Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Ось уже кілька годин мене не залишає відчуття, що своїм проханням я зламала щось в інопланетних мізках своїх господарів. Дуже дивно вони на мене часом дивляться.

Прохання вони, до речі, ретельно виконали. Досі виконують. По черзі.

І зараз, поки Са-оір пілотує шаттл, в якому ми знову кудись летимо, А-атон тримає мене на руках, притискаючи мою голову до своїх грудей, ласкаво погладжуючи, як кішку. Обережно і навіть дбайливо.

А я, перебуваючи в стані умиротвореної дрімоти, притискаюся до нього у відповідь, обіймаючи руками за талію. Почуваючись у повному праві робити це. І в моїй сонній стомленій свідомості раз по раз спливають спогади. І про пережитий ритуал. І про те, наскільки здивовано дивилися на мене брати, коли зрозуміли, що саме я в них прошу.

Са-оір навіть перепитав. А потім ще й уточнив, чи я впевнена.

Мені вже стало незручно, навіть соромно, і я спробувала дати задній хід. Белькотіла щось про «не потрібно, якщо ви цього не хочете», і знову заливалася сльозами, поки мене не згребли в оберемок і не обійняли, як я просила. Двоє одразу. Це було тісно. І дуже… хороше.

Може, ритуал мене й не вбив, але на сльозливу розмазню перетворив точно. Сподіваюся, що тимчасово. Навряд чи мої господарі терпітимуть таку мою поведінку далі.

Це зараз вони дивляться крізь пальці на мої проколи внаслідок відкату та моєї нестабільності. А потім знову покараннями «нагороджуватимуть», якщо щось їм не сподобається.

Краєм ока помічаю, як у наш бік вкотре обертається Чотжар, який зайняв крісло другого пілота замість А-атона. Пробує повітря язиком. Вилиці загострюються. Може, запах крові відчуває? Мої ноги під довгою спідницею сукні досі нею забруднені. Та й близнюки теж у моїй крові. Особливо А-атон.

Помитися там у храмі не було де. Та й не дозволив мені ніхто шукати воду чи інші зручності. І самі не стали. Як роздягали в чотири руки, так і одягли-взули назад, щоб на руках винести заплакану з кола. А я тільки й могла, що тремтіти й тулитися до Са-оіра.

За межею кола, що миттєво опала, вже чекав напружений і хижо насторожений безмовний. І темні тіні жерців у сірих балахонах. Тільки Сетору, слава богу, не було.

Варто було нам трьом вийти, як усі тут же опустилися навколішки, низько схиливши голови перед близнюками.

– Хай живуть Володарі імперії Аша-Ірон, – голосно й урочисто проголосив хтось. І це привітання гулкою луною прокотилося під високими склепіннями величного храму.

І тільки тоді я усвідомила повною мірою, що по-справжньому пов'язала своє життя зі справжніми правителями інопланетної цивілізації. Зайняла поряд з ними своє належне місце. Знати б ще, яке саме.

Брати не гаяли часу, вислуховуючи привітання. Лише закутали мене в поданий Чотжаром плащ і злагоджено рушили на вихід.

Але на площі перед храмом на нас чекав не дуже приємний сюрприз.

З’ясувалося, що вигнаний із будівлі Сетору, відлітати все-таки не став. І дочекався нашого виходу.

Варто було пройти через стрій джа-анів, що урочисто вишикувалися для привітання своїх правителів, як цей червоноволосий вмить з'явився у нас на шляху. Теж кланяючись.

– Від імені роду Просвітлених вітаю Повелителів імперії Аша-Ірон. Дозвольте також привітати вас зі здобуттям сили та своєї істинної се-авін.

При цьому його погляд знову прикипів до мене. І лише за кілька секунд звернувся спочатку на обличчя А-атона, а потім на Са-оіра.

− Бажаю вам насолоджуватися її тендітним теплом якомога довше, − посміхнувшись, додав він.

− Обережніше, жрець. Інакше я можу подумати, що ти погрожуєш нашій се-авін, – погрозливо прогарчав Са-оір, стискаючи мене міцніше.

– Що ви? Навіть у думках такого не було, – іронічно похитав головою Сетору. – Але землянки така екзотична рідкість у нашій імперії, вони такі тендітні, вразливі й недовговічні. Ваш вибір, мої володарі, багатьом видасться дивним. Особливо... моєму батькові.

− Твоєму батькові буде ніколи думати про наш вибір, − багатозначно вишкірився А-атон.

– Справді? І чому ж? – здивовано вигнув брову червоноволосий.

− Важливіші справи з'являться. Вже сьогодні він відповідатиме за свої діяння на Раді Вищих. І йому доведеться дуже постаратися, щоби довести свою непричетність у смерті нашого батька.

– Що?! − все самозадоволення з Сетору злетіло миттєво. – Це звинувачення − нечувана брехня і цілковитий наклеп.

− Ти впевнений, жрець? Подумай, – майже м'яко протягнув рі-одо. І від його холодної усмішки мене мороз пробрав. – Тобі, як нікому, відомо, як любить просвітлений Менетнаш владу та поклоніння. Ми знаємо, що він убив нашого батька. І тепер можемо це довести. А ти маєш вибір. Прийняти праву сторону закону та очолити свій рід замість злочинця, ставши третьою за силою та впливом особою в імперії. Або ж… розділити з ним вирок.

Похмурий Сетору довго мовчав, переварюючи почуте. І нарешті процідив похмуро.

− Я подумаю.

– Ми й не сумнівалися, – милостиво кивнув А-атон.

І мої господарі рушили далі до шаттла. Я ж мимоволі подивилася через плече Са-оіра на червоноволосого чоловіка, що залишився позаду. Похмурого. Навіть розгубленого. І наші погляди зненацька зустрілися. Сетору примружився, задумливо розглядаючи мене. А потім, зло скривившись, пішов до свого шаттла.

***

Політ триває вже кілька годин щонайменше. А може й довше. Я подекуди провалююся в сон, випадаючи з реальності. Періодично засинаю, прокидаюся від шуму, або трясіння, засинаю назад.

– Главу Просвітлених уже «запросили» на Раду Вищих. І навіть супроводили, – вириває мене з дрімоти голос Са-оіра. − Сетору не став перешкоджати.

Навіть не розплющуючи очей, зариваюсь обличчям у шию чоловіка, що тримає мене. Насолоджуючись виділеною мені порцією ніжності.

− Як я і розраховував, − усміхається А-атон. – Тепер, незалежно від результату суду, між ними вбито клин. Менетнаш вважатиме це зрадою.

– А Сетору ритиме інформацію про причетність батька до смерті імператора не менш завзято, ніж ми. Не зможе залишити це питання невирішеним, доки не з'ясує все для себе, – закінчує думку свого близнюка Са-оір. – Гарний хід, брате. Але мені все одно не подобається те, як він дивився на Ліну. Та й Танатріс теж не можна скидати з рахунку.