Читати книгу - "Полювання на чорного дика"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
* * *
Пиво у «Зігфріді» справді було божественне. Ковбаски, підсмажені й подані просто на чавунній пателенці, апетитно шкварчали. Гер Гільперт подав гостеві їх із томленою у вершках броколі та рум’яними грінками, змащеними розтертою із м’якоттю апельсина гірчицею та рясно присипаними зеленню. Від тієї їстівної розкоші шлунок зрадницьки забурчав. У конференц-кімнаті Фюрербау Марко хіба сьорбнув трохи кави. Тістечок та канапок не торкався.
Поки він писав статтю та смакував ковбаски з пивом, гер Гільперт звідкілясь приніс великий червоний прапор зі свастикою. Обережно розгорнув його, розправив і за допомогою заплішки надійно прилаштував древко між барною стійкою та стіною, затиснувши його так, щоб полотнище звисало у зал і кожен, хто заходить до «Зігфріда», найперше мусив би його бачити.
Далі відійшов кілька кроків назад, помилувався своєю роботою здалеку, знову любовно розправив полотнище прапора, згорнув його особливим чином: тепер на криваво-червоному полі, як і належало, виднівся добрий фрагмент свастики.
Кельнер не втримався, глипнув краєм ока на Марка. Іноземний писака одночасно їв та робив записи у своєму блокноті. Хто ж так обідає! Для того щоб оцінити неперевершений смак справжнього баварського пива чи наїдку, треба зосередитися на їжі, а не на писанині!
Неочікуваний відвідувач трохи лякав кельнера. Гільперт добре знав місцеву журналістську братію. Усі вони — легковажні веселуни, жоден із них не прийшов би до пиварні, щоб засісти щось писати. А цей, як для журналіста, був занадто спокійним та серйозним, мав чіпкий погляд… Але ж він каже, що іноземець…
Так! Іноземець. Можливо, у цьому й причина.
А може, він і не журналіст зовсім, може, він спеціально надісланий з Гестапо з перевіркою, подивитися, як у «Зігфріді» шанують великого фюрера? Від самої цієї думки йому стало незатишно. Саме тому гер Гільперт вирішив не зупинятися на досягнутому. На якусь мить він знову зник, а потім з’явився у залі з великим портретом Гітлера, кількома цвяхами в зубах і молотком.
Якомога обережніше забив цвяхи в стіну поряд із прапором і почепив портрет. Залишалося лише увінчати зображення рейхсканцлера декоративною вощаною гірляндою хмелю, яка прикрашала його барну стійку по краю.
Знову відійшов у бік. Ідеально! Тепер ніхто йому не зможе закинути дурні звинувачення. А то чим чорт не жартує в такий непевний час. І як він сам раніше не додумався до такої чудової ідеї?
Гільперт полегшено видихнув і вже збирався повернутися на своє робоче місце, як саме у цю мить за спиною почулося голосне «Хайль Гітлер!» Він аж підстрибнув з переляку. Озирнувся.
«Хайль!» — відказав голосно, швидше механічно, ніж свідомо.
До пиварні, наче на замовлення, якраз увійшли троє офіцерів. Угледівши прапор і портрет фюрера на стіні, вони одразу клацнули підборами, витягнувши руки у різкому вітальному жесті.
Господи, як же вчасно він почепив того портрета і прапор! Гільперт витер спітнілого лоба і кинувся за барну стійку. День у його пиварні починав набирати сенсу.
Побалакавши з офіцерами та прийнявши їх замовлення, всадовивши їх за підходящий стіл, власник «Зігфріда» одразу вирушив на кухню, щоб наповнити панству кухлі та підсмажити картоплю й баварські ковбаски.
Поки вони випивали по першому та балакали поміж собою, Гільперт любовно викладав на тацю ще гарячі пателеньки з ковбасками, медову гірчицю у делікатних пуделочках, рум’яну картоплю, броколі та хрумкі солоні огірки за рецептом його покійної тещі. Зараз ці славні військові, безумовно, попросять ще по кухлю пива… І це чудово, бо вранішній простій закладу терміново треба перекривати!
«Але ж…» — Гільперт раптом відчув докори сумління і зрозумів, що ніяк не віддячив своєму першому відвідувачу за його слушну пораду.
Хоч той нічого такого надзвичайного і не порекомендував, та Гільперт відчув, що усім цим рухом і піднесеним настроєм, який раптом запанував у пиварні, завдячує саме йому.
«Мабуть, кухля найкращого пива від закладу буде цілком достатньо! — розмірковував господар „Зігфріда“. — Кухоль найкращого пива! О, так!»
Він крутнувся, схопив тацю, попрямував із нею до офіцерів. Пиварнею полинули апетитні пахощі смажених ковбасок. Офіцери задоволено загелготіли. Дзенькнули кухлі: «За майбутнє великої Німеччини!»
Двері рипнули і до пиварні зайшли ще відвідувачі. Ще кілька військових. Голосне «Хайль!» знову роздалося у залі, і Гільперт знову мало не підстрибнув — тепер від радості.
— Панове офіцери, чого бажаєте?
А тепер час піднести призового кухля. Гільперт глянув туди, де мав би сидіти його неочікуваний щасливий гість. І посмішка на його обличчі зів’яла…
Невже? О, Господи! А виглядав так, наче він з Гестапо, наче був такий пристойний чоловік! Розгублено підійшов ближче… та вже за мить полегшено зітхнув. На столі, притиснуті порожнім кухлем до скатертини, лежали гроші — розрахунок за їжу. Навіть більше, вельми щедрі чайові.
Проте за самим столом біля вікна вже нікого не було.
* * *
Пробитися крізь натовп, який зібрався на невеликому відрізку Шеллінг-штрасе, ні пішки, ні сидячи в автомобілі було неможливо.
Жінки, чоловіки, діти… Усі вони щось жваво обговорювали поміж собою, сміялися, діти ставали навшпиньки, просячи батьків підняти їх на руки, шукали якесь підвищення, звідки б краще було видно під’їзд до остерії. Дорослі не відставали у своїх бздурах від дітей. Якийсь чоловік із криками «Я хочу бачити мого фюрера!» взявся лізти на телеграфного стовпа, і його ледве стягнули звідти двоє військових.
Однак грубої сили ніхто не застосовував. Та й потреби у тому, власне, не було, бо на Шеллінг-штрасе у цю пору зібралися найпалкіші прихильники Гітлера, зустрічаючи його як кінозірку.
Дітріх коротко посигналив — раз, другий… Розступатися перед автомобілем фон Глоффа ніхто не збирався.
— Як я і попереджав вас, — промовив він, поглядаючи на свого годинника, — сьогодні до остерії «Баварія» завітає сам фюрер. Це рідкісна нагода, гер Макміллан. Шеф тому і взяв на себе сміливість запросити вас із дружиною повечеряти саме сюди.
— Схоже, ми можемо туди не втрапити… — похитав головою Марко.
— Так… це моя провина, — зітхнув Дітріх, — я мав би передбачити таку ситуацію і приїхати по вас із дружиною раніше. Звісно, усі ці добрі мюнхенці зібралися привітати рейхсканцлера. Через державні справи у нього не часто буває можливість отак, безпосередньо на вулиці побачитися з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полювання на чорного дика», після закриття браузера.