Читати книгу - "Погода, яка змінила світ"

Часи настільки змінилися, що природознавці у XVII столітті могли із вогнем в очах відкривати таємниці Всесвіту, не відчуваючи реальний вогонь на своїх ступнях. Таке ставалося за старих кепських часів, коли церква у лютому 1600 року спалила на багатті Джордано Бруно, зокрема, за єретичні ідеї щодо обертання Землі навколо Сонця. Ні, тепер такого не було – прийшли нові часи й нові звичаї, коли старі релігійні постулати перестали задовольняти багато допитливих голів. Настав час слави перших суперзірок науки – Коперника, Галілея та Ньютона.

Колеса сучасної науки закрутилися майже мигцем після видання Ісаком Ньютоном фундаментальної праці – «Philosophiæ Naturalis Principia Mathematica» («Математичні начала натуральної філософії»), або, як її називають друзі, просто «Начала». До «Начал» увійшли закони руху Ньютона, класична механіка та закони всесвітнього тяжіння – про яблуко, що впало, ви знаєте.

Переоцінити значення «Начал» для науки майже неможливо. Шведський астроном Карл Шарльє підсумував працю Ньютона так: «Пояснити, наче за допомогою чаклунства, усі складні загадки людства, які майже два тисячоліття даремно обдумували найсвітліші голови, та водночас дати зрозуміле уявлення про весь Усесвіт – привілей не для звичайного смертного».

«Началами» Ньютон також посіяв насіння того, що зватиметься Просвітництвом, – культурно-історичний рух, який домінуватиме у XVIII столітті й правитиме за ідеологічне пальне для Великої французької революції. Філософи Просвітництва, критикуючи релігію, волітимуть раз і назавжди покінчити з «Богом даним порядком» після століть воєн, станових привілеїв, цензури, державного й церковного всевладдя. Натомість утвердиться віра у знання, науку та раціональне мислення. Добу просякнуть ідеї прав людини, ринкової економіки та рівності всіх перед законом.

Саму програму Просвітництва оголосив німецький філософ Іммануїл Кант: «Просвітництво є виходом людини із самозавиненої незрілості [...] Sapere aude! Отже, слова “Май мужність користуватися власним розумом!” є девізом Просвітництва»[31].

Зважся на свою думку! Який бойовий клич! Цей виклик можна повторювати трохи частіше у наші часи, коли думки прирівнюються до знань, а в дебатах перемагає релігійний фундаменталізм і «альтернативні факти». Коли йдеться про клімат – теж.

Цей розділ можна підсумувати одним запитанням: як так сталося, що холод і дощ Малого льодовикового періоду призвели до таких жахіть війни та голоду в Європі? Часи були настільки складними, що середній зріст європейця змалів на понад два сантиметри. По суті, Європа до промислової революції була майже винятково аграрним суспільством. Виживання такого суспільства практично повністю залежить від врожаїв. Клімат керував економікою майже безпосередньо, адже від клімату залежали передумови виробництва.

З тієї ж причини зміни клімату сьогодення найдужче б’ють по країнах, що розвиваються: левова частка їхнього населення безпосередньо залежна від рільництва. Точнісінько, як і в Європі XVII століття, коли поля дають менші врожаї, справи у таких країнах починають іти кепсько. Нам відомо це із сучасних новин: якщо ціни на найважливіші речі сильно виростають, людей це обурює і вони врешті-решт виходять на вулиці. Ріст цін на хліб став головним символом економічної та соціальної кризи впродовж так званої Арабської весни, що почалася у 2010 році. Це не просто збіг. Гасло «Хлібу, миру та справедливості» лунало, наприклад, у Єгипті, країні, що найбільше у світі імпортує пшеницю.

Кілька досліджень продемонструвало, що заворушення Арабської весни, а також війна в Сирії та потоки мігрантів до Європи в останні роки частково пов’язані з посухою, що лютує на Близькому Сході останні десятиліття. А також із ростом кількості населення, харчові потреби якого рільництво задовольнити не в змозі. Те ж саме сталося, як зазначалося раніше, в Європі впродовж Середньовічного теплого періоду. За сприятливих умов населення швидко росло, а коли почався Малий льодовиковий період, виникла проблема – поля більше не могли прогодувати голодні роти.

Щось мало статися наприкінці Малого льодовикового періоду. Щось таке, що зламало замкнене коло неврожаїв і голоду, хоч і трохи пізненько. На шахівниці з’явилася нова королева. Нова сільськогосподарська культура, менш чутлива до погодних умов, аніж традиційні зернові культури. Це така неймовірна рослина з такою захопливою історією, що вона заслуговує на цілий розділ.

10. Бульба, яка прогодувала Європу

Картопля Гассельбек:

• Увімкніть духовку на 225°С.

• Очистіть картоплю. Наріжте невеликими скибками, не розрізаючи до кінця. Можна покласти в глибоку дерев’яну ложку, аби випадково не розрізати надвоє.

• Покладіть картоплю нарізаним боком догори в придатний для запікання посуд. Помастіть розтопленим маслом чи олією та поставте в розігріту духовку на приблизно 20 хв.

• Вийміть і ще раз помастіть розтопленим маслом чи олією. Посоліть і посипте тертим сиром. Запікайте ще 20 хвилин до м’якості.

«ІСА», одна з найбільших у Швеції продуктових торговельних мереж

Чи вплинула якась рослина на історію, суспільство та животи населення західних країн настільки сильно, як Solanum tuberosum, картопля? Без цієї непомітної, маленької бульби нашій частині світу заледве вистачило б необхідної для проведення промислової революції поживи та людського ресурсу. Чверть приросту населення Європи між 1700-ми та 1900-ми роками з’явилася завдяки картоплі. За скромними підрахунками.

Сьогодні непомітний коренеплід – один з основних харчових продуктів західного світу, проте ще у Середньовіччі жоднісінька душа з цього боку Атлантичного океану ніколи не чула про картоплю. Усі класичні світові цивілізації та імперії розвивалися без картоплі. Єгиптяни не здогадувалися про існування цієї рослини. Як і древні греки та римляни, зайве говорити про монголів. До речі: який вигляд мав би сьогодні світ, якби безжалісна орда вершників Чингісхана скакала Європою, маючи картоплю? У такому разі ми всі, напевне, жили б у юртах.

Машина часу везе нас крізь століття, щоб ми могли на власні очі побачити прибуття картоплі до Європи. Ця звичайнісінька рослина змінить світ більше, ніж будь-що раніше. А попит на неї забезпечить суворий клімат Малого льодовикового періоду.

Картоплю із Південної Америки до Європи привезли іспанські конкістадори у XVI столітті. Причиною походу туди було золото, необхідне іспанській короні для фінансування воєн, що вибухали через Малий льодовиковий період. Конкістадори наткнулися на картоплю у Перу, в Андах. Там, у краях навколо озера Тітікака, місцеві, вочевидь, їли дику картоплю ще десять тисяч років тому.

Перші європейці – іспанські конкістадори на чолі з Франсіско Пісарро – побачили картоплю десь у 1532 році. Пісарро разом із хроністом Хуаном де Кастельяносом, який брав участь в іспанській експедиції у Північних Андах, уперше письмово описали картоплю.

Спраглим до золота іспанцям картопля не видавалася причиною для фанфар. Рослина не надто схожа на справжній інкський скарб. У будь-якому разі, іспанці, пливучи водами Атлантики на батьківщину, смакували картоплею. А також й іншим смачненьким південно-американським делікатесом – кукурудзою.