Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"

- Здається, я зрозумів, що знайшов у тобі! Але зараз ти мене цим не візьмеш! Можеш навіть не намагатися, людино, - голос на контрасті зі словами звучав надламано, хрипло, еротично.

Всупереч сказаному Дрого наблизив мою голову максимально близько до своєї і дражливо прикусив пальці, що зависли біля його губ. Не випускаючи із захоплення почав посмоктувати, розбавляючи кров патокою збудження. Не розуміючи, що він творить, я постаралася відволіктися на розмову.

- Навіщо тоді провокуєш? Спокушаєш?

- Ти кумедно реагуєш на мене, людино! - усміхається, - Ти з усіма така чуйна? Податлива? Чи я один удостоєний такої честі?

Кумедно?! Виродок!

- Та пішов ти..., - різко відпускаю його і відштовхуюся.

Від несподіванки, хоча підозрюю, найімовірніше, навмисно, Дрого дозволяє мені відсторонитися. Не здатне літати тіло каменем спрямовується вниз. Але не встигаю я злякатися або закричати, як він дбайливо підхоплює мене на руки. Судорожно чіпляюся за його шию. Схлипую. Він акуратно притискає обм'яклу мене до себе.

- Дивлюся, тобі жити набридло.

- Це ти мене постійно доводиш.