Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"

Все ще перебуваючи у службовому приміщенні Імператорської охорони, Хіґекуро цілий день докучав Тамакадзурі повідомленнями однакового змісту: «Сьогодні вночі я перевезу Вас до себе. Бо для мене було б жахливо, якби Ви раптом передумали й вирішили скористатися цією нагодою, щоб залишитися в палаці», — але вона не відповідала. Натомість відповіла її служниця: «Великий міністр порадив не поспішати з від’їздом, оскільки пані Найсі-но камі вперше відвідала Імператорський палац і має залишатися тут стільки, скільки побажає Імператор. Виїхати можна буде тільки з його дозволу. А тому раптовий від’їзд йому б не сподобався». Невдоволений Хіґекуро сказав: «А я ж стільки разів попереджав її! На жаль, світ непідвладний нашим бажанням...»

Принц Хьобукьо також прислуговував того дня Імператору, але, ненароком згадавши про Тамакадзуру, не витримав і написав їй листа. Листа принесли зі службового приміщення Імператорської охорони, де тоді перебував Хіґекуро, а тому Тамакадзура похапцем проглянула його.

«У далеких горах

Крильцем до крильця

Сидять пташки на гілці[224]...

Ще ніколи не була

Мені такою прикрою весна...

Прислухаюся до їхнього щебету[225]...»

Тамакадзура пожаліла принца, а її обличчя зашарілося. Але поки вона вагалася, роздумуючи, що відповісти, в її покої завітав Імператор. Його обличчя в яскравому місячному сяйві було невимовно прекрасним, а схожість з Ґендзі здавалася такою разючою, що Тамакадзура просто не йняла віри своїм очам. «Невже в світі може бути ще одна така людина?» — дивувалася вона. Якщо Ґендзі не приховував до неї своєї глибокої прихильності, але завдавав їй гірких душевних мук своїми настирливими домаганнями, то Імператор начебто не мав таких намірів, а тільки лагідним тоном дорікнув, що вона обманула його надії.

Поки вона мовчала, сором’язливо сховавши обличчя за віялом, Імператор промовив: «Мене дивує, що ви нічого не кажете. Я сподівався, що нещодавнє підвищення до третього рангу прояснить вам моє ставлення, але, здається, ви вирішили вдавати, буцімто нічого не розумієте. Це що, властивість вашої натури?

Чому цей колір фіолетовий[226],

Не призначений для мене,

Так глибоко проник мені у душу,

Що не знаю,

Як діяти я маю?

Невже насиченішим він для нас не стане?» Юна краса Імператора на мить приголомшила Тамакадзуру, але згадавши, що він схожий на добре знайомого їй Ґендзі, вона трохи заспокоїлася і відповіла віршем, в якому, напевне, хотіла подякувати йому за високе звання, поки що не заслужене тривалою службою:

«Я ще не знаю,

Що означає

Колір фіолетовий,

Яким так щедро ви

Вбрання моє пофарбували.

Та сподіваюся, що віддячу за вашу щедрість вірною службою...»

«А чи тепер уже не запізно на таке сподіватися? — гірко посміхаючись, сказав Імператор. — Жаль, що поруч немає людини, якій я міг би висловити те, що в мене на душі, і яка зуміла б розсудити нас...» «Мабуть, краще поводитися стриманіше, якщо навіть Імператор піддається звичним для чоловіків цього світу слабостям», — вирішила Тамакадзура і прибрала серйозного вигляду, тож Імператорові, після марних спроб зробити розмову невимушеною, нічого іншого не залишалося, як тішити себе надією на далеке майбутнє. «Мине час, і вона, безсумнівно, звикне», — думав він.

Почувши про те, що Імператор відвідав Тамакадзуру, Хіґекуро, щораз більше втрачаючи спокій, узявся вкотре квапити її з від’їздом. Зрештою, вона і сама не хотіла більше затримуватися, побоюючись, що закоханість Імператора матиме для неї небажані наслідки. Придумавши переконливий привід для від’їзду, за сприяння свого вправного батька, міністра Двору, вона отримала дозвіл від Імператора.

