Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

-Якщо вірити чуткам, він перебрався до Телванії... Ну та не важливо... Збирай хлопців, нам треба їхати звідси якомога швидше.

-Боюся, з цим поки що доведеться почекати.

-Поясни?

-Ну... Тобі має бути відомо, що наших хлопців утримують у вежі трьох пагорбів... Мені не хотілося б їх залишати.

-Нема сенсу... Таємними шляхами в цю в'язницю не пробратися, а перти напролом занадто небезпечно.

-Ми впораємося... До того ж ніхто не знає, що ми на них нападемо, у нас є перевага несподіванки.

-Безглузда затія... Загине чимало людей... Про наших я не кажу, вони й не через таке проходили, але тюремники? Не кажучи вже про те, що в нас не так багато часу, щоб забратися звідси, потім буде вже пізно.

-Ти перебільшуєш... Це місце не так просто знайти, у нас буде час, щоб звідси виїхати.

-Останнім часом ти робиш занадто багато дурниць, Флоріус... Сподіваюся, це буде останньою з них. Добре, так вже й бути, я з тобою.

-От і славно.

Флоріус і Барінхард вийшли через двері заїжджого двору на вулицю, а потім разом з іншими стали готуватися до майбутнього штурму. Кожен з блукачів взяв по сагайдаку стріл, а також лук, ще вони взяли з собою візок, на який повантажили абордажну драбину, необхідну їм для облоги. По закінченню підготовки, вони всі сіли на своїх коней, і стали чекати Барінхарда і Флоріуса. Ті вийшли з хатини, потім попрямували в центр села, вони підійшли до своїх жеребців. У Барінхарда був чорний кінь, а у Флоріуса білий. Сівши на своїх коней, вони всі разом попрямували в бік вежі трьох пагорбів, що знаходилася за кілька миль від села блукачів.