Читати книгу - "Колекція гадів"

class="p">Після спроби переманити на свій бік Черненка, яка відбулася в понеділок, хлопець сам чекав виклику до Плазуна Федоровича. Навіть приблизно уявляв собі, яка відбудеться розмова. Та директор, як вони і покладали тоді, зібравшись в Бабусиній Хаті, вирішив не квапити марно подій і не стрясати даремно повітря. Все одно результат, очевидно, буде таким самим, так для чого витрачати дорогоцінний час на перемовини з якимось зарозумілим підлітком...

Тепер Білан вирішив сам зробити крок назустріч.

Побачивши нарешті ще одного старого знайомого у себе в кабінеті, який до того ж прийшов добровільно, без супроводу активістів з червоними пов'язками, директор не приховував свого подиву. Відірвався від якихось паперів, відкинувся на спинку крісла. Потім мовчки підвівся з-за столу, підійшов до хлопця, нависнув над ним і деякий час свердлив холодними очима згори донизу.

— Можна до вас, Анатолію Федоровичу? — неголосно запитав Максим.

— Ти ж зайшов уже, шановний, — почулося у відповідь.

Білан зробив спробу витримати прямий директорський погляд — і відвів очі. Це очевидно сподобалося Плазунові. Гмикнувши, він відійшов на кілька кроків, схрестив руки на грудях.

— Я до вас, — бовкнув Білан.

— Бачу, — відповів директор і для чогось додав: — А тут більше нікого і нема.

— Я говорив з Денисом. Ну тоді, в понеділок, після...

— Ясно, — перебив Плазун. — Чого ти хочеш?

— Як я зрозумів, хочете ви, — тепер у тоні хлопця чулися зухвалі нотки.

— І чого ж я хочу?

— Забути... Ну те, що трапилося між нами влітку.

— Навпаки, шановний. Я не хочу цього забувати. Хай чим тоді все вилилося, ви обоє, особливо ти, проявили себе з кращого боку. Можливо, я сам був трошки неправий, коли скористався послугами різних нечистих на руку громадян. Таких, наприклад, як той охоронець, крадій. Та повір мені: якби в нашій державі кожна людина мала змогу легально задовольняти свої невинні потреби й мати будь-яке захоплення, що не шкодить життю та здоров'ю оточуючих, я б у жодному разі не підтримував таких недостойних знайомств. Ну а ви з другом показали тоді себе справжніми детективами. Так, я не побоюся цього слова — саме детективами. Борцями за справедливість, сміливими та винахідливими. Тут наші думки десь збігаються: адже я теж за справедливість та порядок у всьому, як ти вже встиг зрозуміти.

— Звісно, Анатолію Федоровичу, — відказав Білан. — Саме тому я і прийшов до вас. Я довго думав. Словом, я не згоден з Денисом. Він мені друг, але... як би це сказати краще...

— Кажи, як знаєш. Ти розумний, начитаний хлопчина. Я тебе зрозумію.

— Ну, коротше, Черненко дещо прямолінійний. Коли впреться в щось, коли йому щось не сподобається — не переконаєш. Ви... Вірніше, ваш новий порядок йому не зовсім до душі. Тут ми з ним розійшлися. Я хочу вступити до Групи залізного порядку.

Сказавши це, Максим подумки здивувався, як легко повернувся в нього язик. А він думав, що земля розверзнеться чи грім вдарить. Та ні, нічого такого не сталося.

— Отак, значить, — після хвилини мовчання сказав Плазун. — Чому ти так вирішив, Максиме?

— Украдений телефон не повернули. І я не певен, що більше не буде крадіжок. Я бачив того нещасного Тимура сьогодні вранці. Видно, вдома йому непереливки.

— Ага! Хочеш знайти крадія?

— Це нереально, — впевнено заявив Білан, і навіть повторив: — Нереально. Абсолютно нереально. Навіть пробувати не буду. Та як активіст ГЗП постараюся не допустити повторення подібних злочинів.

— Достойне рішення, — промовив директор. — Достойне і правильне. Як кажуть в іноземному кіно, ласкаво просимо в сім'ю.

Плазун простягнув Біланові руку. Хлопець без коливань потиснув її. Оборудка відбулася.

Під кінець перерви Максим зайшов до свого восьмого «А» з широкою червоною пов'язкою на рукаві трошки вище ліктя правої руки.

Він виявився першим з їхнього класу, хто вдягнув червону пов'язку. За ці два тижні більшість нормальних школярів почала тихо ненавидіти активістів Групи залізного порядку. Але пов'язка на руці саме в Білана викликала в однокласників справжній шок. Голови хлопців та дівчат, не змовляючись, дружно повернулися до Черненка. Обличчя того перекосилося, потім налилося кров'ю. Нижня щелепа висунулася трохи вперед, як у собаки боксерської породи. У повітрі запахло вибухом і бійкою.

Врятував ситуацію Плазун, як не дивно. Він зайшов до класу через кілька хвилин після Максима. Директор школи викладав у них ще й свою улюблену зоологію. Хоча за розкладом мала бути література, класний журнал тримав у руці Анатолій Федорович.

— Тарасини Григорівни сьогодні не буде. Наступного разу замість мого уроку у вас буде дві літератури, — повідомив він, дивлячись чомусь тільки на Черненка. — А тепер, шановні, прошу сісти на свої місця.

З першого вересня Денис і Максим сиділи разом. Відмінник Білан перекочував на останню парту до спортсмена Черненка. Він і зараз підійшов до свого місця. Та Денис замість того, щоб сісти поруч з другом, демонстративно забрав свої речі й перейшов на перше-ліпше вільне місце.

— Повернися назад, Черненко, — наказав Плазун.

— Де хочу — там і сяду, — почулася зухвала відповідь. — Можу на підлогу. Тільки б не біля цього... — Денис хотів сказати якесь лайливе слово, та в останню мить стримався.

— Тоді — геть з класу, — спокійно навіть не наказав — попросив директор.

Денис Черненко мовчки поскладав підручники в наплічник і гордо вийшов, від дверей кинувши на Максима Білана презирливий погляд.

Але Плазун несподівано передумав:

— Чекай! — тепер це вже звучало як наказ.

Денис зупинився.

— Білане, виведи з класу порушника дисципліни, — прозвучав наступний наказ.

Тиша запала така, що її можна було помацати.

— Мене? — нарешті перепитав Черненко, все ще не вірячи своїм вухам.

— Тебе, — кивнув Плазун.

— Хай тільки спробує.

Це вже був відвертий і перший за ці два тижні нового порядку в школі вияв непокори директору.

— Денисе, вийди! — швидко викрикнув Максим. — Вийди геть з класу! Ти всім заважаєш!

— Ось, значить, як... — несподівано тихим голосом промовив Черненко. — А як не вийду?

— Я тебе виведу. Принаймні, спробую. Краще не доводь до цього, зрозумів?

Що коїлося в головах обох друзів, не знав ніхто. Але Денис Черненко, не дочекавшись, поки Максим Білан у своїй червоній пов'язці підійде до нього і спробує вивести з класу за руку, рішучими кроками вийшов, грюкнувши