Читати книгу - "Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра"

Усю дорогу до «Академічного» дракон мовчав, даючи мені можливість роздивитись околицю. Все ж таки зараз і огляд краще: віз - це Вам не карета, їхати в ньому хоч і набагато холодніше, зате можна побачити і гострі вершини гір, і білу рівнину перед ними, та й ошатні верхівки ялин і сосен тепер кидаються в око. А ближче до поселень ще штучні споруди для катання на льоду, гірки для санок та різноманітні крижані скульптури. Краса, та й годі, навіть дух захоплює.
У містечку ми одразу ж вирушили на продовольчий ринок, де й скупилися. І що я вам скажу, списки – це просто скарб! Ідеш собі по рядах і дивишся на те, що намітив купити. А ще для мене відкрилася нова грань самостійного життя. Ми торгувалися! На початку я навіть не зрозуміла навіщо Кіларіан це робить, адже грошей у нас на все вистачає, але виявляється, це у драконів такий процес ознайомлення з торговцем та його товаром. Під кінець я так втягнулася, що виторгувала для нас цілу чверть злотого на купівлю риби. Чоловік мене дуже хвалив, а я посміхалася, отримавши від цього неймовірну насолоду.
Після ринку ми зайшли до квіткового магазину, де дракон купив для мене горщик з геранню, сказавши, що це буде моє домашнє завдання – не занапастити рослину. Та я ж цілитель, я з рослинами на «ти», про це я й повідала чоловікові, але він не вразився. Ну і гаразд, я йому теж кактус прикупила, нехай вирощує!
Укутавши рослини тепліше, щоб не замерзли, ми попрямували до лавки, де я планувала запастися для себе всякими необхідними в побутовому житті жіночими дрібницями. Кіларіан же зі мною не пішов, щоб не обмежувати у виборі, і я спокійно поспілкувалася з майстром своєї справи, вибравши все необхідне. Коли ж я вийшла на вулицю, чоловік уже чекав на мене у візку, тримаючи в руках подарунковий пакетик.

- Може заїдемо до кафе перекусити? - Запропонував мені дракон, і я погодилася, чому б і ні?
Часу і сил ми витратили чимало, можна і порадувати себе смачненьким. Залишивши всі покупки у візку, підхопивши лише горщики з квітами, ми попрямували до найближчого закладу, аромати якого розносилися по провулку. Замовили страви щонайпростіші і, швидко перекусивши, повернулися назад, не хотіли змушувати візника довго чекати на нас, все ж таки на вулиці не літо.
Після цього чоловік довіз нас до самої академії і почекав доки ми переносимо всі свої покупки, яких виявилося дуже багато.
А вдома у нас почалося «велике розсортування». Ми разом вибирали скриньки та шафи, в яких зберігатимуться ті чи інші продукти. Так розійшлися, що ледь не посварилися при цьому. Навіть і не знала, що це така енерговитратна та стомлива справа. І тільки я впала на стілець, щоб перевести дух і відпочити, як Кіларіану по магопошті надійшло повідомлення від його кращого друга Деліріана, виявляється їхня компанія в повному складі прибула в академію, і вони виявили бажання відвідати нас сьогодні ввечері. Хіба я так голосно зітхнула?

- Що їм відповісти? - поцікавився мій чоловік, і я задумалася.
З одного боку цього знайомства мені не уникнути, а з іншого – його можна відкласти.Я повернулася до дракона, вже маючи намір попросити перенести все на завтра, або краще взагалі наприкінці місяця, але побачила вогник у його очах. Адже він скучив за друзями і не проти з ними зустрітися, але поцікавився моєю думкою.

- Звичайно, нехай приходять, - винесла я собі вирок, попрямувавши переодягатися в зручний для приготування одяг, добре хоч тільки заселилися і прибирати не треба.
Мої уроки приготування їжі почалися навіть раніше, ніж я планувала. Під чуйним керівництвом чоловіка чистила, нарізала і навіть ставила на вогонь овочі, м'ясо, рибу. З останньої правда вийшов невеликий колапс, я ледь не спалила продукт і кинулась одразу знімати сковороду з вогню. І чому мені не сказали, що вона може бути дуже гарячою? Пальці я обпекла, і за звичкою вже зібралася сама себе залікувати, але мій дракон був швидше. Він акуратно взяв мою обпалену руку і доторкнувся до неї губами, біль відступив, як зникли і опіки на пальцях, а ось щоки мої запалали вогнем. У простому виліковному жесті чоловіка було стільки ніжності, що я відразу залилася фарбою, згадуючи наші поцілунки. І знову мене не в той степ, а головне вчасно як. Шиплячі звуки на плиті відірвали мене від споглядання на такі привабливі губи чоловіка, і я поспішила ретируватися, щоб не боротися зі спокусами.
Гості прийшли вчасно, саме коли дракон уже почав сервіровку столу, виявляється це ціле мистецтво, і від страв залежить загальна картина на столі, а я якось раніше і не замислювалася над цим. Поки Кіларіан розставляв принесені тарілки, мені довелося виконувати обов'язки гостинної господині, зустрічаючи гостей. Я підійшла до дверей і шумно видихнула. Богиня допоможи!