Читати книгу - "Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда"

— А ти… ти його відчуваєш, чи тільки він тебе? — спитав кроків через п'ятдесят Тінь.

— Відчуваю, тільки погано.

— Тому що він сильніший?

— Не в цьому справа… Просто він для мене щось чорніше, ніж темрява, яка оточує нас. А я для нього, ніби, сонячний зайчик, що пробився крізь зашторені вікна. Стривайте… — Тім несподівано зупинився, напружено вдивляючись уперед.

— Що?

— Не впевнений, — машинально протер Тім очі, — але схоже, він там не один. Не відволікайте, дайте зосередитись.

Якийсь час маг стояв нерухомо, весь витягнувшись уперед, як мисливський собака, що почув дичину.

— Так… Їх двоє. Темний маг і хтось ще. Аура теж темна, але якась дивна. Як у мерця. Але надто сильна для звичайного умертв’я. Схоже, на нас також чекає сюрприз. І він мені вже не подобається.

Маг повернувся до рейнджера.

— Ану, розкривай сумку з болтами.

— Навіщо, — здивувався той, але прохання виконав.

— Якщо на нас чекає сутичка з нежиттю, то не завадить на твою зброю накласти заклинання очищення. Я раніше цього не зробив, бо думав, що будемо битися з живим, а тепер краще підстрахуватися.

Тім швидко провів ритуал і кивнув головою.

— Все. Тепер ми готові до будь-якої несподіванки.

І вона не змусила на себе довго чекати.

До замку залишалося ще кроків двісті, як на захисній стіні з'явилося щось велике і розпливчасте, мов хмара. А ще воно випромінювало таку ненависть, що навіть я відчув. А Тім здригнувся, зупинився і тихенько забурмотів, наче сам із собою розмовляв. Але в тиші підземелля його слова почули і ми з Тінню.

— Уфф! Невже це... Не може бути... Це неможливо...

— Що неможливо, Тім? Ти знаєш що це таке?

— Примарний дракон… — так само не підвищуючи голосу, відповів маг. — Я читав про них… Але вважалося, що ці тварюки були повністю знищені ще під час першої магічної війни… Тепер зрозуміло, чому вся ця печера буквально просякнута темною еманацією. Примарні дракони — щось подібне до сфер стихії. Вони — сконцентрована еманація ненависті.

— Ну, значить, доведеться її розбавити… — спробував пожартувати я, але судячи з обличчя Тіма, жарт пройшов непоміченим.

— Але впоратися з ним якось можна? — Тінь повернув розмову у ділове русло. — Якщо, як ти сам сказав: у першу війну їх винищили майже вщент.

— Загалом так, — кивнув маг, — В підсумку, убити чи розвоплотити можна все й усіх, окрім Творця.

— От і славно… — Тінь демонстративно звів арбалет і поклав у жолобок болт. — Тоді чого чекаємо? Раніше почнемо, раніше закінчимо. глядиш, ще й за бенкетний стіл повернутися встигнемо.

Був Тім згоден із ним чи ні, але інших варіантів все одно не передбачалося. Навіть втікати вже було пізно. Поки ми обговорювали побачене, дракон сам злетів зі стіни і опинився перед нами. Всього за якихось півтора-два десятки кроків. Розправив крила, витягнув шию, роззявив пащу і видав тонкий, болісно б'ючий по вухах, вереск. Аж зуби занили.

Не знаю чому, з якогось натхнення, я скинув щит на руку і сховався за ним. Ниття, що свердлило голову, відразу зникло. Наче бормашину вимкнули.

— Ховайтеся за мною! — гукнув товаришам. — Швидше!

Двічі просити не знадобилося. Тім і Тінь стали в мене за спиною.

— От зараза… — пробурмотів рейнджер. — Таке відчуття, що мізки закиплять і через вуха витечуть. Ну, гаразд… Зараз я тобі віддячу.

Тінь ще говорив, а тятива арбалета клацнула, і дракон здригнувся.

— Не подобається, так?! А я ще маю. Лови, сволота! Я не жадібний!

Арбалет знову клацнув, посилаючи болт у примарного дракона, а потім я відчув уже звичний освіжаючий вітерець, який завжди супроводжував заклинання очищення.

Подвійна атака дракону сподобалася ще менше. Його силует втратив обриси і на якусь мить навіть здалося, що він зараз щезне, як і інші привиди. Але ні… Розпливчаста хмара знову набула звичних форм, і дракон видав ще більш тонкий крик, від якого аж волоски по всьому тілу дибки встали. Не знаю, що б з нами було, не приймай щит на себе більшу частину ультразвукового удару, якщо навіть від залишку атаки у мене пішла носом кров.

Товаришам теж дісталося.

— Сволота… — прошипів Тінь. — От зараза… Аж зуби кришаться. Тіме! Та кинь ти вже в нього хоч чимось. Чи ми так і стоятимемо, як опудала?

Дракон зробив крок, і хвиля страху ще сильніше вдарила по нас.

— Зараз, зараз… — швидко відповів маг. — Маю одне заклинання. Зараз випробую. Відволікайте його, мені потрібно кілька хвилин, щоб зосередитись.

— Не питання… — тятива арбалета знову клацнула, відправляючи примарі ще одне частування.