Читати книгу - "Сфера"

талію, лишень кінчиками пальців, неначе кульку, немовби йому дуже не хотілося, щоб та кулька луснула. Але якусь жахливу мить його губи залишалися нерухомі, заціпенілі. Мей подумала, що впорола дурницю. А потім, здається, низка сигналів і вказівок досягли нарешті до кори його головного мозку, вуста прокинулися і почали відповідати на силу її поцілунку.

— Зараз, — сказав він майже одразу і відхлинув. Кивнув у бік червоного контейнера зі Стюартом і повів її за руку з приміщення у вузький коридор, що вона його раніше не помітила. Коридор не освітлювався, а коли вони зайшли вглиб, то вже і прожектори від Стюарта туди не відсвічували.

— Мені страшно, — сказала Мей.

— Ми майже на місці, — мовив він.

А тоді заскреготали сталеві двері. Відчинилися, за ними — велетенська порожнина, освітлена слабким блакитним світлом. Кальден повів її крізь пройму дверей у щось схоже на величезну, зі склепінчастою стелею, печеру, заввишки з тридцять футів.

— Що це? — запитала вона.

— Мало бути тунелем метро, — пояснив він. — Але закинули. А тепер — звичайна порожнина, дивне поєднання рукотворного тунелю і справжньої печери. Бачиш сталактити?

Показав униз величезного тунелю, що сталактити і сталагміти робили його схожим на рот із нерівними зубами.

— І куди він веде? — запитала Мей.

— З’єднується з тунелем під затокою. Я пройшов десь із півмилі, але далі занадто мокро.

Звідти, де вони стояли, не було видно чорну воду плиткого озера.

— Припускаю, саме сюди поселять майбутніх Стюартів, — сказав він. — Тисячі, можливо, вже менших. Переконаний, скоро контейнери зменшаться до розміру людського тіла.

Обоє дивилися вглиб тунелю, і Мей уявляла безкінечні разки червоних сталевих контейнерів, що простяглися у темряву.

Кальден поглянув на Мей:

— Нікому не розповідай, що я тебе сюди водив.

— Не розповім, — сказала вона й одразу подумала: аби тільки дотримати обіцянки, доведеться брехати Енн. На ту мить це здавалося невеликою ціною, яку доведеться заплатити. Їй знову захотілося поцілувати Кальдена, і вона взяла руками його обличчя, притягла до свого і розтулила свої вуста назустріч його губам. Заплющила очі й уявила довгу печеру, блакитне сяєво вгорі, темну воду внизу.

А тоді у затінку, далі від Стюартових прожекторів, у Кальдені щось перемінилося, почав діяти впевненіше. Він притис її до себе щільніше, руки наливалися силою. Його губи відірвалися від її губ, ковзнули по щоці зупинилися на шиї, а тоді підійнялися до її вуха, віддих — гарячий. Вона намагалася не відставати, тулила долонями його голову, цілувала шию, гладила спину, але він її випереджав, видно, мав план. Його правиця ковзнула попереком, він втиснув Мей у себе, і вона відчула пружність його живота.

А потім вона піднеслася. Попливла у повітрі — він її ніс, і вона обхопила його ногами, а тоді він цілеспрямовано покрокував кудись. Розплющила очі, лише на мить, і одразу заплющила, не бажаючи знати, куди він її несе, довіряючи йому, хоча й знала, що так робити дуже навіть неправильно, не можна в якомусь підземеллі довіряти чоловікові, якого вона не могла знайти, чийого прізвища не знала.

Аж тут він почав опускати її долі, вона напружилась, очікуючи відчути кам’яну долівку печери, та посадка виявилася м’яка, ніби на якийсь матрац. Розплющила очі. Це був якийсь альков, печера в печері, кілька футів над підлогою. Скрізь купа ковдр і подушок — Кальден поклав її на них.

— Ти тут ночуєш? — запитала вона, у своїй лихоманці визнавши, що це доволі логічно.

— Інколи, — сказав він і дихнув вогнем у її вухо.

Згадала про презервативи, які їй дали в офісі д-ра Віллалобос.

— Я дещо маю, — сказала вона.

— Добре, — відповів Кальден і взяв у неї один пакетик, розірвав обгортку, а Мей стягнула з нього штани.

Двома швидкими рухами скинув із неї штани і трусики, відкинув убік. Занурив обличчя їй у живіт, руками тримав за стегна, потім пальці поповзли вгору, всередину.

— Іди до мене, — сказала вона.

Він послухався і прошепотів на вухо:

— Мей.

Вона вже не здатна була видобувати слова.

— Мей, — повторив він, і вона розчахнулася.

Прокинулася в гуртожитку, і спершу здалося, що їй усе це настиналося, геть усе: підземні приміщення, вода, червоні контейнери, рука на її попереку, а потім ліжко, подушки у печері, всередині печери — все аж ніяк не скидалося на правду. Довільне поєднання деталей, що недоладно виникають у снах, у реальному світі неможливе.

Але коли вона встала, сходила в душ, одягнулася, то усвідомила, що все саме так і було, як вона запам’ятала. Вона цілувала отого Кальдена, про якого майже нічого не знала, а він не тільки заводив її у приміщення з надзвичайно суворим режимом доступу, а й у якийсь темний вестибюль, де вони забулися на кілька години, геть відключилися.

Зателефонувала Енні.

— Дійшло до консумації.

— Що? З отим старпером?

— Він не старий.

— І що, не дуже тхнуло від нього цвіллю? Не згадував про стимулятор серця чи підгузки? Тільки не кажи, що на тобі помер.

— Йому ще й тридцяти немає.

— А цього разу сказав своє прізвище?

— Ні, але дав мені номер телефону, куди я можу подзвонити.

— Прикольно. Вже дзвонила?

— Ще ні.

— Ще ні?

У животі Мей щось тенькнуло. Енні гучно видихнула.

— Ти знаєш, що я переймаюся, чи він, бува, не якийсь шпиг чи сталкер. Можеш підтвердити, що він у кампусі легально?

— Так. Працює у «Сфері». Сказав, що тебе знає, і до всього має доступ. Нормальний. Може, трохи ексцентрик.

— До всього має доступ? Що ти маєш на увазі? — Тон Енні різко перемінився.

І тут Мей зрозуміла, що пора брехати. Мей хотілося знову бути з Кальденом, хотілося вже зараз обвити його руками і ногами, але аж ніяк не хотілося, щоб Енні перешкодила доступу до нього, до його широких плечей, до його елегантного силуету.

— Маю на увазі, що він дуже добре тут орієнтується, — сказала Мей. Одна частина її єства і справді думала, що він може тут перебувати нелегально, що він якийсь нишпорка, та раптом її осяяло, вона усвідомила, що він може таки жити в тому дивному підземному барлозі. Може представляти когось із суперників «Сфери». Міг працювати на сенаторку Вільямсон або на якогось потенційного конкурента. А міг бути просто ніким, якимсь блогером-сталкером, що хоче якнайближче підійти до механізму в центрі світу.

— То де дійшло до консумації? У тебе в гуртожитку?

— Угу, — озвалася Мей. Так легше було брехати.

— І він спав до ранку?

— Ні, йому треба було додому. — Розуміючи, що чим довше розмовлятиме з Енні, то більше їй доведеться брехати, Мей вигадала привід закінчити розмову: — Енні, у мене сьогодні «СфероОпитування», — сказала вона. Це була більш-менш правда.

— Набери мене потім. І дізнайся його прізвище.

— Добре.

— Мей, я тобі не бос. І не моє діло тебе контролювати. Але компанії потрібно