read-books.club » Фентезі » Необхідні речі 📚 - Українською

Читати книгу - "Необхідні речі"

314
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Необхідні речі" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 50 51 52 ... 204
Перейти на сторінку:
це долонями.

6

На дивані вони провели майже годину, а тоді в душі, вона не відзначала часу, принаймні доки гаряча вода не перестала текти й це вигнало їх звідти. Тоді Поллі повела його в ліжко, де лежала, надто виснажена й надто вдоволена, щоб робити ще щось, окрім як кутатися.

Поллі очікувала, що покохається з ним сьогодні, але радше щоб приборкати його турботу, ніж із реального жадання з її боку. Вона точно не очікувала тієї серії феєрверків, у які це вилилось… але була рада. Відчувала, як біль у долонях знову починає обстоювати свою позицію, але перкодану для сну їй сьогодні не знадобиться.

– Ти просто фантастичний коханець, Алане.

– А ти фантастична коханка.

– Тоді взаємно, – промовила вона і поклала голову йому на груди.

Вона чула, як там усередині спокійно стук-стукає серце, ніби хоче сказати «ну такоє, для мене з шефом такі штучки – звичайна нічна зміна». Поллі знову подумала – і не без ледь чутного відлуння попередньої дикої жаги – про те, який він швидкий, який дужий… але більше швидкий. Вона знає його, відколи Енні почала в неї працювати, а коханкою вже п’ять місяців, і ніколи б не подумала, як швидко він може рухатися, аж до сьогодні. Так наче він своїм тілом вирішив показувати такі ж фокуси, як із монетами, з картами, й тих тварин із тіні, про яких знає ледь не кожна дитина в місті й випрошує його показати при зустрічі. Це моторошно… але також чудово.

Поллі відчувала, що вже засинає. Варто запитати, чи він збирається тут заночувати, і якщо так, попросити завезти машину в гараж: Касл-Рок – містечко з багатьма добре підвішеними язиками; але це передбачало забагато мороки. Алан про все подбає.

«Алан, – почала думати вона, – завжди про все дбає».

– Були якісь свіжі вибрики від Бастера чи преподобного Віллі? – сонно запитала Поллі.

Алан усміхнувся.

– На обох фронтах без змін, принаймні поки що. Тим більше я люблю містера Кітона й преподобного Роуза, чим менше я їх бачу, і за таким критерієм цей день – прекрасний.

– Це добре, – пробурмотіла вона.

– Так, але я знаю дещо навіть краще.

– Що?

– Норріс знову в гарному настрої. Купив собі спінінг у твого друга містера Ґонта і тільки про те й балакає, як поїде цих вихідних на рибу. Я думаю, що він собі сраку відморозить, хоч як мало її в нього є, але якщо Норріс радий, то й я радий. Я страшно засмутився, коли Кітон йому вчора в душу насрав. Люди з Норріса кепкують, бо він сухоребрий і трохи розсіяний, але за останні три роки з нього вийшов непоганий, як на мале місто, доглядач порядку. І він настільки ж чутливий, як будь-яка інша людина. Це ж не його провина, що він має вигляд як зведений брат Дона Ноттса.

– Умммммм…

Падає. Падає в якусь солодку темряву, де нема ніякого болю. Поллі відпустила себе, і коли сон огорнув її, на обличчі світився ледь помітний вираз котячого задоволення.

7

До Алана сон приходив довше.

Внутрішній голос повернувся, але інтонації фальшивої радості більше не було. Тепер він лунав непевно, жалібно, майже розгублено. «Де ми, Алане? – запитував він. – Хіба це не якась чужа кімната? Хіба це не якась чужа жінка? Здається, я вже нічого не розумію».

Алан раптом зрозумів, що жаліє той голос. То було не співчуття до себе, бо голос ще ніколи не здавався таким несхожим на власний. Йому спало на думку, що голос хоче говорити настільки мало, наскільки решта його – Алан, що існує в теперішньому, й Алан, запланований для майбутнього, – хоче чути. То був голос обов’язку, голос скорботи. І все одно то був голос провини.

Трохи більше ніж два роки тому в Енні Пенґборн почалися головні болі. Не дуже сильні, принаймні вона так говорила. Енні уникала розмов про це, як і Поллі – розмов про її артрит. Тоді одного дня, коли Алан голився, – здається, на самому-самому початку 1990-го – він помітив, що на слоїку анацину сімейного розміру, що стояв біля раковини, не до кінця закручена кришечка. Він почав закручувати її… тоді зупинився. Він брав кілька пігулок аспірину з того слоїка, який загалом уміщував двісті двадцять п’ять штук, у кінці минулого тижня. Тоді там було майже цілком заповнено. Тепер – ледь не порожньо. Алан стер рештки піни для гоління з обличчя й пішов у «Шито-крито», де Енні працювала, відколи Поллі Чалмерз відкрила ательє. Він потягнув дружину на каву… і на кілька запитань. Запитав її про аспірин. Пам’ятав, що був трохи наляканий,

(Зовсім трохи, – скорботно підтвердив внутрішній голос)

але зовсім трохи, бо ж не може людина прийняти сто дев’яносто пігулок аспірину за тиждень. Не може. Енні сказала йому, що він говорить дурниці. Сказала, що протирала стільницю біля раковини й перевернула слоїк. Кришечка була погано закручена, і більшість пігулок висипалися в раковину. Вони почали розмокати, тож вона їх викинула.

Енні так сказала.

Але він коп і навіть поза роботою не міг відмовитися від автоматичних звичок спостереження, які йдуть у комплекті з професією. Не міг вимкнути внутрішній детектор брехні. Якщо спостерігаєш за людьми, коли ті відповідають на твої запитання, тобто реально спостерігаєш, то майже завжди розумієш, коли вони брешуть. Алан якось допитував чоловіка, який сигналізував про кожну свою брехню, колупаючись нігтем великого пальця між верхніми іклами. Язик промовляє брехню. Тіло здебільшого приречене сигналізувати про правду. Тож він розвів руки навколо столу кабінки в Нен, де вони сиділи, взяв долоні Енні у свої й попросив розповісти правду. І коли після короткочасних вагань вона відповіла, що так, головні болі справді погіршились, і так, вона справді трохи п’є аспірин, але ні, вона не прийняла всі пігулки, яких немає, що слоїк справді розсипався в раковину, він їй повірив. Алан купився на найстаріший трюк у книжці, який шахраї називають «заманухою»: якщо брешеш і тебе на цьому ловлять, зроби крок назад, розкажи половину правди. Якби спостерігав за нею уважніше, то знав би, що Енні все одно не до кінця з ним щира. Він би змусив її визнати щось, що йому здавалося ледь не неможливим, але зараз видавалося правдою: головні болі були настільки сильні, що їй доводилося приймати як мінімум двадцять пігулок аспірину за день. І якби вона зізналася в цьому, він би повіз її в Портленд чи Бостон, у кабінет невролога ще до кінця тижня. Але Енні була його дружиною, а в ті дні він був менш спостережливим поза службою.

Алан заспокоїв себе, повівши її до Рея Ван Еллена, і вона пішла. Рей нічого не знайшов, і Алан ніколи не

1 ... 50 51 52 ... 204
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необхідні речі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Необхідні речі"