read-books.club » Любовні романи » Діамантовий шрам, Мирослава Білич 📚 - Українською

Читати книгу - "Діамантовий шрам, Мирослава Білич"

267
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Діамантовий шрам" автора Мирослава Білич. Жанр книги: Любовні романи / Короткий любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 50 51 52 ... 65
Перейти на сторінку:
Розділ 25

Материнство дуже сильно змінило мене. Я зрозуміла, що тепер не можу дозволити собі займатися самознищенням.

Анджеліна Джолі

Іванка. 2020 рік

Відділення мирно спало, я вперше зраділа, коли побачила чергову медсестру сплячою на робочому місці. Мов злодійка, тихенько прокралась до свого кабінету і затягнула у кутик за шафою валізу. Деякий час сиділа без світла, щоб ніхто не зрозумів, що я зараз у кабінеті. Та довго тут не вдасться ховатися, скоро всі дізнаються, що мене з дому вигнали. Як же я дожилась до такого низького становища? Щоб залишитись без даху над головою і рідних людей. Сергій вже давно хотів позбутись мене, а я цього і не підозрювала. Хто знає, що йому там нашіптувала та дівчина, та й яким чином її слова осідали в голові мого чоловіка. Від завтра вже колишнього. Аж не віриться.

Двері кабінету різко відчинились, запустивши світлий промінь всередину від лампи з коридору. Я здригнулась і перелякалась, примружившись, намагалась впізнати силует. Василь Степанович підійшов до столу і ввімкнув настільну лампу. Виміряв мене пронизливим поглядом, взяв стілець і поставив перед кушеткою, на якій я сиділа, скрутившись клубочком. Опустився на крісло і поставив руки на коліна.

- Я вже, було, думав задрімати після термінової операції, на яку мене викликали серед ночі. Хотів спокійно дочекатись ранку на дивані в ординаторській. Як тут побачив таксі під вікнами і побиту життям «пацієнтку», яка прийшла на довге стаціонарне лікування, судячи з вигляду її великої валізи. Не хочеш нічого мені розповісти?

Розповідала я близько години, а може, й довше. Почала з того моменту, як лікувала ногу Руслана, аж до сьогоднішнього вигнання Сергієм з дому. Сором і невпевненість кудись поділись і мені захотілось кричати про зради, біль, відчай і всі інші нестерпні почуття, які роками розривали зсередини, а назовні вирвались лише зараз. Прорвались бурхливими і брудними потоками через греблю сорому і страху. Я знала, що можу у всьому зізнатись і мене зрозуміють, навіть, виправдають за окремі випадки. Проживши все заново яскравими картинками зі спогадів, я раптом побачила себе збоку і зрозуміла, що не стала би більше так поводитись. Ні, я б зробила все по-іншому. Знаючи, що покохала іншого, хай і не гідного цього на ту мить чоловіка, треба було одразу втікати від Сергія. Може, і Руслан би тоді з’явився раніше і дозволив боротись разом за його життя, чомусь здається, що ми могли би впоратись.

Непрожиті миті щастя можуть ранити сильніше прожитих і втрачених. Бо згадувати можна лише дійсне, фантазувати ж – без краю.

У кабінеті стало дуже тихо, навіть дихання не було чутно. Я замовкла, розказавши все, і продовжила дивитись у підлогу, обійнявши себе руками. Не лишилось більше ні слів, ні сліз, ні емоцій, лише пустий погляд у нікуди. Василь Степанович тримав у руках папку з паперами на будинок і всіма іншими «діамантовими» спогадами. Він акуратно поклав її на стіл і, вставши, пройшов мені за спину. Обережно надів на шию кулон, якого я так жодного разу й не наділа. Холодний метал торкнувся ніжної шкіри на грудях і по всьому тілі пробіглись незрозумілі мурашки. Підняла руку й обережно безіменним пальцем ковзнула по візерунку, такому знайомому на відчуття.

- Ось так значно краще, Іванко. Не варто приховувати справжні почуття, те, що є всередині тебе, і є – ти. То навіщо саму себе карати і жити правильно, якщо це приносить лише біль і страждання? Я завжди бачив, що з тобою щось коїться, але й приблизно не міг собі уявити справжнього обсягу твого кошмару. Ти надто багато втратила, і сина ми матері повернемо. М-м-м... будинок дає великі шанси, та негативний тест на батьківство став би стовідсотковою гарантією. Тільки як взяти матеріал у Сергія?.. Тебе він вже не підпустить до себе. Може, мені якось спробувати?

Я поволі встала на ноги і просунула руку у кишеню штанів. Кинула на стіл два маленькі мішечки, в одному з яких було кілька темних коротких волосків, а в другому – руденьких, кучерявих. Василь Степанович оглянув вміст кульків під лампою і подивився на мене вкрай здивованим поглядом.

- Чесно кажучи, сама в шоці.

- Ви страшні в гніві, Іванно Євгенівно.

Лікар усміхнувся мені і навіть підморгнув. Він заховав матеріал для аналізу собі у кишеню медичного халата.

- Я подбаю про найшвидші результати. А тепер треба десь тебе прилаштувати, не жити ж на роботі.

- Почнеться робочий день, я номер у готелі забронюю на деякий час, а потім у будинок переїду.

- Ти приймаєш правильне рішення. А може, твоє покарання навпаки – спасіння?

Я не знала, що відповісти на ці слова. З самого початку Руслан був для мене взірцем зла і жорстокості. А Сергій навпаки – добром і мужністю, через свою роботу і правильні погляди на життя. А потім все почало мінятись, здійматись бурхливими хвилями і переплітатись потоками. Аж доки стихія не затихла і все не стало очевидним. Тільки випробування часом змогли відкрити справжню сутність обох чоловіків. І тепер Руслан, навіть після смерті, витягує мене з брудної трясовини, у яку так завзято намагається затягнути Сергій.

- Грошей треба на готель?

Із роздумів витягнув голос Василя Степановича. Що б я без нього робила у житті? Він мені як батько, принаймні саме такого я б хотіла мати.

- Дякую! Ні, їх у мене теж є вдосталь. Збирала довгий час на золотий браслет для Сергія, от і згодились.

- Все у тебе вийде, і життя тільки починається. А біль, він з роками потроху згасатиме, аж поки не загаситься повністю новими подіями.

- За останні роки мій організм навчився виробляти проти того болю антитіла. І мені є для кого жити і змінюватись на краще.

Василь Степанович обійняв мене міцно і тепло, так, як вміє лише рідна людина. Тепер я маю підтримку і від нього, найкращого з чоловіків, якого вдалось зустріти за життя. Лікар пішов відпочивати, бо до початку робочого дня залишилось кілька годин на сон. Я теж лягла трохи задрімати й одразу відключилась. Холодна і тверда кушетка стала приємнішою за м’яке ліжко після надто напруженої доби без сну.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 50 51 52 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діамантовий шрам, Мирослава Білич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діамантовий шрам, Мирослава Білич"