Читати книгу - "Автостопом — по Галактиці"

зазнали мутації і перетворилися на птахів, — ви вже бачили одного з них, — які навіки прокляли ноги, прокляли землю і забожилися більше ніколи не ступати на неї. Сумна доля. Ходімо, я повинен відвести вас до Водоверті. Приголомшений Зафод кивнув і поплентався по рівнині.

— А ви, — запитав він, — теж родом з цієї чортової пастки?

— О, ні, — обурився Гарграварр, — родом я з третьої планети зоряної системи Жаби. Чудова місцина. Прекрасні рибальські угіддя. Вечорами я повертаюся туди. Хоча зараз мені залишається тільки спостерігати. А на цій планеті Водоверть тотальної перспективи — єдине, що не працює. Її збудували тут, бо ніхто не забажав мати щось таке у себе під носом.

У цю хвилину ще один жахливий крик прорізав повітря, і Зафод здригнувся.

— Що ж це таке робить з людиною? — ледь чутно вимовив він.

— Це Всесвіт, — просто відповів Гарграварр, — весь нескінченний Всесвіт.

Безконечна низка сонць, безконечні відстані між ними і ви — ледь помітна точка на ледь помітній точці, до неможливого мізерній.

— Агов, я ж Зафод Бібльброкс, чоловіче. Може, ви не знали, — пробурмотів Зафод, намагаючись збадьорити рештки свого «я».

Гарграварр залишив його слова без відповіді. Він попросту знову став мугикати, вказуючи напрямок, аж доки вони добралися до тьмяного сталевого купола посеред рівнини.

Коли вони, підійшли ближче, двері до невеликої темної камери прочинилися з дзижчанням.

— Заходьте, — наказав Гарграварр.

Зафод здригнувся від жаху.

— Що, вже? — вигукнув він.

— Вже.

Зафод знервовано зазирнув досередини. Камера була дуже мала. Вона була оббита металевими пластинами і у ній заледве чи вистачило б місця для ще одного.

— Еее… щось воно зовсім не схоже на Водоверть, — сказав він.

— А це не вона, — пояснив Гарграварр. — Це ще тільки ліфт. Заходьте.

Долаючи непогамовне тремтіння в усьому тілі, Зафод ступив у ліфт. Він відчував, що разом з ним у ліфті знаходиться і Гарграварр, хоча безтілесна істота якийсь час не озивалася.

Почався спуск.

— Треба себе як слід підготувати, — промимрив Зафод.

— Це неможливо, — суворо сказав Гарграварр.

— Ви дійсно вмієте поставити на місце будь-кого.

— Я — ні. А от Водоверть, та може.

На дні шахти у ліфті відчинилися протилежні двері і Зафод несміливо ступив до невеличкої, без всіляких прикрас камери з металевими стінами.

У її протилежному кутку стояла єдина вертикальна сталева скриня. Якраз такої висоти, щоб у ній можна було вільно стояти.

Усе було так просто.

За допомогою одного товстого кабеля вона з’єднувалася з невеликою купкою приладів і пристроїв.

— Оце воно? — здивувався Зафод.

— Так, це воно.

«Не таке вже воно й страшне», — подумав Зафод.

— Я повинен стати отут, так? — запитав Зафод.

— Так, ви повинні зайти досередини, — сказав Гарграварр, — і, боюся, що це слід зробити негайно.

— Добре, добре, — погодився Зафод.

Він прочинив двері металевої скрині і ступив досередини.

І став чекати.

Через п’ять секунд десь клацнуло, і разом з ним у скрині опинився весь Всесвіт.

РОЗДІЛ 11

Водоверть тотальної перспективи будує картину усього Всесвіту за принципом екстраполяції аналізу матерії.

Пояснюємо: оскільки кожна частинка матерії у Всесвіті певним чином зазнає впливу усіх інших частинок матерії Всесвіту, то теоретично можливо відтворити всенький світ — кожну зірку, кожну планету, їхні орбіти, їхній склад, соціальний та економічний лад кожної з планет — взявши за основу шматок пирога. Той, хто винайшов Водоверть тотальної перспективи, так і вчинив — головним чином, щоб насолити своїй дружині.

Трин Трагула (а так його звали) був мрійник, мислитель, філософ-теоретик або, як його називала дружина, дурень.

Вона без продиху пиляла його за те, що він надмірно багато часу витрачає, спостерігаючи за космосом, або розмірковуючи над механікою англійських шпильок, чи вивчаючи спектрографічний аналіз шматків пирога.

— Ти повинен знати міру! — вигукувала вона. Часом не менше тридцяти восьми разів за один день.

І тому він збудував Водоверть тотальної перспективи — просто щоб показати їй.

І приєднав він до нього з одного боку усю, яка не є, реальність, взявши за її основу шматок пирога, а з другого боку — свою дружину: отож, коли він ввімкнув пристрій, в одну мить вона побачила усю безконечність світобудови та себе саму у порівнянні з Всесвітом.

Нажаханий Трин Трагула виявив, що це потрясіння повністю стерло її розум; однак він зазнав втіхи, бо дійшов висновку, що таким чином нарешті вдалося довести, що, коли життя і може існувати у Всесвіті таких розмірів, то у ньому просто не залишається місця для такої речі, як почуття міри.

Двері Калейдоскопу розчинилися навстіж.

Безтілесне єство Гарграварра пригнічено спостерігало, що буде далі. Як це не дивно, але йому таки сподобався Зафод Бібльброкс. Очевидно, це була людина з багатьма визначними рисами характеру, дарма, що вони в основному були негативними.

Гарграварр чекав, щоб він випав із скрині, як це бувало з усіма іншими.

Але ж ні. Він впевнено вийшов.

— Привіт! — вигукнув він.

— Бібльброкс… — здивовано промимрило духовне єство Гарграварра.

— Чи не міг би я випити чарочку? — запитав Зафод.

— Ви… ви… були у Водоверті? — затинаючись, сказав Гарграварр.

— Ти ж мене бачиш, хлопче.

— І вона працювала?

— Звичайно.

— І ви побачили усю безмежність світобудови?

— Еге ж. І знаєте, це досить приємна на вигляд картина.

У Гарграварра від здивування аж у голові замакітрилося. Якщо б тут було його тіло, то воно б не втрималося на ногах і у нього відвисла б щелепа.

— І ви побачили себе, — видавив із себе Гарграварр, — у порівнянні з цим усім?

— О, певно що так.

— Але… що ви відчули у ту мить?

Зафод самовдоволено стенув плечима.

— Я довідався про те, що й сам давно знав. Мені і справді немає рівних. Я ж тобі, любчику, говорив, що я Зафод Бібльброкс!

Його погляд зупинився на механізмах, приєднаних до Водоверті, і він застиг наче вкопаний.

Він глибоко вдихнув повітря.

— Гей, — гукнув він, — це справді шматок пирога?

Він відірвав невеликий шматок солодкого печива від сенсорних датчиків, якими той був обліплений.

— Якби я став розповідати вам, як мені бракувало чогось смачного, — ковтаючи слину, сказав він, — то мені ніколи було б проковтнути його. І він проковтнув шматок пирога.

РОЗДІЛ 12

Невдовзі він біг рівниною до зруйнованого міста.

Легені хрипіли від застояного повітря і він раз по раз спотикався. До того ж надходила ніч, і підступна поверхня планети ставала особливо небезпечною.

Однак завдяки недавній пригоді він був у піднесеному настрої. Увесь Всесвіт. Він побачив, як навколо нього простягається увесь Всесвіт — усе, що в ньому існує. А разом з