Читати книгу - "Маленькі жінки. II частина"

– Que pensez-vous?[66] – запитала вона, демонструючи свій французький, який значно покращився відтоді, як вона приїхала в Європу.

– Ця мадемуазель дарма часу не втрачала, і результат чарівний, – галантно відповів Лорі, поклонившись із захопленим виглядом і поклавши руку на серце.

Емі почервоніла від задоволення, але чомусь комплімент не справив на неї такого враження, як грубувата похвала, яку чула від нього вдома, коли у свято, обійшовши її з усіх боків, він промовляв, що вона виглядає «цілком прекрасно», і з сердечною усмішкою схвально гладив по голові. Їй не подобався його новий тон, бо сам він залишався байдужим, незважаючи на захоплений погляд.

«Якщо він так змінюватиметься з віком, то вже краще б завжди залишався хлопчиком», – подумала вона із дивним відчуттям розчарування і незручності, намагаючись водночас здаватися невимушеною й веселою.

У «Авігдорі» вона отримала дорогоцінні листи з дому і, віддавши віжки Лорі, читала їх із задоволенням, поки вони їхали тінистою дорогою, що звивалася між живою огорожею, в якій цвіли чайні троянди, такі ж свіжі, як у червні.

– Мама пише, що Бет дуже погано почувається. Я часто думаю, що мені слід було б повернутися додому, але всі вони кажуть «залишайся». І я залишаюся, адже мені ніколи більше не трапиться така нагода, як зараз, – сказала Емі, сумно дивлячись на одну зі сторінок листа.

– Гадаю, ти робиш правильно. Ти не змогла б нічим допомогти там, вдома, а для них велика втіха знати, що ти здорова й щаслива і так добре проводиш час, моя люба.

Він присунувся трохи ближче, кажучи це, і став більше схожий на колишнього Лорі. В цей момент страх, котрий закрадався часом в душу Емі, відступив, бо погляд, жести, по-братньому сказане «моя люба» запевнили її, що, якщо прийде горе, вона не буде одна із цим горем на чужій землі.

Незабаром вона засміялася й показала йому маленький малюнок-автопортрет Джо – в «письменницькому костюмі» з бантиком, що грізно стирчав на її капелюсі, та словами, що лунали з вуст: «Геній кипить!». Лорі усміхнувся, взяв листок, поклав до кишені жилета – щоб «не віднесло вітром» – і з цікавістю прослухав веселий лист, який прочитала йому Емі.

– Це буде справжнісіньке «веселе Різдво» для мене: вранці – подарунки, після обіду – ти й листи, а ввечері – бал, – сказала Емі, коли вони вийшли з ландо серед руїн і зграя чудових, зовсім ручних павичів оточила їх, чекаючи частування.

Поки Емі стояла на валу, сміючись і кидаючи крихти птахам, чиє пір’я так яскраво блищало проти сонячних променів, Лорі дивився на неї так, як раніше вона дивилася на нього, – з природною цікавістю, відзначаючи зміни, які приніс час.

Він не знайшов нічого, що збентежило б його або розчарувало, але помітив багато того, чим можна було захоплюватися й вартувало схвалення. Якщо не завважувати певної штучності її мови й манер, вона була такою ж веселою і граціозною, як завжди, але до цього додалося щось таке в одязі й поведінці, що не піддається опису і що ми називаємо елегантністю.

Завжди незвично зріла для свого віку, вона додала певного апломбу і в поставі, і в розмові, тому ще більше здавалася світською дамою, ніж раніше. Але все-таки інколи давалася взнаки її колишня примхливість, сильна воля не слабшала, а природна щирість трохи псувалася іноземним лоском.

Лорі спостерігав, як вона годує павичів, і забрав із собою прекрасний спогад – дівчина з живим виразом обличчя, що стоїть на сонці, яке підкреслює ніжний відтінок її сукні, на щоках – свіжий рум’янець, у волоссі – золотистий блиск, що робив усю її фігуру такою помітною на тлі приємного пейзажу.

Коли вони піднялися на кам’яний майданчик на вершині гори, Емі помахала рукою, немов запрошуючи його на своє улюблене місце, і, вказуючи рукою довкруж, сказала:

– Ти пам’ятаєш все це – собор і Корсо, рибалок, які тягнуть сітки в затоці, чарівну дорогу, що веде до вілли «Франка», вежу Шуберта тут, внизу, і найкраще – оту цятку в морській далині? Кажуть, що це Корсика.

– Пам’ятаю, не так вже й сильно все змінилося за той час, відколи не був тут, – відгукнувся він без ентузіазму.

– Чого б тільки не віддала Джо за те, щоб побачити вигляд цієї знаменитої плямочки! – сказала Емі. Все свідчило, що в неї був гарний настрій, і їй дуже хотілося, щоб те ж саме відчував і Лорі.

– Так, – ось і все, що він сказав, але, обернувшись, напружив зір, намагаючись розгледіти острів, який нагадав йому про любов узурпатора, ще більш могутнього, ніж навіть Наполеон.

– Гарненько подивися на нього – заради неї, а потім сядь і розкажи мені, що ти робив увесь цей час, – сказала Емі, сідаючи у повній готовності до дружньої бесіди.

Але бесіди не вийшло, бо, хоч він приєднався до неї і відповідав на всі запитання відверто, вона змогла дізнатися тільки те, що він багато їздив по Європі й побував у Греції. Провівши так цілу годину, вони поїхали назад, і, засвідчивши свою повагу пані Керрол, Лорі покинув їх, пообіцявши прийти ввечері.

Слід відзначити, що Емі особливо ретельно чистила пір’ячко в той вечір. Час і розлука змінили і її, і Лорі також, тож вона побачила свого старого друга в новому світлі, вже не як «нашого хлопчика», а як красивого і приємного чоловіка, і відчувала цілком природне бажання знайти прихильність у його погляді. Емі знала свої сильні сторони й використовувала їх найкращим чином, зі смаком і майстерністю, які можна назвати посагом красивої, але бідної жінки.

Серпанок і мереживо у Ніцці були дешеві, тому вона обирала їх для особливих подій, слідуючи розумній англійської моді на прості сукні для юних дівчат. А прикрашала свої туалети квітами, кількома дрібничками та іншими витонченими засобами, які були й недорогі, й ефектні. Потрібно визнати, що часом художниця в ній перевершувала світську жінку, і тоді Емі захоплювалася античними зачісками, скульптурними позами і класичними драпіруванням. Але в усіх нас є свої маленькі слабкості, й нам зовсім неважко вибачити подібні слабкості молодих дівчат, які радують наш погляд своєї вродою і веселять наші серця своїм невигадливим марнославством.

«Я хочу, щоб він помітив, що я добре виглядаю, і написав про це додому», – сказала собі Емі, надягаючи стару шовкову бальну сукню Фло і покриваючи її зверху хмарою свіжої «ілюзії», з якої білі плечі й золота голова Емі постали, справляючи дуже мальовниче враження. У неї вистачило здорового глузду дати спокій своєму волоссю після того, як густі хвилі кучерів були зібрані в зачіску à la Геба[67] й закріплені на потилиці.

– Так, це немодно, але