Читати книгу - "Серце гріє"

Чарівниці здавалось, що вона спускається в глибокий, бездонний колодязь.

Усередині храму було набагато прохолодніше. Коли очі звикли до темряви, діти побачили світлі стіни, складені з ідеально рівних блоків. Сходи привели команду у велику напівтемну залу. Праворуч можна було розгледіти візерунчасті двері, викувані з блискучого металу, який і за тисячоріччя не втратив своєї краси. Ліворуч тягнувся ряд однакових отворів. У одному з них, ніби вказуючи друзям напрямок, на мить спалахнуло яскраве золоте світло. Майя зробила крок і спіткнулася. Глянула під ноги й затулила рота, щоб не закричати, — на підлозі лежав обвуглений труп. Нел відтяг чарівницю вбік.

Дарт присів поруч із останками й обережно доторкнувся до одягу, який іще тлів.

— Шеїчі зачищає приміщення, — констатував він, і відразу наказав: — Рухаємося вперед.

Нел акуратно підтримував Майю за лікоть.

— Леді Майє, ти просто не дивися вниз, коли що.

— Це не останній? — із жахом запитала дівчина.

— Напевне ні.

Новий коридор вивів їх до ще однієї зали. Дарт зупинився, слідом за ним завмерли інші.

— І цим ти збирався мене вбити? — до них долинув голосний жіночий сміх. — Шеїчі, ти смішний!

Прохід, у якому зникли діти, освітився яскравими вогненними спалахами.

— Скажи, ти й цього разу сподіваєшся, що ця жалюгідна магія напівписьменних кочівників тебе захистить?

— А ти така само говірка, — прошелестів майстер.

В обличчя дітям посипався пісок.

— Ну що там, що? — Нел, знемагаючи від цікавості, запитливо втупився в обличчя Дарта. Той стояв біля самого входу в залу, тому, на відміну від інших, міг бачити, що відбувалося всередині.

— Усі пам’ятають, що робити? — замість відповіді запитав Дарт. Джун-вей невпевнено кивнули.

Тара з Майєю витягли на світло магічні дзеркала, які для них ще вдень створив Шеїчі.

— У вас двох найскладніше завдання, — Дарт повернувся до дівчат. — Потрібно пробратися за спину Ламії.

— Чому дівчиськам найскладніше? — укотре запитав Нел. Майя вже двічі намагалася пояснити хлопцеві, в чому тут річ, на третій її не вистачило.

— У нас немає магії. Чаклунка нас не відчує, — пояснила Тара.

— Але я теж не те щоб чарівник. Давайте я замість Майї?

— Неле, в тебе є свої обов’язки! Ти їх хоч пам’ятаєш?

Напівдемон ображено подивився на дівчину, яка вочевидь не була в захваті від його спроб виявити себе як справжнього лицаря та захисника.

Спалахи дедалі частішали. Схоже, бій у залі розгорався з новою силою.

— Неле, тобі в лівий куток. Мені — в правий. Грею, ти в центрі. Готові?

Дівчата підступили до проходу, пригнулись і вбігли до зали. Майя відразу присіла за уламок колони — погляд Ламії був спрямований просто на неї.

Дівчина-воїн дісталася до свого місця без пригод. Щойно Ламія знову переключила увагу на Шеїчі, Майя кинулася вперед. На півдорозі дівчина спіткнулася й полетіла на підлогу — під її ногами знову виявився обвуглений труп, але чарівники, які несамовито билися, нічого не помітили.

Зала іскрилася від вогненних спалахів. У повітрі струменіли вихори піску. Він заважав дихати й різав очі. Навіть позбавлена магії Майя відчувала потоки сили, які несамовито стикалися навколо.

