турк справді аж так відрізняється від нас.

Французькі політики люблять посилатися на турецький геноцид вірмен 1915 року, розлючено тицяючи пальцями в бік Стамбула.

— Туреччина нізащо не увійде до ЄЄ, — верещать французи, — доки не визнає й не перепросить за те жахіття.

Так, це правда, вірмени жахливо постраждали.

Але ж якими мотивами керується Франція? Хіба сама вона вибачилася перед Алжиром за тортури й винищення його народу, коли він належав Франції? Коли ж ми вже взялися вимагати вибачення, то чому б не згадати, що ті-таки французи винні перед турками за один із найжорстокіших військових злочинів у історії — убивство Наполеоном 2000 беззахисних турецьких полонених в Акрі? Чому б Франції не облишити картати Туреччину від імені всіх вірмен і не перепросити за свого рідного Наполеона?

Крім того, ніхто не знехтує нагодою заявити, що турки є сексистами і що таке ставлення до жінки не прийнятне в ЄС. То ми вже визнали, що в ісламі є ханжі, але погляньмо на сучасну статистику: повсякчас зростає кількість освічених жінок, які беруть активну участь у житті країни. Згадайте хоча б найпершу жінку на посаді прем’єр-міністра Туреччини — Тансу Чілер. І вже давно в багатьох мечетях Стамбула чоловіки та жінки можуть молитися разом. А ще, перш ніж Брюссель заведе чергову демагогію про ґендерну нерівність, не зле буде нагадати, що Туреччина надала жінкам право голосу раніше за Бельгію.

Антитурецькі настрої неабияк зросли після перших судів над письменниками та журналістами, яких звинуватили в обрáзі Türklük (турецькості), тож усім нам, симпатикам Туреччини, слід визнати, що цього разу її уряд припустився помилки. Без сумніву, туркам слід позбутися ганебної статті 301 свого Кримінального кодексу, щоб люди, як заповідав Вольтер, мали змогу казати про Туреччину що завгодно[119].

Однак не варто забувати, що Туреччина не єдина країна, яка приймає закони, котрі придушують свободу слова. Приміром, сміховинний арешт австрійцями Девіда Ірвінга перетворив дурника на справжнього мученика[120]. Крім того, чимало людей висловлюють сумніви в британському законі про розпалювання релігійної ворожнечі. Це я до того, що хай турки й помиляються, але вони не єдині, хто чинить неправильно.

Що там ще маємо в цьому густому супчику з антитурецьких настроїв? Ще від часів Мехмеда II усі кому не ліньки невтомно звинувачують турків у «наповненні саду природи неприродними гріхами». Гадаю, тут можна нічого не казати на захист Туреччини, а надто в наш час, коли населення країни сягнуло 80 мільйонів і далі зростає. Нам слід заперечити хіба що, ймовірно, достеменно такі самі слова, сказані прем’єр-міністеркою Франції Едіт Крессон на адресу англійців. Можу лише додати, що колись чув (з надійних джерел, тільки вже не пригадаю яких), що, коли турецькі проститутки обіцяють вам «грецькі» розваги, а грецькі повії — «турецькі», і ті і ті мають на увазі те саме.

Значно гостріше стоїть питання з правами людини в Туреччині, бо тут усе далеко не ідеально. Утім, така сама ситуація з правами людини була в Греції, коли її прийняли до ЄЕС[121]. Безперечно, не можна давати Туреччині зійти зі шляху до ЄС, ми мусимо допомагати прогресивним силам і не дати країні скотитися в минуле. Жодних сумнівів, сучасна зневага й закритість Західної Європи — усі ці балачки патріархів, проповідників і політиків про «цінності» — починають віднаджувати турків від Європи. Країни Близького Сходу охоплюють щораз сильніші протурецькі настрої. Уперше від розпаду Османської імперії 1924 року Туреччина почала поширювати свій вплив у регіоні. З 2000 року подвоїлася кількість рейсів зі Стамбула до Дамаска[122]. З 2001 по 2005 рік потроїлася кількість арабських туристів у Туреччині. Того ж таки 2005 року в Турецькій Рив’єрі провели свої відпустки мільйон іранців. Отже, що краще для здоров’я планети — чимраз більша байдужість Туреччини до ЄС і потужніші її зв’язки з Іраном чи все-таки укріплення країни в Європейському Союзі та вплив цієї мусульманської держави на забезпечення миру в найнестабільнішому регіоні світу? Особисто я знаю, чого хочу.

То чому ж усі так вагаються? Чому ми вдаємо, ніби на заваді нам стоїть Кіпр, коли ніхто інший, як самі грецькі кіпріоти — наголошую, не турки — відкинули рішення ООН?

Саме час опуститися на самісіньке дно та проаналізувати основний аргумент, який лунав від усіх діячів (від Вінстона Черчилля до Бенедикта XVI), а саме, що найбільшою проблемою ісламського світу є, власне, іслам. Будьмо чесними й визнаймо, що в Черчиллевому аналізі економічних і соціальних наслідків сповідування цієї релігії є чимале зерно правди. Має бути щось про іслам, що дійсно допоможе пояснити, чому в мусульманському світі не сталося розквіту буржуазії, ліберального капіталізму, а отже, і поширення демократії. Стає дуже дивно, коли міркуєш, що за часів Римської/Візантійської імперії Константинополь упродовж кількох тисячоліть ніс світло науки світові, а за правління Османів перша друкована газета в Стамбулі з’явилась аж у середині XIX ст. Щось стало причиною того, що турки відстали на кілька століть.

Винуватцем затримки прогресу є фатальний консерватизм у релігії. Священні закони ісламу не можна змінювати й поліпшувати, тому на землях, де