Читати книгу - "Том 2"

Вільям Шекспір

МАКБЕТ

АКТ І

СЦЕНА І,— ПОЛЕ

Грім і блискавка. Входять три відьми.

1 Відьма

Коли ми стрінемось, сестриці?

Чи в грім, чи в дощ, чи в блискавиці?

2 Відьма

Коли перешумить війна,

І щастя, й горе дасть вона.

3 Відьма Ще поки сонце пе зайде.

1 Відьма Ми стрінемось, та тільки де?

2 Відьма

На полі.

3 Відьма І Макбет прийде.

1 Відьма Я йду, сивий дідько!

В с і

Жаба кличе. Швидко!

Зло до добра, добро до зла!

Хай вітер несе нас, хай криє нас мла!

СЦЕНА II.— ТАБІР ПІД ФОРЕСОМ

Тривогу б’ють. Входить король Д у її к а її, Малькольм, Д о -нальбен, Ленокс з товариством. Стрічають раненого вояка.

Д у и к а Ц

Хто сей вояк поранений? Він може,

Здається, розказати, як там справа Стоїть з повстанням.

Малькольм

Сей отой старший,

Що визволяв мене так щиро і одважно З полону. Помагай біг, славний друже!

Король бажає знати, що там чутно На бойовиську.

В о я к

Там обидва війська,

Мов два плавці, що плинуть навперейми,

А силою однакові. Там лютий Макдональд-бунтівник (такий він зроду,

До нього все, що є лихого в світі,

Зібралось), він з західних островів Зібрав до себе кернів, галловгласів.

Йому всміхалась доля, та недовго.

Макбет одважний (варт його так звати),

На злість фортуні, видобув меча,

Що парував від крові супостатів,

І, як слід одважному, пробив мечем дорогу До самого злочинця. Ще ж не мовив Йому ні слова, як уже розтяв Його надвоє з голови до п’ят.

І голову його прибив на наших шапцях.

Д у н к а н

От добрий родич! от одважніш лицар!

Вояк

Та звідки сонце сходить, звідти й туча Надходить — громова і топить кораблі;

Так доля привела педолю. Слухай, слухай, Шотландський владарю! одвага збройна Втікать упертих кернів научила,

Але король норвезький незабаром,

Узброївши чималу силу війська,

Напав на нас.

Д у н к а н

Але се не злякало Хоробру старшину, Макбета й Бапко?

Вояк

Де ж там!

Так горобець орла злякає, заєць лева.

Кажу вам правду, що вопи обидва,

Немов з иодвійними набоями гармати,

Отак вони подвійно вдарили на ворога завзято. Вони в крові скупатися хотіли,

Чи нагадати людям про Голгофу,

Запевне так...

Але я млію: рани всі одкрились...

Д у н к а н

І рани, і слоііа твої тобі пристали,

Бо чесні.— Заведіть його до лікарів.

Вояка ведуть далі.

Ввіходить Р о с с е.

Хто там іде?

Малькольм

То Россе, тан шановний.

JI е п о к с

Що за непевний погляд! так, непаче Він має нам страшне щось розказати.

Россе

Над королем хай буде божа ласка.

Д у п к а н Шановний тане, звідки?

Россе

З Файфа, мій владарю,

Там корогви порвезькі здійнялись

і холоду нагнали на весь люд наш.

Там війська сила й сам король норвезький.

Привів їх той бридкий, невірний зрадник, Кавдорський тан, і чвара почалась.

Та сей жених Беллони, сильне збройний, Зострів таких, як сам, не гірших вояків, Зітнувся меч з мечем, рука з рукою стрілась, І затремтіла зрадницька душа.

Ми подолали.

Д у н к а н

Се велике щастя!

Р о с с е

Свено, король норвезький, просить миру.

Ми не дали йому ховати вбитих,

Поки в святого Кольма церкві він не дав нам Сто тисяч злотих на громадський вжиток.

Д у н к а н

Але сей тан Кавдорський більш не буде Нам зраджувать.— Ідіть, його скарайте,

Його ж маєтності Макбетові віддайте.

Р о с с е

Все буде вчинено.

Д у її к а н

Де він програв, Макбет шляхетний виграв. Виходять.

СЦЕНА III,— СТЕП Грім. Входять три в і д ь м и.

1 Відьма Де ти була, сестро?

2 Відьма

Свиней била.

3 Відьма Сестро, а ти де була?

1 Відьма Там жінка моряка набрала десь каштанів

Та й жерла, жерла, жерла.

Кажу: дай і мені!

А та паскуда крикнула: геть, відьмо! Тепера чоловік її пливе в Алеппо,

А я й собі не проста,

Неначе миш безхвоста,

За ним, за ним, за ним.

2 Відьма Я дам тобі вітра.

1 Відьма Ти добра, хоч хитра.

3 Відьма А я дам другого.

1 Відьма

Я маю всі вітри за того.

Буйні вітри загудуть,

Всі чотири нападуть На мале судно.

Я зроблю йому причину,

Не засне і на хвилину,

Буде тямити мене,

Сам себе він прокляне!

Сім ночей без престанку Буде мати лихоманку.

Хоч йому не згине човеїт,

Та вже ж буде лиха повен.

Дивись, що я маю!

2 Відьма Що, що, покажи!

1 Відьма

Пальці з рук того рибалки,

Що з човном розбився в скалки.

Чутно, бубни гудуть.

3 Відьма

Гуде, гуде,

Макбет іде!

Всі

Віщі сестри, винозорі,

Через море, через гори Ми летим, летим, летим.

Три на нас, а три на люде,

А ще три, то дев’ять буде.

Тихо! — Чари наведім.

Ввіходить М а к б с т і Б а п і; о.

М а к б е т

Який тяжкий і славний був сеіі день!

Банко

Чи ще до Фореса далеко? — Що за диво? Якісь жінки, непевні, дикі видом,

І не подібні до людей наземних,

Хоч на землі стоять. Чи ви живі?

Чи можна вас питать? Мене ви зрозуміли, Здається, бо поклали тонкі пальці На звислі губи. Певне, ви жінки,

Хоч ваші бороди і не дають напевне Сього сказать.

Макбет Хто ви? скажіть, коли се вільно.

1 Відьма

Здоров, Макбете, тане над Гламісом!

2 Відьма

Здоров, Макбете, тане над Ка^дором!

3 Відьма Здоров, Макбете! королем ти будеш.

Банко

Мій пане, що ви стали, мов злякались Таких речей приємних? — Але пробі,

Чи ви привиддя, чи ви справді те,

Чим здаєтесь? Товариша мого Вітали ви тим щастям, що він має,

Ще більшу гідність віщували, навіть врешті Корону обіцяли. А мені нічого?

Коли ви знаєте, що доля засіває,

Яке насіння зійде,