Читати книгу - "Вогняна зима"

них американські інструктори замасковані… Щоправда, Хряпа, якому постійно до всього було діло, гатив себе в груди: пробив тему. Мотався в Київ сам, поговорив із правильними людьми, і йому злили під великим секретом — там не Америка рулить, а Ізраїль. Натаскують майданівців грамотні специ з «Моссаду». І знайомий Хряпи, котрий якось удень ходив у наметове містечко типу на розвідку, ніби на власні очі бачив: із Будинку профспілок виходив типовий єврей у камуфляжі, який говорив англійською.

Сірий не дуже в це повірив. Ледь не побився з Хряпою, коли той своєю обізнаністю почав реально діставати й напружувати. Між ними стали Гоп із Лобом, а Шматі, як завжди, було по барабану — накурився й на все, що бачив, тягнув: «Прико-ольно».

Добу після того Сірий із Хряпою не балакали.

А потім, ніби так і треба, з небуття намалювався Денис Буряк. Коротко сказавши: зараз така тема, що треба частіше міняти телефонні картки, операторів, а по-хорошому — самі трубки. На бійців із Антимайдану відкрили серйозне, без базару, полювання. Фотографують на різних акціях ніби між іншим, із цікавості, потім зливають усе це в Інтернет, найчастіше — у Фейсбук, там усі майдануті тусуються. Світять, оголошують у розшук, заодно пробивають по якихось базах телефони, указують їх там же. Пацанам ідуть серйозні погрози. Тому шифруватися треба, не чекаючи спеціального наказу.

Сірий усе зрозумів. Так само не треба було довго пояснювати, чому тоді, після невдалої зачистки на початку грудня, їх усіх розігнали по норах. Засвічені, говорив Буряк. Загубитися краще, а потім, за якийсь час — знову знайтися. Поміняти інших бійців, це називається ротація. Гоп тоді спробував пожартувати:

— Куди-куди? У ротацію?

Буряк беззлобно, не на повну силу, але таки відчутно відважив дотепнику запотиличника разом із коментарем:

— Буде тобі і в ротацію, і в жопацію! В усі дірки буде, раз такий розумний!

— Чого це я розумний? — щиро образився Гоп, якого, схоже, зауваження зачепило більше й сильніше, ніж плюха.

— Пардон, — мовив Буряк із серйозним виразом обличчя. — Вибач, я не так сказав. Не розумний ти, Гоп. Дурний. Нормально? — той мовчав, не знаходячи відповіді, а десятник завершив думку: — Раз дурний, сиди, мовчи й сопи у свої дірки. В усі, які є. Дійшло?

Хряпа й собі спробував долучитися до процесу опускання Гопа — замахнувся, намірившись ударити, та Сірий перехопив руку:

— Тихо. Ще кусатися будемо між собою.

— Правильно, — кивнув Буряк. — Нема чого заводитися. Я все пояснив, що й для чого. Коротше, готуйтеся, пацани. Буде так: після свят знову назад. Що робити — скажуть. Платитимуть уже більше. Провели індексацію.

— Що провели? — ляпнув Гоп.

— Те ж саме, що ротацію! — реготнув Хряпа, і тепер він дістав від Буряка.

— Дуже розумний? Грамотний?

— Мовчу! — Хряпа покірно підняв руки на рівень плечей.

— Отак. Заткнися й слухай. Значить, на руки кожен день матимете по чотириста гривасів. У Маріїнському годуватимуть. З голоду не помрете, розквартирують по койках, є база під Києвом. Не ви одні там будете. Пацанів підтягують кругом, київських уже мало.

— Чому?

Питання вирвалося в Лоба, і Буряк не глянув у його бік, ігноруючи. Та Сірий, котрий так само дещо винюхав, чудово знав, для чого це робиться. Ніколи не любив киян, зажраті. За три-чотири сотні нікуди не впишуться. Хіба зовсім кончені наркомани й спиті гопники, але таким навіть грошей можна не давати. Тільки й толку від них — децал. А ще Буряк правий: усі нормальні, хто проти майданутих і вписувався, засвічені, сто пудів. Тому й везуть звідусіль.

Багато — з Донбасу.

Але таких «туристів» Сірий не любив ще більше, ніж київське кодло. Устиг кілька разів перетнутися, фізично відчув дешеві понти й претензії всюди виглядати царями-королями. Трималися міцно, монолітом, не визнавали нікого, крім себе. Та найбільше бісило Сірого: з донецькими помітно панькалися, здували з них порошинки. Так, ніби не привезли на роботу, а справді зібрали «білу кістку» й «блакитну кров». Адже вони заслужили вже самим фактом власного існування, аби їм показали столицю України з усіма її тисячолітніми пам’ятками історії й культури.

Сам Сірий у носі мав історію з культурою.

Просто не любив, коли такі самі, як він, бійці вважають, що їм всюди всі винні, і роблять вони велику послугу, викроївши час та приїхавши до Києва, бо, бачте, місцеві без них ніяк не обійдуться.

Він ще тоді, коли пересікся з донецькими вперше, вирішив не зачіпатися. Краще обходити їх, кучкуватися зі своїм гуртом. Заведуться мірятися піськами — непорядок, заведуть гризалово у своєму ж тилу. Майданутим таке тільки на руку. Вони й так думають, як би перевербувати тих, хто в Маріїнському. Наївні, носять чай із бутербродами, хочуть купити за шматочок ковбаски…

Про ковбасу згадав не даремно.

Сірий, стоячи з дев’ятої ранку біля намету, слухав чиюсь монотонну промову про те,