Читати книгу - "Кишеня, повна жита"

— Я… Я… Не розумію, про що ви… — пробелькотів Персівал. Він був неабияк розгублений і спантеличений.

— Ви надсилали братові такого листа чи не надсилали, містере Фортеск’ю?

— Я справді подумав, що так буде краще. Адже Ланселот був молодшим партнером.

Інспектор Ніл перевів погляд на Ланса. Ланс єхидно посміхався.

— Ви одержали того листа? — запитав інспектор Ніл.

Ланс Фортеск’ю кивнув головою.

— І що ви на нього відповіли?

Посмішка Ланса стала ширшою.

— Я відповів йому, щоб він не клопотав собі голову й не чіплявся до старого. Старий, либонь, чудово знає, що він робить, — так я йому написав.

Погляд інспектора Ніла знову ковзнув назад, до Персівала.

— Саме такою була відповідь вашого брата?

— Я… Я… У загальному розумінні приблизно такою. Але слова були набагато образливішими.

— Я подумав, що інспектора цілком задовольнить і скорочена та причесана версія, — сказав Ланс. Він провадив: — Відверто кажучи, інспекторе Ніл, то була одна з причин, чому, коли я одержав листа від батька, я вирішив приїхати додому й подивитися, як тут стоять справи. Під час короткої розмови, яку я мав із батьком, я, чесно кажучи, не помітив, щоб із ним було щось негаразд. Він був трохи збуджений, ото й усе. Мені здалося, він був цілком спроможний керувати своїми справами. Тож коли я повернувся до Африки й обговорив цю проблему з Пет, я вирішив повернутися додому і — як би це мені висловити — простежити за тим, щоб гра відбувалася по-чесному.

Говорячи, він скинув поглядом на Персівала.

— Я заперечую, — сказав Персівал Фортеск’ю. — Рішуче заперечую проти твого припущення. Я не мав наміру зробити батька своєю жертвою, мене турбувало його здоров’я… — він замовк.

Ланс швидко заповнив паузу.

— Але тебе турбувала і твоя кишеня, чи не так? Маленька кишеня Персі. — Він підхопився на ноги, і зненацька манера його поведінки різко змінилася. — Гаразд, Персі, я закінчую свою гру. Я мав намір познущатися з тебе трохи, прикидаючись, ніби хочу тут працювати. Я не хотів дозволити тобі, щоб ти тут усе робив по-своєму, у своїй гидкій і солодкій манері, але хай я буду проклятий, якщо спробую працювати з тобою. Правду кажучи, мені навіть гидко перебувати в одній кімнаті з тобою. Ти був брудною й бридкою смердючкою протягом усього свого життя. Вічно підслуховував, шпигував, брехав і каламутив воду. І я скажу тобі ще одне. У мене немає доказів, але я завжди знав, що це ти підробив той чек, який спричинився до скандалу, коли мене вигнали звідси геть. Зрештою, той чек був підроблений украй погано, і це було очевидно для кожного, хто захотів би придивитися до нього. Я мав надто погану репутацію, аби спробувати захищатися, але часто дивувався, думаючи про те, чому старий не міг зрозуміти, що якби я намагався підробити його підпис, то підробив би його набагато краще.

Ланс не збирався замовкнути, і голос його лунав дедалі гучніше:

— Гаразд, Персі, я не стану далі продовжувати цю ідіотську гру. Мене вже нудить від цієї країни, від Лондона з його діловим центром. Мені остогидло дивитися на миршавих чоловічків, таких, як ти, у їхніх смугастих штанях та чорних піджаках, із їхніми манірними голосами та їхніми підлими й вульгарними фінансовими оборудками. Ми розділимо наш капітал, як ти пропонуєш, і ми з Пет повернемося до іншої країни — країни, у якій вистачає місця, щоб дихати й рухатися. Ти можеш поділити акції, як тобі хочеться. Збережи для себе найцінніші, найгарантованіші, які дадуть тобі два або три або навіть три з половиною надійні відсотки прибутку, а мені віддай останні цінні папери, які придбав батько, на твою думку, украй сумнівні. Більшість із них, либонь, — це просто викинуті гроші, але я готовий побитися об заклад, що один або два з них дадуть мені в кінцевому підсумку більші прибутки, аніж усі твої дорогоцінні акції з їхніми надійними трьома відсотками. Батько був проникливий старий чорт. Він був готовий іти на ризик і часто на нього йшов. Деякі з тих ризикованих акцій приносили йому по п’ятсот, шістсот або й сімсот відсотків. Я вірю в батькову інтуїцію й готовий спробувати щастя. Що ж до тебе, дрібна гнидо…

Ланс ступив крок до свого брата, але той швидко обійшов навколо столу, ховаючись за інспектора Ніла.

— Гаразд, — сказав Ланс, — я тебе не чіпатиму. — Ти хотів, щоб мене тут не було, мене тут і не буде. Ти можеш бути задоволений.

Він додав, ідучи до дверей:

— Якщо хочеш, то можеш віддати мені ту давню концесію з шахтою «Дрозди». Якщо ми маємо в себе на хвості убивць із роду Маккензі, то я заманю їх далеко звідси, до Африки.

Уже проходячи крізь двері, він сказав:

— Помста — через стільки років — здається мені малоймовірною. Але, схоже, інспектор Ніл сприймає її всерйоз, правда ж, інспекторе?

— Дурниці, — сказав Персівал. — Така річ неможлива.

— А ти запитай у нього, — порадив йому Ланс. — Запитай у нього, чому він усіх розпитує про дроздів і про жито в кишені нашого батька.

Легенько погладивши свою верхню губу, інспектор Ніл сказав:

— А ви пам’ятаєте дроздів, запечених у пиріг минулого літа, містере Фортеск’ю? Хіба вони не дають певних підстав для розслідування?

— Дурниці, — знову повторив Персівал. — Ніхто не чув про Маккензі протягом багатьох років.

— А проте, — сказав Ланс, — я майже готовий заприсягтися, що в нашому середовищі є хтось із родини Маккензі. Гадаю, інспектор теж так думає.

ІІ

Інспектор Ніл перехопив Ланселота Фортеск’ю, коли той уже вийшов униз, на вулицю.

Ланселот посміхнувся йому досить дурною посмішкою.

— Я не думав цього робити, — сказав він. — Але в мене несподівано урвався терпець. Зрештою, так чи інак, а цим би незабаром усе закінчилося. Я зустрічаюся з Пет у «Савої» — вам не по дорозі зі мною, інспекторе?

— Ні, я повертаюся в Бейдон-Гіт. Але я хочу спитати вас про одну річ, містере Фортеск’ю.

— Запитуйте!

— Коли ви увійшли до внутрішнього кабінету й побачили мене там, вигляд у вас був здивований. Чому?