Читати книгу - "Драматичні твори"

Може, ти й щабльовий, і голопузий шляхтич, а я уродзоний! Не віриш? У мене є копія з протоколу депутатського собранія, коли хочеш — покажу. Я і сам не знав, а тепер довідався, що прапрадід мій був стражником та-моженого скарбу і на його бумагах підписаний сам^супер-етендент Севастян Подлевський... от що! І у Красовського не кращі бумаги.

Гервасій. Що там, бумаги! Красовський на лікаря, вивчився, то йому і шляхетство пристало. Тепер він їздить у калясі, його вже крізь щаблі не протягнеш, а бумаги — тьфу! І в мене було їх доволі, а тілько я переконався, що нам дворянство так личить, як корові сідло.

Мартин. Може,, ти’й корова, а мій прапрадід,..

Гервасі.й. Був стражник? Чув! А мій був підкоморий!

Мартин. Твій під коморою тілько сидів, то інша' жеч...

Гервасій. А твій стеріг тієї самої комори, де мій сидів?

Матвій. Ха-ха-йа! Та буде, панове, а то ще полаєтесь! Цо там по титулі —( кєди нєма ніц в нікатулі!..20 Краще, пане Мартине, віддайте Марисю за Миколу та зап’ємо могорич!

Мартин. Ні, пане Дульський... У мене, слава богу, є і в шкатулі... Я. на другій линії...

Гервасій. Він дворянин!

Мартин. Щоб. ти знав! '

Гервасій. Горе з такими,^дворянами!,‘А по-моєму, хто 'вчену голову має, ,то дзорянин,, а вже як неграмотні дворяне, то... ' ^ ’

Мартин. Я неграмотний? Вибачай! То ти неграмотний, бо умієш тілько молитви читать, та й то по батьківському молитвенику, а по чужому не втнеш!.. А я й скоропцсь розбираю.

Гервасій. По батьківському молитвенику тепліщ молиться.

' Матвій. Ну, ‘годі, панове, бо я бачу, що посваритесь!

Г е р в а с і й. І справді! Як наше не в лад, то ми з своїм назад!.. Прощайте, пане уродзоний! Тілько глядіть, щоб не чухалися, як дворянство крізь щаблі випаде. (Іде.)

Мартин. Не журись, у нас вози лубками вшиті!

М а т в і й. От і не вгадав: думав могорич пить, а піднесли дулю,— і ніс, здається, не свербів.

Мартин. Чого ж, милості просю: сідайте, я зараз почастую, то одна жеч, а це друга.

Гервасій. Де вже нам з дворянами за одним столом сидіть. (Пішов.)

Матвій. Прощайте, пане Мартине! Жаль, що так розходимось.

Мартин. Оставайся, закусимо.

М а т в і й. Нехай другим разом, а тепер не приходиться: умісті прийшли, умісті й вийдем... Іще раз скажу: жаль, що ви не віддаєте Марисю за мого хрещеника, славний парубіяка...

Мартин. Я й сам знаю... так не рівня по званію.

Матвій. До зобачення! (На відході.) Може, ще роздумаєте і на тройцю 9 потанцюємо! (Пішов.)

ЯВА II

М а р т її її, а потім ГІ а л а ж к а.

Мартин (один). Може, й на тройцю потанцюємо, тілько не на Миколинім весіллі. Бач, хлоп, підніжок пана Кра-совського! Туди ж, у рідню лізе,— умийся попереду!.. Якби не в моїй хаті, єй, наплював би Гервасієві у самісіньку пику за його хлопські речі... І він зо мною рівняється!.. Далеко!.. От як приїде сьогодня з города наш жених — губернський секретар-регістратор,— тоді милості просю подивиться, за кого Боруля віддає свою дочку!.. Ха!

Входе Палажка.

Палажка. Чого це Гервасій і Матвій заходили?

Мартин. Гервасій свата нашу Марисю за свого Миколу.

Палажка. От і слава богу! Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий, добрий і хазяйський син.

Мартин. І хлоп.

Пал ажка. Такий, як і ми.

Мартин. Дурна!

Палажка. Сам ти дурний! Чого лаєшся? Що ж ти маєш против Миколи?

Мартин. Сліпа!

Палажка. Тьфу! То тобі, мабуть, повилазило.

Мартин. Глуха!

Палажка. Отже, єй-богу, так і вчеплюся у чуприну, як будеш лаяться!

Мартин (набік). Чого доброго, вчепиться! Це буде не по-дворянськн. (До Палажка.) Не сердься, Палазю, а скажи мені — ти бачила ту бумагу, що Степан привіз?

Палажка. Бачила.

Мартин. І чула, що він читав у бумазі?

Палажка. Чого ти причепився до мене? Не балакай навтямки; кажи товком: чи віддамо Марисю за Миколу? Не мороч мене.

Мартин. Діло шість місяців в герольдії, не сьогодня-завтра утвердять в дворянстві, а я дочку віддам за мужика!.. Що ж то я з глузду з’їхав, чи як?

Палажка. Здається мені, що з’їхав: не велиш ні мені, ні, дочці робить, сам не робиш, понаймав наймитів, наймичок, хазяйство псується...

М а р т и н. Палазю! Дворянин — одно, хлоп — друге!.. Може, ти цього не розумієш, то тобі ясніше скажу: сметана — одно, а кисле молоко — друге! О! Розумієш?

Пал а ж к а. Одно розумію, що ти стерявся розумом.

Мартин. О господи, о господи! Нащо ти мене довів до того, що я одружився з простою мужичкою! Нічого не тя-ме — як до пенька балакаєш. І казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтянці. Ні, таки погнався за чорними бровами! От і дожив: брови злиняли, а гонору як не було, так і нема!

Палажка. Божевільний! Єй-богу, божевільний! Ти б дроку напився.

Мартин. Що ти з нею будеш балакать?.. Хіба тобі краще буде бачить свою дочку за репаним мужиком Миколою, ніж за губернським секретарем-регістратором? Краще? Кажи!

Палажка. А де ж він у біса, той... ростератор?

Мартин. Регістратор.

Палажка. Та не вимовлю.

Мартин. Ото-то ж бо й є! Пр иїде, душко, приїде! Про нього ж я й казав Степанові на од’їзді — чула?

Палажка. То чом же ти мені не сказав? А то: і сліпа, і глуха — тілько роздратував мене... Ну, а Марися?.. Ти ж її питав,— може, вона не схоче?

Мартин. І питать не буду, нащо питать? Вона не дурна, в ній батькова кров, розбере, не бійсь, де пан, а де мужик!

Палажка. Дай боже! Хіба я їй ворог?

Мартин. І я не ворог своїм дітям, хочу обох дітей пристроїть по-дворянськи!.. Тілько ти, Палазю-душко, зді-лай милость, не супереч мені, слухай мене.

Палажка. Не дратуй мене, то все буду робить, як 'звелиш.

Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе са-муварь, чаю, сахарю і... кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?

Палажка. А