Читати книгу - "Єдина, або Сім наречених принца Ендрю, Ольга Обська"

Пісенька дитині сподобалася і була виконана дружним дуетом кілька разів. Після восьмого разу Глафіра почала посилено згадувати, чи не знає ще якусь дитячу пісеньку. Але на думку як на зло нічого не спадало, крім «Ялиноньки». Ялинка була вже дуже не по сезону, тому Глафіра трималася до останнього. Але, врешті-решт, здалася:

— А давай розучимо ще одну дитячу пісеньку.

— Гаразд, — слухняно погодилася мала. — Тільки давайте спочатку заспіваємо про Аждодна.

Хто такий «Аждодна» Глаша зрозуміла не відразу — тільки коли малятко знову затягло пісню Океану Ельзи. Звучало так самобутньо. Розчулювало, наскільки дитина перейнялася мелодією, нехай навіть не до кінця розуміючи сенс слів.

Глафіра, натхненна Лаймієтою, підхопила:

— ...Коли настане день

Закінчиться війна.

Там загубив себе,

Побачив аж до дна...

Коли Глаша розвернулася, щоб покласти чергову іграшку в шафу, раптом помітила, що в дверях, притулившись до одвірка, стоїть Крайс. Руки складені на грудях, очі мрійливо зіщулені, на губах посмішка. Глафіра страшенно зніяковіла. І давно він тут стоїть?

— Стукати треба! — зиркнувши очима, випалила вона.

Докір, звичайно, був притягнутий за вуха. Напевно, Крайс прийшов повідомити, що час вийшов і пора передавати Лаймієту наступній конкурсантці і, можливо, навіть стукав. Але захоплені співом дівчата цього не помітили.

— Чарівно, — трохи розтягуючи голосні, промовив Крайс, ніяк не реагуючи на гнівний випад Глаші.

— Що «чарівно»?! — передражнила вона, намагаючись зухвалістю прикрити збентеження.

— Виконання пісні про потребу обіймів, — пояснив Крайс, змушуючи Глашу ще більше червоніти.

Глафіра поспіхом підбирала слова у відповідь. Врятувала офіціантка з підносом, що з'явилася в дверях, вона принесла високий стакан з помаранчевим напоєм.

— Морквяний фреш, як замовляли, — сказала вона таким урочисто-офіційним тоном, наче принесла як мінімум каре новозеландського ягняти.

Крайс взяв склянку і випив залпом.

— А це нічого, що напій призначався дитині? — закотивши очі, поцікавилася Глаша.

— Нічого, — радо відгукнулася Лаймієта, — терпіти не можу морквяний сік.