Читати книгу - "Список Шиндлера"

Він поглянув на доктора Б., який замружився від шуму вигнання, що знову долинув з відстані десь трьох кварталів. Доктор Б. кивнув молодшому колезі, підійшов до маленької замкненої шафи біля стіни палати й вийняв звідти пляшечку синильної кислоти. Доктор Г. якусь мить повагався і став на бік колеги. Так, він міг просто стояти і лишити цю справу докторові Б., розумів-бо, що цей чоловік має силу зробити все сам, не чекаючи підтримки колег. Але Г. подумав, що соромно лишитись осторонь, не взяти на себе бодай частку його тягаря. Доктор Г., хоч і молодший за Б., усе ж таки спеціаліст, мислитель, пов’язаний з Ягеллонським університетом. Він бажав підтримати доктора Б.

— Ну що ж, — мовив доктор Б., швидким рухом продемонструвавши пляшечку Г.

Його слова майже заглушив жіночий лемент надворі, гучні наказові викрики з дальшого краю Юзефінської вулиці. Доктор Б. покликав медсестру.

— Дайте кожному пацієнтові по сорок крапель у воді.

— Сорок крапель, — повторила медсестра. Вона знала, що то за ліки.

— Так, так, — підтвердив доктор Б.

Доктор Г. також подивився на сестру. Він хотів сказати: я тепер маю силу, я можу це дати їм сам! Але коли б він так учинив, то налякав би пацієнтів. Кожен пацієнт звик, що медсестра роздає ліки.

Сестра готувала розчин, а Г. пройшовся палатою і взяв за руку старого дідуся.

— Я дещо маю для вас, Романе, вам стане легше, — сказав лікар.

Доктор Г. з подивом зрозумів, що дотиком долоні відчуває все життя цього чоловіка. На мить немовби спалахом висвітлився перед ним молодий Роман, який ріс на Галичині Франца-Йосифа, красень-серцеїд у солодкій цукерочці міста, цього маленького Відня, віслянської перлини, Кракова. Ось він в австро-угорській військовій формі йде в гори на весняні навчання. Ось він, шоколадний солдатик, гуляє Головним Ринком із дівчатами з Казімєжу, в місті цукерень і мережив. Ось вони підіймаються на курган Костюшка і цілуються, ховаючись серед кущів. «Як міг світ так змінитися за одне людське життя?» — питає той юнак, що живе у старому Романі. Від Франца-Йосифа до якогось сержанта, якому дано право розстріляти лікарку разом із дівчатами, хворими на скарлатину?

— Будь ласка, Романе, — лікар попросив старого випростатися.

Він гадав, що зондеркоманди будуть у лікарні за годину. Доктор Г. опирався спокусі видати секрет цьому пацієнтові. Доктор Б. ліберально визначав дозування. Кілька секунд задиханості й деякого подиву для Романа не будуть ні новиною, ні мукою.

Коли сестра принесла чотири скляночки з ліками, ніхто не став питати, що там. Доктор Г. ніколи не дізнається, чи хтось із них зрозумів це. Відвернувся і поглянув на годинник. Боявся, що коли хворі вип’ють своє, буде чути щось страшніше, ніж звичайні для лікарні звуки важкого подиху чи блювання. Він чув лагідний голос сестри: «Оце для вас». Чув, як хтось глибоко вдихнув — чи то пацієнт, чи медсестра. «Героїчна жінка», — подумав Г.

Коли він знов озирнувся, медсестра підходила до пацієнта з хворими нирками — сонного музиканта — і дала йому склянку. Із далекого кутка палати на цю сцену дивився доктор Б. в чистому білому халаті. Доктор Г. підійшов до старого Романа і помацав йому пульс. Серце не билося. У ліжку на другому кінці палати музикант над силу влив у себе мікстуру з мигдалевим запахом.

Усе відбулося так мирно, як сподівався Г. Поглянув на них: роти відкриті, але не непристойно широко, очі скляні й невразливі, закинуті голови, підборіддя спрямовані вгору — з такою заздрістю мешканець гетто дивиться на втікачів.

Розділ 21

Польдек Пфефферберґ займав куток на третьому поверсі будинку ХІХ століття на краю Юзефінської. Його вікна були вище за стіну гетто і виходили на Віслу, якою плавали туди-сюди польські баржі, нічого не знаючи про те, що цей день буде для гетто останнім; а патрульні катери СС сновигали, як прогулянкові човники. Тут Леопольд чекав зі своєю дружиною Мілою, що скоро прийде зондеркоманда і викликатиме їх на вулицю. Двадцятидворічна Міла була мініатюрна і нервова. Із нею, утікачкою з Лодзі, Польдек одружився в перші дні перебування в гетто. Міла походила з династії лікарів: її батько, хірург, загинув іще в 1937 році, а мати-дерматолог торік у тарновському гетто під час операції СС зустріла таку саму смерть, як Розалія Блау в інфекційній лікарні: її скосили автоматною чергою в палаті серед пацієнтів.

У Міли було щасливе дитинство, навіть в антисемітській Лодзі, і вона розпочала свою медичну освіту у Відні за рік до війни. Вона зустріла Польдека, коли людей з Лодзі привезли до Кракова у 1939 році. Мілу записали до того самого помешкання, що й бравого Леопольда Пфефферберґа.

Тепер він був уже, як і Міла, останнім зі свого роду. Його матінку, яка свого часу оформлювала квартиру Шиндлера на Страшевського, разом з батьком відвезли до тарновського гетто. Звідти, як потім дізнався Леопольд, їх відправили до Белжця і знищили. Його сестра і шваґро з арійськими паперами згинули в тюрмі Павяк у Варшаві. Він і Міла мали лише одне одного. Вони сильно різнилися вдачею: Польдек був вуличний хлопчисько, заводій, організатор: такий, якщо прийде поважна особа й запитає: «Що тут у вас, в лиха, коїться?» — вийде наперед і сміливо розкаже. Міла натомість була тиха і ще тихішою стала, побачивши, як неймовірна доля проковтнула всю її сім’ю. У мирний час вони були б чудовою парою. Міла була не просто розумна, а мудра: вона була тихим осердям сім’ї. Була вона вдатна до іронії, а Польдекові Пфефферберґу інколи було дуже потрібно, щоб хтось обмежував його нестримний словесний потік. Але сьогодні, цього неможливого дня, вони ніяк не могли дійти згоди.

Хоч Міла була б рада, коли є змога, залишити гетто, навіть цілком уявляла себе і Польдека лісовими партизанами, вона боялася лізти в каналізацію. Польдек не раз виходив таким шляхом із гетто, хоч інколи на одному чи другому кінці біля люка чатувала поліція. Його друг і колишній викладач доктор Г. також нещодавно вів мову про каналізацію як шлях до втечі, який може не охоронятися того дня, коли в гетто ввійдуть зондеркоманди. Важливо дочекатися ранніх зимових сутінків. Двері будинку лікаря були за кілька метрів від кришки люка. Унизу треба завернути в лівий тунель, який іде під вулицями Подґужа поза гетто і виводить на набережну Вісли біля каналу на вулиці Заторській. Учора доктор Г. розповів йому остаточне рішення: вони з дружиною спробують утекти через каналізацію