Читати книгу - "Кишеня, повна жита"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А вам не сказали, що він пішов?
Ланс подивився на нього з цікавістю.
— Ні. Вони сказали, що він тут, в офісі.
— Зрозуміло. Отже, ніхто не знав, що він пішов. Других дверей із внутрішнього офісу немає, але є двері, які виходять у коридор із малої приймальні, — думаю, ваш брат скористався тими дверима, — але я здивований, що місіс Гардкасл вам цього не сказала.
Ланс засміявся.
— Певно, вона вийшла взяти свій чай.
— Так… Так… Схоже на те.
Ланс подивився на нього.
— А в чому, власне, справа, інспекторе?
— Я просто міркую над деякими дрібними речами, ото й усе, містере Фортеск’ю…
Розділ двадцять четвертий
І
У потязі, яким він їхав до Бейдон-Гіт, інспектор Ніл заходився розв’язувати кросворд у «Таймс», але успіхи його були вельми скромними. Його розум був надто заклопотаний, розглядаючи різні можливості. З тим самим успіхом він прочитав і новини, зумівши задіяти не більш як половину своєї свідомості. Він прочитав про землетрус у Японії, про відкриття покладів урану в Танганьїці, про тіло моряка торговельного флоту, яке хвилі винесли на берег біля Саутгемптона, і про страйк докерів, який незабаром мав розпочатися. Він прочитав про останні жертви поліційних кийків і про нові ліки, які творили чудеса у випадку тяжких захворювань на сухоти.
Уся ця інформація досить дивно вплинула на діяльність його мозку. Він повернувся до розв’язування кросворда й за одну мить знайшов відповіді на три запитання.
Коли він добувся до «Тисової хатини», то вже ухвалив певне рішення. Він сказав сержантові Гею:
— Де ця стара леді? Вона ще тут?
— Міс Марпл? О, так, вона ще тут. Вони великі друзі зі старою дамою, що живе нагорі.
— Зрозуміло. — Ніл помовчав хвилину, а тоді сказав: — Де вона тепер? Я хотів би побачитися з нею.
Міс Марпл з’явилася через кілька хвилин, вона розчервонілася й швидко дихала.
— Ви хотіли бачити мене, інспекторе Ніл? Сподіваюся, я не примусила вас чекати довго. Сержант Гей не міг знайти мене спочатку. Я була на кухні, розмовляла з місіс Крамп. Похвалила її за те, як вона вміє готувати тісто для печива, яка легка її рука і яким смачним було суфле учора ввечері. Я завжди вважаю, що ліпше наближатися до своєї теми поступово, ви згодні зі мною? Хоча розумію, що для вас це не так легко. Ви більшою або меншою мірою мусите прямо переходити до тих запитань, які вам треба поставити. Та коли розмову починає така стара жінка, як я, що має скільки завгодно вільного часу, як ви сказали б, то від неї, можна сказати, чекають тривалої й пустої балаканини. А дорога до серця кухарки, як вам відомо, лежить через її печиво.
— Насправді ви хотіли поговорити з нею про Ґледіс Мартін, чи не так? — запитав інспектор Ніл.
Міс Марпл кивнула головою.
— Так, про Ґледіс. Розумієте, місіс Крамп могла багато чого розповісти мені про дівчину. Не у зв’язку з тим, що її вбили. Я на це й не розраховувала. Але про те, яким був її настрій в останні дні і які дивні речі вона говорила. Може, не такі вже й дивні, але мені було цікаво довідатися, про що саме вона найчастіше заводила мову.
— Ви знайшли в її розповідях щось істотне? — запитав інспектор Ніл.
— Так, — сказала міс Марпл. — Я багато чого зрозуміла з її розповідей. Я гадаю, і ви розумієте, що справа значно прояснилася, правда ж?
— Я розумію й не розумію, — сказав інспектор Ніл.
Він помітив, що сержант Гей покинув кімнату. «Це добре», — подумав він, бо розмова, яку він збирався почати, була щонайменше вкрай незвичайною.
— Послухайте мене уважно, міс Марпл, — сказав він, — я хочу з вами серйозно поговорити.
— Я слухаю вас, інспекторе Ніл.
— У якомусь розумінні, — почав інспектор, — ви і я дивимося на події під протилежним кутом. Я не стану приховувати, міс Марпл, що мені розповідали про вас у Скотленд-Ярді. — Він усміхнувся. — Схоже, вас там добре знають.
— Не знаю, як воно так виходить, — зніяковіла міс Марпл, — але досить часто я втручаюся у справи, які зовсім мене не стосуються. Я маю на увазі злочини та всякі незвичайні події.
— Ви маєте репутацію, — сказав інспектор Ніл.
— Певно, ви розмовляли з Генрі Клітерінґом, — сказала міс Марпл. — Це мій дуже давній друг.
— Як я вже щойно сказав, — провадив інспектор Ніл, — ми з вами тепер стоїмо на протилежних позиціях. З деяким перебільшенням можна сказати, що одну з них підказує здоровий глузд, а другу — схильність до фантазій.
Міс Марпл легенько нахилила голову набік.
— То що ви хочете сказати цим конкретно, мені цікаво знати, інспекторе?
— Розумієте, міс Марпл, можна дивитися на події цілком тверезим поглядом. Це вбивство було вигідне кільком людям. Зокрема, я можу сказати, одній людині. Друге вбивство принесло вигоду тій самій людині. Третє вбивство, либонь, можна назвати вбивством про всяк випадок, скоєним із міркувань безпеки.
— Але що ви називаєте третім убивством? — запитала міс Марпл.
Її очі кольору яскраво-синьої китайської порцеляни глянули проникливим поглядом на інспектора. Він кивнув головою.
— Так. Схоже, ви маєте причину запитувати про це. Знаєте, одного дня, коли заступник комісара розмовляв зі мною про ці вбивства, щось у його словах здалося мені помилкою. Звичайно, я в ті хвилини думав про дитячого віршика. Король у себе в конторі, королева у вітальні, а служниця за палацом вішає лахи.
— Справді, — сказала міс Марпл. — У віршику така послідовність, але в дійсності Ґледіс була вбита раніше, аніж місіс Фортеск’ю, чи не так?
— Думаю, що так, — сказав Ніл. — Я, власне, не маю підстав сумніватися, що було саме так. Її тіло знайшли тільки пізно ввечері того дня, і, звичайно, було важко визначити, скільки часу вона була мертва. Але я особисто думаю, що її було вбито близько п’ятої години, бо інакше…
Міс Марпл продовжила його думку:
— Бо інакше, вона, безперечно, занесла б до бібліотеки й другу тацю.
— Саме так. Вона занесла до бібліотеки тацю з чаєм, принесла другу тацю в хол,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кишеня, повна жита», після закриття браузера.