Читати книгу - "Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька"

-А можна з ним побачитися? Я так скучила. -чуть не запищала, як дитина , я.

-Я починаю ревнувати.

-Йому до тебе дуже далеко. Він мені швидше, як брат. А в серці в мене тільки один король. 
-Добре, заспокоїла. Підемо тоді разом, я дам вказівки, а Ви поговорите.

-Мг, дякую. Так повернемося до мого першого питання.

-Розкажи про Ваш ритуал шлюбу.

-Король оголосив нас чоловіком та дружиною, от і все.

А який мусить бути ритуал?

-Розумієш, в кожних істот є свій ритуал, після якого, шлюб мусить бути закріплений консумацією. Він яка істота? Я відчував, що не людина але не зміг зрозуміти хто, маскується.

-Він дракон.

-Дракон? Дивно. -і задумався над чимось Людомир. Потім продовжив. -Дракони, перевернувшись, піднімаються висок в небо, роблять такий ніби кокон і падають до низу, разом. В цей час прокусуючи плече, залишаючи сліди. А потім шлюб консумірують в ліжку.

-Але в нас нічого такого не було. Звісно Ріваят казав Навіру, що ми стараємося над дітьми і так далі, але нічого такого не було.

-Тоді це зовсім інша річ. Так як шлюб укладений тільки волею короля, то ти можеш розлучитися, сказавши тричі своєму чоловікові «Розлучаюся».

-І все?

-В такому випадку, так.

-А якби пройшли ритуал?

-Тоді тільки смерть одного з подружжя. 
      Я злякалася. Добре, що нічого цього не сталося. Звісно, Ріваят покидьок, але вбити я б його, напевне , не змогла б.

-Ходімо, Аркель вже чекає. 
- А він знає, що я тут?

-Ні, гадаю що ні.

-Тоді заходь до кабінету сам, а я згодом. 
-Що ти вже задумала?

-Нічого. Сюрприз. -грайливо сказала я.- Тільки двері не закривай.

     Людомир скоса на мене подивився але заперечувати не став. Він зайшов, а я залишилася стояти в коридорі. Через декілька хвилин заглянула до кабінету. Людомир зосержений сидів у себе в кріслі, переглядав папери, а Аркель, сидів на стільці, спиною до мене і тикав пальцем в якісь інші документи. Я тихесенько підкралася і затулила руками очі Аркеля і тільки хотіла крикнути сюрприз, але сюрприз наздогнав мене. Хлопець схватив мене за руку і я відчула політ і мої ребра зіткнулися з поверхнею стола. Гостра біль прорізала бік. Я скривилася і зігнулася калачиком.

-Аркеле, якого дідька ти робиш? Машо ти як? -підлетів до мене Людомир. А мене трішки біль почала відпускати. Зате почався істеричний сміх. Я сміялася від ситуації і кривилася від болі, а чоловіки дивилися на мене переляканими очима і не знали , що їм робити. 
-Ти випадково, коли кинув її, голову не задів?

-Я , я , я випадково. -почав Аркель. Видно було, що хлопцю ніяково. -Я думав про небезпеку, це рефлекс. Машо, попереджати треба!

   Любомир допоміг злізти з столу. По відчуттю я розуміла, що пару ребер зламано, трохи витягнута рука і бік був синій, але нічого, ляжу на годинку і все заживе. 
-Сюрприз.

-Та ну тебе з такими сюрпризами. Я звісно радий, що ти тут, але можна було б зайти в двері і почати зі слів «Привіт» чи це вже не модно?!

-Я хотіла здивувати.

-І це в тебе вийшло.

-Прогуляємося? Я так скучила.

-Тобі лежати потрібно. -втрутився в наш діалог король. -А в Аркеля завдань купа, хтось же ж з нас повинен працювати.

-Який ти тільки зануда. От тепер бачу, ти дійсно старший ніж виглядаєш. Тепер я ще подумаю, чи дійсно мені оце все треба.?

-Що саме?

-Ну, сердечні приступи, тиск, сиве волосся, склероз. -і не витримавши, я засміялася.

-Ну, скажу тобі, дитя моє, дракони живуть близько тисячі років, тому я в тебе ще ого го. А тепер, Аркеле, ти їдь до Орхана, перевір там все, дізнайся чи вистачає зброї та їжі, потім мені все доповіси. А Ви, міледі.-звернувся вже до мене. -  в ліжечко. Я розумію, що ти цілитель, але полежати трохи все ж таки доведеться.

        Коханий вхопив мене на руки і поніс. Дякую йому, бо не знаю, як би я дійшла. Емоції відпустили і я відчувала, сильну, просто нестерпну біль. Ніби прочитавши мої думки, чоловік промовив:

-Якщо дуже болить і хочеш, щоб швидше зажило, потрібно перекинутися і пролетіти. Регенерація дракона в людському обліку діє поволі, а в перетворемому швидко зцілює.

-Тоді віднеси мене на терасу.

-Але мушу попередити, перетворення теж буде болісне.

-Стерплю.

       Принісши мене на терасу, він поставив мене і пригнувши, на льоту перетворився на дракона. Який же ж він гарний. Махаючи крилами, дракон ніби завис в повітрі біля тераси. Я розуміла, він чекав мене, вірніше мою драконницю. Але я не поспішала. Так захотілося доторкнутися до дракона і не довго думаючи, простягла руку. Дракон був здивований і не розумів, що я хочу. Але потім простягнув у відповідь голову в мою руку. Я провела до чола, він такий прохолодний та гладенький, не дивлячись на те, що покритий лусочками. Потім провела по шиї, під головою, ніби чухаючи. І дракон заплющив очі, чи то від насолоди, чи то від напруження. А мені так добре. І тільки тепер я зрозуміла, істинні люблять в будь-якому обліку, тому що вони відчувають, що це одне ціле. Підсунувшись ближче, я поцілувала дракона. Можливо хтось би б подумав, що я зʼїхала з розуму, але нехай так і думають. Я кохала Людомира, хоч драконом, хоч людиною. І поруч з ним, навіть біль притихала. Дракон відкрив очі і подивився на мене, з теплотою та любовʼю. Потім, зробивши пару кроків назад, я почала перетворення, це дійсно було боляче, а ще було таке відчуття, ніби бракує сил, але врешті решт в мене все вдалося. І в небі, високо високо, за хмарами, вже літало двоє закоханих драконів. Вони були щасливі та вільні. Не задумуючись про якихось там людей. Вони чекали один одного вічність, а решта - почекає.