Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

21

...у цьому домі граються у деякі ігри за твоєю спиною.

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

— Чому в тебе стільки роботи, а я тут світом нуджуся? — спитав Рафаель у Робін п’ятничним ранком.

Вона щойно повернулася зі стеження за Ґерайнтом, який пішов до Порткалліс-гаузу. Спостерігаючи за ним здалеку, Робін відзначила, що ввічливі усмішки багатьох молодих жінок, з якими він вітався, перетворювалися на гримаси огиди, щойно Ґерайнт ішов далі. Він зник у залі для зібрань на другому поверсі, а Робін повернулася до кабінету Іззі. До дверей кабінету Ґерайнта вона підходила з надією, що вдасться пробратися всередину і забрати другий жучок, але крізь відчинені двері побачила Ааміра, який працював за своїм комп’ютером.

— Рафе, котику, я тобі дам якесь завдання буквально за мить,— пробурмотіла затуркана Іззі, клацаючи клавіатурою.— Треба це закінчити для голови однієї місцевої партії. За п’ять хвилин татко прийде підписати документ.

Вона кинула загнаний погляд на брата, а той розвалився на кріслі, витягнувши перед собою довгі ноги. Рафаель закасав рукави, розпустив краватку і бавився тимчасовою паперовою перепусткою, що висіла в нього на шиї.

— Може, підеш купиш собі кави на терасі? — запропонувала Іззі. Робін розуміла, що вона хоче вигнати його до приходу Чизвелла.

— Не хочеш на каву, Венеціє? — спитав Рафаель.

— Не можу,— відповіла Робін.— Купа роботи.

Вентилятор на столі Іззі дихнув на Робін, і кілька секунд вона насолоджувалася свіжим вітерцем. Тюль на вікні притлумлював враження від чудового червневого дня. Розмиті парламентарії на терасі за склом здавалися сяйливими привидами. Робін одягнула бавовняну сукню і зібрала волосся у хвіст, але час до часу витирала верхню губу зворотом кисті, вдаючи, що працює.

Як вона і казала Страйкові, Рафаель у кабінеті створював незручності. Коли вона була тут сама з Іззі, не треба було вигадувати приводів для того, щоб нишком вийти в коридор. Ба більше, Рафаель повсякчас дивився на Робін, і не тими хтивими ковзкими поглядами, що їх кидав на неї Ґерайнт. Вона досі не схвалювала вчинків Рафаеля, але раз у раз виявляла, що небезпечно наближається до співчуття до нього. Він нервував у присутності батька, і... ну, власне, будь-хто сказав би, що він красунчик. Саме тому Робін здебільшого і не дивилася на нього: надивившись, можна було втратити всяку об’єктивність.

Рафаель наполегливо прагнув установити з нею ближчі стосунки, а вона старалася його віднадити. Вчора він уже завадив Робін, коли вона стояла під дверима Ґерайнта й Ааміра і дослухалася до телефонної розмови останнього про якийсь «запит на інформацію». З тих нечисленних деталей, які вдалося розчути, Робін дійшла висновку, що йдеться про «Рівне ігрове поле».

«Але ж ідеться не про встановлений законом запит? — знервованим тоном питав Аамір.— Це не офіційно? Я собі думав, це щось стандартне... але містер Вінн гадав, що його лист до регулятора збору коштів відповів на всі питання...»

Робін не могла не скористатися нагодою підслухати, але розуміла, що ситуація небезпечна. Проте вона не чекала, що її заскочить зненацька не Вінн, а Рафаель.

«На кого це ти там чатуєш?» — зі сміхом спитав він.

Робін хутко пішла геть, але встигла почути, як Аамір ляснув дверима. Очевидно, в подальшому він принаймні стежитиме за тим, щоб двері лишалися зачиненими.

«Ти завжди така полохлива, чи це я винен? — спитав Рафаель, наздоганяючи її.— Ходімо на каву! Ходімо, я тут скоро з глузду з’їду від нудьги».

Робін одразу відмовилася і прикинулася, ніби знову має роботу, але мусила визнати, що в глибині душі — десь дуже-дуже глибоко — ця увага їй лестить.

У двері постукали, і Робін з подивом побачила, як у кабінет входить Аамір Маллік зі списком імен. Знервованим, але рішучим тоном він звернувся до Іззі.

— Так, е, привіт. Ґерайнт просить додати до переліку гостей параолімпійського прийому дванадцятого липня членів правління «Рівного ігрового поля»,— заявив він.

— Я не маю жодного стосунку до прийому,— різко відповіла Іззі.— Його організовує міністерство, а не я. Чому,— додала вона, відкинувши з чола мокру гривку,— всі йдуть до мене?

— Ґерайнтові треба, щоб вони там були,— сказав Аамір. Список у його руці затремтів.

Робін подумала: а чи не ризикнути, чи не пробратися зараз до порожнього кабінету Ааміра і не замінити жучки? Вона тихенько підвелася, стараючись не привертати до себе уваги.

— Хай попросить Деллу,— сказала Іззі.

— Делла зайнята. Там усього вісім людей,— наполягав Аамір.— Йому конче необхідно...

— «Це мовить дочка Ананки, діва Лахесіс»[8],— гучний голос міністра культури увійшов до кабінету раніше за нього. Чизвелл у пом’ятому костюмі став у дверях, завадивши Робін вийти. Вона знову тихенько сіла. Аамір, як їй здалося, зібрав усю мужність.

— Ви знаєте, хто така Лахесіс, містере Маллік? — поцікавився Чизвелл.

— Боюся, що ні,— відповів Аамір.

— Ні? У вашій Гарринґейській середній школі не вивчали грецьку міфологію? Рафе, я бачу, ти нічим не зайнятий. Розкажи містерові Малліку про Лахесіс.

— Я теж не знаю, хто це,— відповів Рафаель, дивлячись на батька крізь густі темні вії.

— Дурника клеїш, га? Лахесіс,— проголосив Чизвелл,— була однією з мойр. Вона відміряла життя, яке судилося кожній людині. Знала, коли чий жереб випаде. Ви не фанат Платона, містере Маллік? Гадаю, вам більше підійде Катул. Він писав чудові вірші про чоловіків з вашими нахилами. «Pedicabo ego vos et irrumabo, Aureli pathice et cinaede Furi[9]», га? Вірш шістнадцятий, поцікавтеся, вам сподобається.

Рафаель та Іззі не зводили з батька очей. Аамір кілька секунд стояв з таким виглядом, ніби забув, нащо прийшов, а тоді вийшов геть.

— Усім не завадить трохи класичної освіти,— сказав Чизвелл і простежив за ним задоволено-злостивим поглядом.— Ніколи не пізно вчитися, га, Рафе?

У Робін на столі завібрував мобільний. Повідомлення від Страйка. Вони домовилися не дзвонити одне одному в робочі години, хіба тільки щось термінове. Вона сховала телефон у сумочку.

— Де там моя купа документів? — спитав Чизвелл у Іззі.— Ти вже дописала листа до Бренди-Бісової-Бейлі?

— Просто зараз роздруковую,— відповіла Іззі.

Поки Чизвелл підписував стос листів, по-бульдожому дихаючи на весь тихий кабінет, Робін щось промимрила в тому дусі, що от, треба йти, і вибігла у коридор.

Бажаючи прочитати повідомлення від Страйка у спокої, вона пішла за дерев’яним вказівником «До