Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Пройшли хвилини. Я позіхнув і потягнувся по книжку. Я не думав, що від такого вивчення мій друг отримає багато результатів. Ми вже багато разів знову і знову перечитували лист. Таємничим співрозмовником Карлотти з листа точно був не Рональд Марш, але там більше нічого не вказувало на особу невідомого.
Я гортав сторінки у книжці…
Можливо, я задрімав…
Раптом Пуаро викрикнув. Я різко підскочив від здивування.
Його вираз обличчя неможливо було описати, а зелені очі блищали.
— Гастінґсе, Гастінґсе!
— Так, що там?
— Ви пам’ятаєте, як я сказав вам, що коли б убивця мав план і засоби, то він би відрізав цю сторінку, а не вирвав?
— Так, і?
— Я помилявся. Весь злочин був скоєний дуже сплановано і методично. Сторінка мала бути вирвана, а не відрізана. Погляньте самі.
Я подивився.
— Eh bien, бачите?
Я похитав головою.
— Ви маєте на увазі те, що вбивця поспішав?
— Поспішав чи не поспішав, це не має значення. Хіба ви не бачите, мій друже? Сторінку треба було відірвати.
Я похитав головою.
Тихим голосом Пуаро промовив:
— Я був дурнем. І сліпцем. Але тепер… тепер… ми впораємося!
Розділ двадцять сьомий
Щодо пенсне
А за хвилину його настрій змінився. Він схопився на ноги.
Я теж зірвався з місця, цілком не розуміючи, що відбувається, але готовий допомогти.
— Ми візьмемо таксі. Зараз дев’ята. Не надто пізно для візиту.
Я кинувся за ним вниз сходами.
— Кого ми відвідуватимемо?
— Ми їдемо на Ріджент-ґейт.
Я вирішив, що краще прикусити язика. Пуаро явно не мав настрою відповідати на запитання. Та я помітив, що він був дуже схвильований. Коли ми сиділи в таксі, він нервово постукував пальцями по колінах, що було зовсім не схоже на його звичну спокійність.
У думках я прокручував слово за словом лист Карлотти Адамс до її сестри. На той час я знав його майже напам’ять. Я постійно повторював слова Пуаро про вирвану сторінку.
Але це не допомогло. На мою думку, вони не мали жодного сенсу. Навіщо комусь виривати сторінку? Ні, я не розумів цього.
На Ріджент-ґейт двері нам відчинив новий дворецький. Детектив запитав, чи прийме нас міс Керрол, і коли ми піднімалися сходами за дворецьким, я, мабуть, уп’ятнадцяте подумав про те, куди ж дівся «грецький бог». Поліція й досі не знайшла його слідів. Тілом раптом пройшов мороз, коли я подумав, що він, імовірно, теж був мертвий…
Поява міс Керрол, енергійної, охайної та надзвичайно розважливої, відірвала мене від тих неймовірних домислів. Без сумніву, вона була здивована візитом Пуаро.
— Я радий, що ви досі тут, мадемуазель, — сказав мій друг, схилившись над її рукою, — я боявся, що ви вже покинули будинок.
— Джеральдін і чути про це не хотіла, — пояснила міс Керрол. — Впросила мене залишитися. Та й справді, в такий час бідолашці потрібен хоч хтось. Їй не потрібно нічого, окрім когось, хто захистив би її від зла. А я, запевняю вас, можу стати чудовим буфером, коли потрібно.
Її уста склалися в сувору лінію. Я відчув, що вона швидко розбирається з репортерами та іншими мисливцями за новинами.
— Мадемуазель, для мене ви завжди були взірцем цілеспрямованості. Я надзвичайно ціную цю рису. Це рідкість. А от мадемуазель Марш, здається, не така практична.
— Вона — мрійниця, — мовила міс Керрол. — Цілковито непрактична, завжди такою була. Пощастило, що їй не треба заробляти на хліб.
— Так, справді.
— Але, гадаю, ви завітали сюди не обговорювати практичність чи непрактичність людей. Що я можу зробити для вас, мсьє Пуаро?
На мою думку, детективу не сподобалася прямота, з якою його змусили перейти до суті візиту. Він був прихильником більш ухильного підходу. З міс Керрол таке було нездійсненно. Вона підозріло дивилася на нього крізь товсті скельця.
— Є кілька питань, щодо яких мені необхідна точна інформація. Я знаю, міс Керрол, що можу довіряти вашій пам’яті.
— Інакше яка була б із мене користь, як із секретарки, — кинула міс Керрол похмуро.
— Лорд Еджвер був у Парижі минулого листопада?
— Так.
— Можете пригадати дату його поїздки?
— Треба поглянути.
Вона підвелася, відімкнула шухляду, витягла невеличкий переплетений записник, прогортала кілька сторінок і зрештою оголосила:
— Лорд Еджвер виїхав у Париж третього листопада і повернувся сьомого. Він також їхав туди двадцять дев’ятого листопада і повернувся четвертого грудня. Ще щось?
— Так. Із якою метою він їхав туди?
— Спершу хотів оглянути деякі статуетки, які збирався купити. Їх пізніше мали виставити на аукціон. Удруге, наскільки мені відомо, він не мав конкретної мети.
— Чи мадемуазель Марш супроводжувала батька в цих поїздках?
— Вона ніколи не супроводжувала свого батька, мсьє Пуаро. Лорд Еджвер ніколи навіть не думав про таке. Тоді вона була в Парижі, в пансіоні при жіночому монастирі, але не думаю, що батько відвідував її чи вивозив на прогулянку. Якщо це так — мене б це дуже здивувало.
— А самі ви їздили з ним?
— Ні.
Секретарка з цікавістю дивилася на чоловічка, а потім різко запитала:
— Чому ви ставите мені всі ці запитання, мсьє Пуаро? Яка їхня мета?
Той не відповів, але продовжив:
— Міс Марш дуже ніжно ставиться до свого двоюрідного брата, чи не так?
— Мсьє Пуаро, я справді не розумію, яке вам до цього діло.
— Ви знали, що вона днями відвідала мене?
— Ні, не знала, — здавалося, вона стривожилася. — Що вона говорила?
— Вона сказала, — хоча і не напряму, — що дуже ніжно ставиться до свого двоюрідного брата.
— Тоді чому ви питали мене?
— Тому що хотів дізнатися вашу думку.
Цього разу міс Керрол вирішила відповісти:
— Вона аж занадто прив’язана до нього. І завжди була.
— Здається, теперішній лорд Еджвер вам не до вподоби.
— Я такого не казала. Я просто не хочу мати з ним справ, от і все. Він несерйозний. Хоча в ньому є щось приємне, не заперечуватиму. Він може заговорити вас. Однак я хотіла б побачити, як Джеральдін зацікавиться кимось із сильнішим характером.
— Кимось, як герцог Мертонський?
— Я не знаю герцога. Хай там
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті», після закриття браузера.