«Ну що ж, немає ради, — сказав Імператор. — Якщо я не дозволю вам поїхати, то чоловік ніколи більше не відпустить вас у палац. Зізнаюся, мені важко розлучатися з вами. Я перший звернув на вас увагу, але, на жаль, дозволив іншому випередити мене і тепер мимоволі змушений догоджати йому. У цьому зв’язку я хотів би нагадати вам випадок, який стався в давнину з однією людиною...»[227] Він був щиро засмученим.

Під час зустрічі Тамакадзура виявилася прекраснішою, ніж Імператор уявляв собі її з людських розповідей, і навіть якби від самого початку він не мав глибоких почуттів, то і тоді не міг би легко з нею розлучитися. Однак, побоюючись, що надмірна палкість може відштовхнути її, Імператор лише запевнив її в незмінній прихильності, щоб завоювати її довіру. Сильно зворушена його словами, Тамакадзура врешті-решт подумала: «Ну якщо його вибір упав на мене...»

Імператор залишався біля Тамакадзури навіть тоді, коли вже підкотили карету на ручній тязі, щоб забрати її, і її супутники терпляче чекали від’їзду, а заклопотаний Хіґекуро ходив сюди-туди, незадоволений затримкою.

«О, як неприємно мати такого суворого охоронця!» — сердито зазначив Імператор і додав:

«Якщо між нами ляже

Дев’ятьма шарами

Густий туман,

То хіба цвіт сливи

Принесе мені свій аромат?»

У цьому вірші не було нічого особливого, але вигляд і поведінка Імператора робили його привабливим. «О, я так люб­лю ті поля, де хотів до ранку провести всю ніч «серед квітів»[228]. Водночас розумію того, хто перешкодив мені це зробити. Як же мені тепер спілкуватися з вами?» — журився Імператор, і, почуваючись винною перед ним, Тамакадзура відповіла:

«Може, одного дня

Із вітром прилетить до вас

Цієї сливи аромат.

Але хіба у вашому саду

Немає запашніших квітів?»

Відчуваючи, що вона хоче їхати, зворушений Імператор раз у раз озирався, виходячи з її покоїв.

Хіґекуро збирався цього вечора прямо з палацу перевезти Тамакадзуру до себе, але нікому не відкривав своїх намірів, побоюючись, що не отримає на це дозволу. «Я раптом сильно застудився і хотів би відпочити кілька днів у своєму домі, не розлучаючись з молодою дружиною...», — спокійно пояснив він і поспішив перевезти Тамакадзуру до себе. «Навіщо так спішити? Можна було і не порушувати заведених правил», — подумав міністр Двору, але не зважився зачепити самолюбство Хіґекуро своїм утручанням. «Ну що ж, робіть так, як вам подобається. Бо я ніколи не вважав, що маю право розпоряджатися її долею», — сказав він. Ґендзі також був неприємно вражений несподіваним вчинком Хіґекуро, але не міг нічого вдіяти.

Та й сама Тамакадзура впала у відчай від думки, що, хилячись немов дим над вогнищем, коли виварюють сіль, необачно вийшла заміж за Хіґекуро. І тільки Хіґекуро почувався щасливим і переповненим радістю, що викрав свою кохану. Він ревнував Тамакадзуру до Імператора через його недавнє відвідування, а вона, вважаючи таку поведінку чоловіка неблагородною, ставилася до нього щораз прохолодніше й постійно перебувала в поганому настрої.

Принц Сікібукьо, обурений недавньою грубою поведінкою Хіґекуро, почувався розгубленим, побачивши, що той зовсім перестав з ним спілкуватися, коли нарешті, як того давно прагнув, мав змогу щодня насолоджуватися життям з новою дружиною.

Настав другий місяць. З тугою згадуючи про Тамакадзуру і забуваючи про можливий поголос серед людей, Ґендзі подумки обурювався, що Хіґекуро так несподівано-негадано вдався до рішучих кроків, а собі докоряв за неприпустиме недбальство. «Звичайно, не можна заперечувати значення долі, визначеної попереднім народженням, — міркував він, — але якби я був пильніший... Зрештою, не варто скидати вину на когось іншого за