Читати книгу - "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"

Мирослава

Даа, із сексом у сукні я переборщила! Шовкова червона коротка. Спина наполовину оголена, що не давало змоги вдягнути ліфчик. Тканина красиво облягала талію і переходила в злегка розкльошену спідницю, яка, якщо підняти руки, ще якось примудрялася приховувати гумку панчіх. Але при всьому цьому сукня не виглядала вульгарною. 

Смс від Марата не змусила на себе чекати, і вже об одинадцятій годині я при повниму параді входила всередину клубу. Там одразу попрямувала до барної стійки. Доза алкоголю зараз була в самий раз. Після трьох поспіль випитих шотів я стала менш хвилюватися і більш упевнено оглянула зал, особливо верхню віп-зону, яка абсолютно не проглядалася з мого місця розташування. Погано! Та зараз уже й без різниці. І я зробила як радив Марат - у центрі танцполу влаштувала еротичне шоу. Танцювати я любила і вміла. Так що виглядало все ефектно! Сукня ще й посилила результат. 

Ігнат

Мене не відпускали думки про Міру. Було не тільки морально, а й майже фізично боляче її відштовхувати. Скільки разів вона б мене не підводила, я не переставав маніакально її хотіти. Міра мені як заноза - шкідлива та кохана. Але спускати все навіть їй я не можу.

- Ігнат, не хочеш побачити привабливу виставу?! - покликав мене Марат до виду в загальну залу.

- Ні! - мені порядком усе набридло.

Нерви були на межі.

- А варто, - його, відкрито глузлива либа, мене насторожила та змусила підійти.

Те, що я побачив, привело мене не тільки в стадію явного сказу, а й до тієї ж стадії збудження. Міра?! Вб'ю! У короткій червоній сукні так звиватися перед усіма цими стурбованими мужиками?! І всі її відкрито поїдають очима! А деякі навіть наважилися підібратися надто близько. Уб'ю всіх! У розлюченні вилітаю з віп кімнати. Машинально чую усмішку вслід.

Мирослава

У самому ажіотажі танцю мою нижню частину тіла вкриває щось тепле. Тієї ж миті я опиняюся безцеремонно перекинутою через плече. За запахом впізнаю чиє! Для вигляду починаю звиватися і кричати. Не звертаючи уваги на мою персону, мій носій вирубує легким ударом лівої трьох хлопців, які перебували поруч, і несе мене нагору. Варварство і Біблія в одній особі - люди перед нами розходилися як море перед Мойсеєм.

Залетівши в якусь кімнату і зачинивши ногою двері, Ігнат поставив мене перед собою. Груди ходили ходуном, явно не від фізичного навантаження. Чорт! Він був розлючений! Дуже! Я відійшла на два кроки від гріха подалі. Він хижо простежив за цим. Піджак, що вкривав мою попу, відразу впав сам по собі.

- Якого хріна? - проричав він, мабуть, на більше його не вистачило.

Він не вдарить мене! Ніколи! Взяти себе в руки допомогло це нагадування, ну і випитий напередодні алкоголь. Я з викликом подивилася на нього, навіть підборіддя підняла.

- Якісь проблеми, Ігнате? - голос, по-моєму, був спокійним, - Ти мене кинув! Я вирішила розслабитися, випити, власне, як і ти. Потанцювати! Не переживай, більше няньчитися зі мною не доведеться! Я завтра ж з'їду з квартири! І гроші мені твої не потрібні. Віддам через охорону! Далі ж ти мене не пускаєш! І як ти взагалі додумався платити мені?! Я по-твоєму хто?

По мірі промови його обличчя дедалі більше темніло, прогнозуючи бурю, що зароджувалася. Начебто, я перегнула палицю. Але, дивлячись, як уся моя пиха почала спадати, він несподівано посміхнувся. Невловимим рухом руки штовхнув мене до стіни. Не боляче, але відчутно. І відразу ж навис наді мною, розташувавши руки по обидва боки від моєї голови.

- Хто?! - перепитав він і тут же серйозно відповів, - Ти! Дурепа! Що ти намагаєшся цією витівкою довести? Що небайдужа мені? Це, б***ь, і так очевидно! Навіщо шльондру із себе корчити?!

- Шльондру кажеш?! - наїжачилася я, - А тебе це не стосується! Ти за своїми повіями дивись.

Я спробувала його відштовхнути, але моїх сил вистачило лише на те, щоб поспішно прибрати руки від теплих твердих грудей, після невдалої спроби. Ігнат якось дивно простежив за цією дією.

- Відійди! - сподіваюся, тон вийшов наказовий, підозрюю - істеричний.

- Ні! - лаконічно!

- Ігнате! Чого ти хочеш? Ти мене прибрав зі свого життя навіть толком не вислухавши! - втомлено зітхнула я.

- Я. Тебе. Дуже. Уважно. Слухаю, - нахилившись, вкрадливо прошепотів він на вухо.

Думки відразу ж розбіглися, але те, з яким самовдоволеним виразом він після цього на мене подивився, змусило зібратися. Ігнат буде зараз слухати? Маячня! Треба змінювати тактику.

- Знаєш, Ігнате, вже не важливо! Ти маєш рацію, я багато помилок припустилася. Мені справді шкода! І я вдячна тобі за Жаровського.

Останню фразу я вже сама прошепотіла йому, торкаючись мочки, на вухо. А потім притулившись усім тілом і злегка повернувши обличчя, м'яко поцілувала в куточок губ. Ігнат весь напружився. Ну, будь ласка, будь ласка, будь ласка! Я ж знаю, як ти на мене реагуєш. Секунда... Дві... Три... Відстороняюся. Ігнат робить крок назад, пропускаючи мене. Нервово посміхаюся і прямую до виходу. До останнього вірю, що він мене зупинить. Підходжу до дверей і спираюся в них головою. Беруся за ручку. Програла!