Насилу стримуючи нудоту, дівчина дісталася до потрібного місця. Ледь устигла повернути магічне дзеркало в потрібному напрямку, як залою рознісся гучний голос Грея, котрий вигукував закляття. Яскравий світло-блакитний промінь вирвався з його рук, промчав до Тари, відбився в дзеркалі й перебіг до Майї, розганяючи повітря; знову вперся в дзеркало, від нього до рук Нела, до Дарта — й назад до Грея. Шеїчі зробив крок назад. Ламія опинилася в центрі завершеної пентаграми. Чарівник подивився на Грея, вирішуючи, потрібна хлопцеві допомога, чи ні. Але той упевнено й твердо керував скаженою енергією закляття, ніби щодня тільки тим і займався.

— Вода! — з жахом закричала чаклунка. Сяйво променів ставало нестерпно яскравим. Воно освітило білі кам’яні стіни, витончені статуї високих людей, що завмерли в нішах, і дивні, вкриті візерунками прямокутні колони, які підтримували високе склепіння. Вир світла закружляв біля ніг Ламії.

— Притяг, виходить, цих шмаркачів! — із ненавистю вигукнула Ламія. — Думаєш, знищиш мене — і все скінчиться? О ні, любий Шеїчі, тобі доведеться з цим жити до кінця днів!

Неприродно голосний, моторошний сміх чаклунки перекрив тріск магічної енергії. Навколо постаті чарівниці з’явилася червона аура, потоки енергії вогню залишали тіло. Немов струмки крові, стихія Чи-ді розповзалася врізнобіч, проникаючи у вузькі щілини між плитами. Ламія впала на мармурову підлогу. Шеїчі відвернувся.

— Шеїчі? Це ти?

Чаклунка підіймалася з синіх вихрів, що стелилися по підлозі. Але діти вже не були впевнені, що це дійсно Ламія. Щось невловимо змінилося в рисах її обличчя й у рухах тіла.

— Ламіє? — маг озирнувся на знайомий голос.

— Що з тобою сталося? Де ми? — жінка в центрі закляття простягла руки до майстра.

— Це пастка! — закричав Нел, але сото його вже не чув. Маг зробив крок усередину пентаграми. Порив магічного вихору здув з голови майстра каптур, і Майя від жаху замружилася. Крізь голосний тріск дівчина почула здивований видих Тари.

Чарівниця розплющила очі.

Грей марно силкувався перервати закляття. Дарт і Нел відпустили руки, але пентаграма не зникала.

Ламія зробила крок назустріч майстрові, й сили полишили чаклунку. Вона звалилася вниз, на руки Шеїчі. Але чи він це був? Зотлілі бинти зникли. Перед дітьми, дбайливо притискаючи до грудей бліду чарівницю, стояв високий, смаглявий чоловік із темним кучерявим волоссям. Погляд уважних карих очей ні на мить не відривався від обличчя Ламії. Чаклунка підняла руку й ніжно доторкнулася до бронзової щоки. Тріск посилився. Закляття розділяло щільно сплетені нитки стихій. Вихор магічної енергії змінював кольори від темно-синього до яскраво-червоного, проходячи всі стадії зміни енергії. Нарешті він цілком накрив дві постаті, яскравий спалах засліпив п’ятьох дітей, мить — і все згасло.

Залу залило пітьмою.

Грей прошепотів закляття. Крихітна кулька світла піднялася до стелі. Крім п’ятьох підлітків, у кімнаті нікого не було.

— Шеїчі… Він пішов? — пошепки запитала Майя.

— Розчинився. Разом із нею, — так само пошепки відповів Дарт.

— Чому? Навіщо? — голос Нела тремтів чи то від злості, чи від образи.

— Можливо, саме цього він і хотів, — тихо додала Тара. — Давайте вибиратися звідси.

Цієї миті стіни храму затрусилися. Мармуровою підлогою побіг ланцюжок тріщин.

— О чорт! Тільки не це! — вилаявся Дарт.

— Землетрус?

— Що відбувається?

— Це нормально?

Дівчата й Нел заговорили одночасно:

— Пригноблена стихія! — скрикнув Дарт. — Тримайтеся за що-небудь!

— Пригноблена стихія?.. — повернувся Нел до Майї, та цієї миті курява в центрі зали вибухнула. Нела віднесло до стіни, Майя