read-books.club » Фантастика » Сфера 📚 - Українською

Читати книгу - "Сфера"

471
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сфера" автора Дейв Еггерс. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 49 50 51 ... 112
Перейти на сторінку:
Зробила кілька знімків, надіслала їх, відправила кілька «цвірків», деталізувала і прокоментувала акцію. А тоді спустилася вниз за Кальденом трьома сходовими прогонами, вочевидь, у підвал.

— Тобі я навіть дуже довіряю, — сказала вона.

— Правильно, — сказав Кальден, підходячи до великих блакитних дверей. Провів пальцями по настінній панелі доступу, і двері відчинилися. — Заходь.

Пішла за ним уздовж довгого коридору; здавалося, вони переходять з однієї будівлі до іншої через якийсь тунель глибоко під землею. Незабаром відчинилися ще одні двері — теж за відбитками Кальденових пальців. Мей ішла за ним — голова паморочилася, — заінтригована його екстраординарним рівнем доступу, надто захмеліла, щоб задуматися, чи розумно йти за цим каліграфічним чоловіком та ще якимсь лабіринтом. Потім вони опустилася ліфтом, як здалося Мей, поверхів на чотири, ще один довгий коридор, а тоді по чергових сходах знову донизу. Невдовзі Мей стало обтяжливо нести і другий келих, тож вона і його перехилила.

— Куди можна покласти? — запитала. Кальден мовчки узяв келих і поставив його внизу на сходи, якими вони щой-но зійшли донизу.

Що він за один? Має доступ до всіх дверей, що постають на шляху, до того ж є у нього якась анархічна поваба. Ніхто зі сфероїдів не наважився би покинути келих, як зробив це він, — такий учинок прирівнювався до великого злочину супроти довкілля — і ніхто інший не пустився б у такі манд-ри посеред корпоративного заходу. Якась частина єства Мей приглушено шепотіла, що Кальден дуже вже скидається на якогось тутешнього баламута, а те, що вони зараз робили, порушувало певні або ж навіть усі правила та норми.

— Але я далі не знаю, що ти тут робиш, — сказала Мей.

Вони йшли тьмяно освітленим коридором, що полого спускався вниз, і кінця-краю йому не було видно.

Він обернувся.

— Та нічим таким. Ходжу на збори. Слухаю, висловлюю свої погляди. Всілякими дурницями, — сказав він, прудко крокуючи попереду.

— Знаєш Енні Аллертон?

— Аякже. Енні я обожнюю. — Враз рвучко обернувся. — А ти ще маєш той зелений лимон, що я тобі дав?

— Ні. Він так і не пожовк.

— От же ж… — сказав Кальден, і його очі на мить затуманилися, немовби їх потребували деінде, десь углибині його розуму для короткотривалих, але вирішальних підрахунків.

— Де це ми? — запитала Мей. — Таке відчуття, ніби тисяча футів під землею.

— Не зовсім, — сказав він, і його очі стали зрячі. — Але дуже близько. Чула про «Проект-9»?

Мей знала, що «Проект-9» — це всеосяжна назва таємних досліджень «Сфери». Сюди входило геть усе, від космічних технологій — на думку Стентона, «Сфера» могла розробити і побудувати значно кращі кораблі багаторазового використання — аж до, як подейкували, вкорінення велетенських обсягів інформації у людську ДНК.

— Ми туди йдемо? — запитала Мей.

— Ні, — сказав він і відчинив чергові двері.

Увійшли до зали, площею як баскетбольний майданчик, тьмяно освітленої, з десятком прожекторів, наведених на велетенський червоний металевий контейнер, завбільшки з автобус. Боки гладенькі, відполіровані, а весь об’єкт оплетений мережею мерехтливих сріблястих труб, що утворювали навколо нього вигадливу решітку.

— Нагадує скульптуру Дональда Джадда [24], — сказала Мей.

Кальден обернувся до неї, обличчя аж засвітилося.

— Добре, що ти це сказала. Він був для мене найбільшим натхненням. Страшенно подобаються його слова: «Речі, що існують, існують, і все на їхньому боці». Особисто бачила його роботи?

