Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

Крипту було оздоблено, ніби середньовічну дорогоцінну раку: кожен дюйм позолочених стін вкривали орнаменти й символи, релігійні й геральдичні. Над вівтарем — образи святих у коштовних рамках, небесно-блакиті труби органа огорнуто золотими стрічками і червоногарячими флер-де-лісами. Робін сіла на оббиту червоним оксамитом лаву й розгорнула Страйкове повідомлення.

Потрібна допомога. Барклей уже 10 днів працює з Джиммі Найтом, але щойно дізнався, що дружина має на вихідні працювати, а за дитиною приглянути нема кому. Енді з рідними сьогодні їде до Аліканте на тиждень. Я не можу стежити за Джиммі, він мене знає. «ОПІР» завтра виходить на марш проти боєголовок. Початок о другій у Боу. Зможеш?

Робін кілька секунд дивилася на повідомлення, а тоді тихо застогнала. Звук луною полетів по крипті.

Це вперше за рік Страйк отак зненацька просив її попрацювати понаднормово — і якраз на річницю. Вже заброньовано дорогий готель, зібрано і завантажено в машину валізи. За кілька годин вона має зустрітися з Метью, і вони поїдуть просто до «Le Маnоіr aux Quat’Saisons». Якщо вона відмовиться, Метью розлютиться.

В позолоченій тиші крипти їй згадалися слова, які сказав Страйк, коли погодився вчити її на детектива.

«Мені потрібен партнер, який може працювати понаднормово, у вихідні... У тебе великі здібності до цієї справи, але ти виходиш заміж за чоловіка, який проти такої професії для тебе...»

А Робін йому тоді відповіла, що не Метью вирішувати, чим вона займатиметься.

Вона надрукувала відповідь — повільно, стираючи слова і добираючи нові, обдумуючи кожний склад.

Мені дуже шкода, але в мене річниця. Ми вже забронювали готель, їдемо сьогодні.

Робін хотіла додати ще щось, але що тут додаси? «У мене не складається шлюб, тому вкрай важливо його відсвяткувати»? «Я б краще прикинулася протестувальницею і стежила за Джиммі Найтом»? Вона натиснула «Надіслати».

Чекаючи на відповідь, Робін почувалася так, ніби чекає на результат аналізів. Очі її блукали вигинами лози, що вкривала стелю. З ліпнини на неї дивилися дивні обличчя — як-от міфічний Зелений Чоловік. Геральдичні та язичницькі образи пересипалися янголами та хрестами. Ця каплиця була не просто Божим домом. Вона походила з доби забобонів, магії, феодальної влади.

Минали хвилини, а Страйк усе не відповідав. Робін підвелася, обійшла каплицю. У дальній частині вона знайшла буфет. Відчинивши, виявила всередині табличку, присвячену суфражистці Емілі Девідсон. Виявляється, вона проспала тут ніч, щоб у переписі 1911 року вказати місцем проживання Палату громад; тільки за сім років жінки отримають право голосу. Робін мимохіть подумала, що Емілі Девідсон не схвалила б її вибір: невдалий шлюб замість свободи працювати.

Мобільний Робін знову загудів. Вона опустила очі, боячись того, що прочитає. Страйк дав відповідь на дві літери.

ОК

Ніби свинцевий тягар зісковзнув з грудей кудись у живіт. Страйк, як вона чудово знала, так і живе у квартирці над офісом. Він один в агенції неодружений, тож межа між його професійним та особистим життям коли й існує, то гнучка й нечітка, а от у Робін, Гатчинса і Барклея все інакше. І найгірше тут те, що Робін не знала, як сказати Страйкові, що їй шкода, що вона все розуміє, що жалкує про такий стан речей, і не нагадати при цьому про ті обійми на сходах у день її весілля, про які вони стільки часу не згадували, аж Робін навіть не знала, чи він про те пам’ятає.

Страшенно нещасною вона вийшла з крипти, тримаючи в руках папери, які буцімто кудись носила.

Коли вона повернулася до кабінету, там був тільки Рафаель. Він сидів за комп’ютером Іззі та щось на ньому набирав утричі повільніше, ніж вона.

— Іззі пішла з татом робити щось настільки нудне, що я вже забув, що то,— повідомив він.— Вони скоро повернуться.

Робін силувано усміхнулася і повернулася за свій стіл, думаючи про Страйка.

— Дивний вірш, правда? — спитав Рафаель.

— Що? А... а, отой, латиною? — погодилася Робін.— Трохи є. — Таке враження, що він його вивчив навмисне для Малліка.

Ніхто такого просто так не запам’ятає.

Подумавши, що Страйк запросто цитує дивні речі латиною, Робін відповіла:

— Так, навряд чи.

— Він того Малліка не любить чи що?

— От цього не знаю,— збрехала Робін.

Не знаючи, як ще зобразити зайнятість, вона знову переклала папери.

— Венеціє, а ти тут надовго?

— Точно не знаю. Мабуть, поки парламент не піде на канікули.

— Ти правда хочеш тут працювати? Постійно?

— Так,— відповіла вона.— Мені здається, що це цікаво.

— А раніше ти що робила?

— Працювала у піарі,— відповіла Робін.— Було непогано, але я хотіла іншого.

— Депутата надумала підчепити? — злегка всміхнувся Рафаель.

— Не скажу, що тут є хтось, за кого я б воліла вийти заміж,— відповіла Робін.

— Ти мене ображаєш,— удавано зітхнув Рафаель.

Злякавшись, що зараз почервоніє, Робін спробувала заховатися, нахилившись над шухлядою, з якої дістала щось навмання.

— То що, у Венеції Галл хтось є? — спитав Рафаель, коли вона випрямилася.

— Так,— відповіла вона.— Його звати Тим. Ми разом уже рік.

— Ось як? А де працює?

— У «Кристіз».

На цю ідею Робін надихнули чоловіки, яких вона бачила в «Червоному леві» з Сарою Шедлок: бездоганно вбрані випускники приватних шкіл; якраз із такими має водитися хрещениця Чизвелла.

— А ти? — спитала вона.— Іззі казала щось...

— Про галерею? — перебив її Рафаель.— То дурниці. Вона для мене була надто юна. Батьки зараз відіслали її до Флоренції.

Він розвернув стілець до Робін із серйозним, задумливим обличчям, ніби хотів зрозуміти щось, чого не міг дізнатися зі звичайної розмови. Робін відвела очі. Підтримання такого пильного зорового контакту не було можливим для дівчини уявного Тима.

— Ти віриш у спокуту?

Питання заскочило Робін зненацька. Воно було величне, красиве, мов блиск коштовної каплиці біля підніжжя гвинтових сходів.

— Я... так, вірю,— відповіла вона.

Рафаель узяв зі столу Іззі олівець і раз у раз прокручував його між довгими пальцями, уважно дивлячись на Робін. Він ніби оцінював їй.

— Ти знаєш, що я зробив? За кермом?

— Так,— відповіла вона.

Тиша, що запанувала між ними, здавалася Робін повною спалахів і туманних постатей. Вона легко уявляла закривавленого Рафаеля за кермом і понівечену молоду жінку на дорозі, а ще поліційні машини, поліційну стрічку, цікавих, що визирають, проїжджаючи повз.