Читати книгу - "Зелена миля"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Згодом, коли я вже їхав до в’язниці, мої думки перебігли на те, що незабаром уже потрібно буде розпочати репетиції страти Делакруа. А одне потягло за собою інше: Персі цього разу гратиме головну роль, і моїм тілом пробіг холодок переляку. Потім наказав собі просто йти вперед. Одна страта, і ми, швидше за все, спекаємося Персі Ветмора назавжди… та все одно я відчув той холодок, наче інфекція, що мені дошкуляла, не покинула моє тіло, а тільки змінила місце дислокації й тепер не пах мені випікала, а виморожувала хребет.
7
— Ходімо, — сказав Брутал, звертаючись до Делакруа наступного вечора. — Ми йдемо на маленьку прогулянку. Ти, я і Містер Джинґлз.
Делакруа зиркнув на нього з недовірою, а потім сягнув рукою в коробку з-під сигар і витяг мишу. Тримаючи Містера Джинґлза в згорнутій долоні, він звуженими очима поглянув на Брутала.
— Про що ви говорити? — спитав він.
— Сьогодні важливий вечір для тебе й Містера Джинґлза, — відповів йому Дін. Вони з Гаррі саме підійшли до Брутала. Ланцюжок синців на шиї в Діна змінив колір, прибравши гидкої жовтуватої барви, але принаймні він уже міг говорити, не гавкаючи, як собака на кицьку. Він перевів погляд на Брутала. — Бруте, як думаєш, треба на нього браслети начепити?
Брутал наче замислився.
— Та нє, — по роздумах протягнув він. — Він слухняним буде. Будеш, Деле? Ти й миша, ви обоє. Вам же сьогодні виступати перед великими шишками.
Ми з Персі стояли напоготові біля столу чергового й спостерігали за цим. Персі згорнув руки на грудях, а на губах у нього грала ледь помітна презирлива усмішечка. За кілька хвилин він витяг роговий гребінець і заходився вичісувати собі волосся. Джон Коффі теж дивився, мовчки стоячи біля ґрат камери.
Вортон лежав горілиць на ліжку. Він втупився в стелю й не звертав на дійство жодної уваги. Він усе ще «був слухняним», хоча слухняними в його розумінні лікарі Браяр-Ріджа називали кататоніків. Але присутньою при всьому цьому була ще одна людина. Ми сховали цього чоловіка в моєму кабінеті, щоб не мозолив очі, проте його кістлява тінь падала з дверей на Зелену милю.
— Жчо дзе значити все, ви, gran’ fou? — скаржливим тоном запитав Дел, підтягуючи ноги на ліжку, поки Брутал відмикав подвійний замок на дверях його камери й відсовував їх убік. Погляд француза перебігав з одного наглядача на другого, а потім на третього.
— Я тобі скажу, — відповів Брутал. — Містер Мурз ненадовго поїхав, у нього дружина нездужає, ти, мабуть, чув. Тому за головного в нас містер Андерсон, містер Кертіс Андерсон.
— Справді? А мені що з того?
— Ну, — озвався Гаррі, — начальник Андерсон чув про твою мишку, Деле, і хоче побачити її виступ. Там в адміністрації семеро зібралося, він і ще шестеро, чекають, коли ти до них завітаєш. То не прості наглядачі в синіх костюмах. Там доволі великі шишки, як і сказав Брут. А один з них — політик, здається, із самої столиці штату.
Зачувши це, Делакруа помітно розприндився. І я не побачив ані сліду сумніву на його обличчі. Авжеж, вони хочуть побачити Містера Джинґлза; а хто б не хотів?
Він понишпорив у камері: спершу під ліжком, потім — під подушкою. Врешті знайшов одну з тих великих рожевих м’ятних цукерок і котушку шалених кольорів. Запитально поглянув на Брутала, і той кивнув.
— Угу. Здогадуюся, що якраз трюк із котушкою вони й хочуть побачити найпершим. Але льодяники він теж хряцає дуже забавно. І коробку сигарну не забудь. Ти його в ній понесеш, правда?
Делакруа взяв коробку й поклав туди майно Містера Джинґлза, але саму мишу вмостив собі на плечі. Потім вийшов із камери, з гордовитим виглядом, і по-королівському глянув на Діна й Гаррі.
— Ви, хлопці, іти?
— Нє, — хитнув головою Дін. — Нам тут іншу рибку посмажити тре’. А ти давай, відсмали там, Деле. Покажи, що бува, коли парубок з Луїзіани відкладає вбік кувалду й по-справжньому береться до роботи.
— Ще б пак.
І на його обличчі засяяла усмішка, така раптова й така проста у своєму щасті, що в мене трохи защеміло серце за нього, попри все те жахіття, яке він скоїв. У якому світі ми живемо… у якому світі!
Делакруа розвернувся до Джона Коффі, з яким у нього зав’язалася непевна дружба, що не надто відрізнялася від сотень інших знайомств у камерах смертників, бачених на моєму віку.
— Відсмали там, Деле, — серйозним голосом повторив Коффі. — Покажи їм усі його трюки.
Кивнувши, Делакруа підніс руку до плеча. Містер Джинґлз стрибнув на неї, наче то була платформа, і Делакруа простягнув руку в бік камери Коффі.
Джон Коффі виставив уперед велетенський палець, і хай мені грець, якщо та миша не витягнула шию й по-собачому не лизнула його кінчик.
— Ходімо, Деле, не барися, — сказав Брутал. — Цих людей удома жде гаряча вечеря, а вони тут сидять, аби тільки глянути, як твоя миша викидає колінця.
Звісно, то була неправда — Андерсон щовечора сидів на роботі до восьмої, а наглядачі, яких він зібрав у себе на перегляд «шоу» Делакруа, додому йшли об одинадцятій-дванадцятій, залежно від графіка кінця змін. Політик зі столиці штату, скоріш за все, мав виявитися прибиральником у позиченій краватці. Однак Делакруа про все це знати ніяк не міг.
— Я готовий, — із простотою зірки всесвітнього масштабу, яка незбагненним чином зуміла ототожнити себе з простолюдом, мовив Делакруа. — Ходімте.
І коли Брутал повів французика Зеленою милею з Містером Джинґлзом на плечі, Делакруа знову засурмив: «Messieurs et mesdames! Bienvenue au cirque de mousie!»[43] Та навіть глибоко занурений у світ своїх фантазій, він не забув обійти Персі десятою дорогою й кинути на нього стривожений недовірливий погляд.
Гаррі з Діном спинилися перед порожньою камерою навпроти Вортонової (той достойник і досі не поворушився). Вони спостерігали, як Брутал відмикає двері на прогулянкове подвір’я, де на них чекали ще двоє наглядачів, і вивів Делакруа назовні, на виставу за монаршим указом перед великими цабе виправної колонії «Холодна гора». Ми почекали, доки двері
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зелена миля», після закриття браузера.