Мей лишень побіжно була ознайомлена з творчістю Дональда Джадда — вони мали кілька занять, присвячених Джаддові в межах курсу історії мистецтва, — але не хотіла розчаровувати Кальдена. — Ні, але страшенно люблю, — сказала вона. — Страшенно люблю оту його важкість.

Після цих слів щось нове з’явилося в Кальденовому обличчі, якась нова повага чи інтерес до Мей, немовби тієї миті вона стала тримірна і незмінна.

Аж Мей усе зіпсувала.

— Він зробив це на замовлення компанії? — сказала вона, киваючи на масивний червоний контейнер.

Кальден засміявся, потім поглянув на Мей, зацікавлення нею не минуло, але відчутно зменшилося.

— Ні-і-і. Він уже давно помер. Це наслідок натхнення від його естетики. Насправді, це машина. Точніше, всередині машина. Сховище даних.

Поглянув на Мей, очікуючи, що вона закінчить його думку.

Але вона мовчала.

— Стюарт, — нарешті сказав він.

Мей нічого не знала про збереження даних, але загалом здогадувалася, що такі обсяги інформації не потребують настільки великих розмірів.

— Одна людина? — запитала Мей.

— Тут сховище вихідних даних, а ще потужності для прогону сценаріїв усіх видів. Кожен біт відео отримує сот-ні різних зображень. Усе, що Стюарт бачить, зіставляється з рештою нашого відео, таким чином здійснюється картографування світу і всього, що в ньому є. Безперечно, відео з камер Стюарта значно й значно деталізованіше і багатошаровіше, ніж зі звичайних побутових камер.

— А навіщо тримати це тут, а не зберігати у хмарі чи десь у пустелі?

— Знаєш, одні люблять розвіювати попіл, а інші ховають тіло неподалік від дому.

Мей не зовсім зрозуміла, що він мав на увазі, але не захотіла зізнаватися.

— А трубами йде електрика? — запитала вона.

Кальден розтулив рота, затнувся, всміхнувся:

— Ні, вода. Потрібно тонни води для охолодження процесорів. Вода прокачується трубами й охолоджує всю систему. Щомісяця мільйони галонів. Хочеш побачити сховище Сантос?

Провів її дверима до іншого ідентичного приміщення з іще одним великим червоним контейнером посередині.

— Він призначався для декого іншого, аж тут намалювалася Сантос, тому їй і віддали.

Мей встигла вже намолоти багато дурниць, була якась запаморочена, тому вже не ставила запитань, які її так цікавили, наприклад: чому ці штуки займають стільки місця? Чому їм потрібно стільки води? А коли ще якась сотня людей запрагне зберегти кожну хвилину свого життя — безперечно, мільйонам захочеться прозорості, вони просто благатимуть про неї, — як тоді бути, коли одне життя займає стільки місця? Куди подіти безліч великих червоних контейнерів?

— Зачекай, зараз щось станеться, — сказав Кальден, узяв її за руку і повів назад до Стюартового сховища, де вони обоє стояли й прислухалися до дзижчання машин.

— Уже сталося? — запитала Мей, збуджуючись від того, що він узяв її за руку м’якою долонею, пальцями теплими і довгими.

Кальден смикнув бровами вгору, мовляв, зажди.

Зверху долинув шум стрімкого руху, вочевидь, води. Мей задерла голову, на мить подумавши, що їх зараз заллє, але потім зрозуміла, що вода тече трубами до Стюарта, охолоджуючи все, що він робив і бачив.

— Який красивий звук, правда? — мовив Кальден і подивився на неї; його погляд, здавалося, хотів повернутися у минуле, де Мей була не така ефемерна.

— Ага, чудовий, — погодилася вона. А тоді, бо від вина вже похитувалася, а також тому, що він тримав її за руку, а шум водяного потоку наче додав свободи, вона взяла Кальдена за обличчя і поцілувала в губи.

Його руки піднеслися з боків і обережно тримали її за

1 ... 49 50 51 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сфера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сфера"