Читати книгу - "Виграй мене , Ольга Манілова"

За сценарієм я маю оцінити світло і справді справно працюючих ліхтарів, але я можу тільки на нього дивитися. Відблиски вуличних ламп рухаються в його очах, оскільки Володя злегка ворушить головою.

І в мене всередині все рухається, навіть підстрибує, бо він насправді не поїхав.

— У нас у селищі ліхтарі не працювали, — тихо зауважую я.

— У мене є дещо для тебе, зіронько, — каже він м'яко, але очі дивляться напружено.

— Сподіваюся, не змія? — шепочу я.

— Я роздумував над цим і вирішив залишити клубок змій на потім. Коли ти будеш слухняною.

— Тобто... залишив на "ніколи".

Він обхоплює мене за потилицю, і жадібність, з якою ми зіштовхуємося губами, лякає і надихає водночас. Його важкі зітхання луною вибухають у мене в голові. Я не можу зупинитися, бо такого просто не може бути достатньо, і мені навіть стає трохи фізично боляче, коли зупиняється саме він.

— Спочатку подивися що я знайшов, тут розташовано багато боліт, — Володя ще раз притискається вологими губами до моїх і піднімає другу руку.

Я не одразу помічаю, що долоня крутить скляну банку, а ось світлячка розрізняю миттєво. Жовтувато-зелене світіння тільця доволі слабке, і мені стає його шкода, бо він змушений битися об стінки банки.

— Уперед, випускай його, — посміхається мені Володя, але його очі залишаються холодними. — Подивимося, наскільки він вдячний.

Я тут же випускаю світлячка, і тепер відстежити, в який бік він полетів, неможливо. Володя ж простягає мені щось зелене, і я спочатку впевнена, що це квітка, але, виявляється, це пучок... трави.

— С-спасибі, — ввічливо кажу я. А коли він витонченим жестом дістає розкішну квітку, то я мимоволі посміхаюся. Так і знала!

Але Володя не простягає її мені, а примудряється прилаштувати бутон за вухом Пушки-Подушечки.

— Подарунок для моїх обох дам.

Я впевнена, що цей зазнайко насолоджується виразом мого обличчя!

— Я тобі обов'язково розповім, чому ця трава видатна, — задоволеним тоном тягне він.

Ми заходимо всередину будиночка і я маю намір відразу розповісти Володі найважливіші факти, але лише нерозумно змахую руками, коли він притискає мене до себе всім тілом. Він явно чекав, поки я поставлю Пушку на підлогу.

І ще він явно чекав, поки ми опинимося в закритому приміщенні тільки вдвох.