Читати книгу - "Пазл"

Гравець із дредами нахилив шафу набік і показав пальцем на купу аркушів.

— Шафа була прикручена до стіни, і, трохи похитавши, мені вдалося її відірвати. Внизу були ці папери, наполовину спалені, складені в картонний конверт, який теж був майже повністю згорілий. Я залишив усе на місці, не хотів попадатися на камери з цими документами.

Він узяв пакет аркушів, що справді були в жахливому стані. Непорвані на шматки були пожмакані або деформовані від вологи. Мокі вказав на печатку закладу на аркуші, який він простягнув Іланові. Уся нижня частина обгоріла.

— Сванессон,— сказав він. Ілан нахмурив брови.

— Протокол «Мемнод». Справа С. Ж. Лоррен.

— Ага, протокол… Подивись на титульну сторінку, на іншому боці.

Ілан розгорнув теку.

— До відома Міністерства оборони.

На ньому був наполовину стертий підпис. Нечитабельні прізвища. Мокі відійшов, щоб зачинити двері. Він розповів, що перевірив, чи є в цій кімнаті камери, і тоді тихо пояснив:

— Міністерство оборони, хлопче. Тут, посеред гір, серед божевільних. Що ти про це думаєш?

Ілан обережно гортав сторінки.

У нього було враження, наче він тримає в руках тисячолітні сувої. Він сів і поклав документ перед собою.

— Я витратив чимало часу, намагаючись розшифрувати ці сторінки,— сказав Мокі, також сідаючи.— Тут є офіційні записи, деякі надруковані на комп’ютері, деякі написані від руки. Тут є детальне досьє цієї пацієнтки, С. Ж. Лоррен. Слухай уважно, ця інформація — на вагу золота. Схоже, ця жінка була госпіталізована сюди через істерію двадцять вісім років тому. Вона була абсолютно божевільна.

Очі Ілана швидко пробігали по абзацах. С. Ж. Лоррен, 20 років на момент примусової госпіталізації. Довге чорне волосся, чорні очі, дуже худа. Вона ніколи не покидала батьківський дім, що поблизу Шамбері. Регулярні напади, манія пере­слідування, становить небезпеку для себе та оточуючих… Ілан перегорнув сторінку і погляд вмить прикипів до окремих термінів, які уникнули руйнування часом і полум’ям: «електрошок», «змінний струм», «больовий поріг», «пригнічені спогади». Далі він знайшов сторінки зі списками з двадцяти пар слів. Крижаний, напій… Затягнуте, небо… Там було зазначено: «слова для надиктовування лікарем пацієнтові».

— Багато тексту згоріло,— продовжував Мокі,— тут бракує одного пакета даних та роз’яснень, але я все прочитав.

— Поясни,— сказав Ілан, зауважуючи, що йому знадобився час, щоб розібратись в усіх документах.

— Наскільки я зрозумів, вони застосовували електрошок для того, щоб витягти на поверхню забуті спогади. Це було частиною протоколу під назвою «Мемнод», що являв собою повний «цикл» роботи з пам’яттю. Схоже, електрошок був лише одним з етапів. Саме цей етап описаний на цих сторінках: списки слів для запам’ятовування, розряди зі щораз більшою напругою. Через декілька сеансів електрошоку за допомогою списків слів, що наводять на відповідні думки, як-от «чорне насильство» або «душевні страждання», ця дівчина все згадала. Те, що вона пережила, чорним по білому описано всередині. Психіатр розповідає, що в цей момент терапії вона говорила дитячим голосом. Знаєш, як у тих історіях про роздвоєння особистості?

Ілан подумав про Гайгекса і про те, що йому розповіла Хлоя.

— Так, знаю,— відповів він.

— Під час сеансів електрошоку вона згадала свої страждання у дитинстві,— продовжив Мокі.— За її словами, коли їй було сім років, батько будив її посеред ночі і відводив у глиб лісу. Там її оточували люди, одягнені повністю в чорне, у гостроверхих каптурах типу куклукскланівських. Її змушували дивитись на жертвопринесення тварин, оголеною замикали в клітці і багато разів ґвалтували. Вони робили це тричі на тиждень. Тричі на тиждень, ти уявляєш?

Ілан відчув, що його нудить.

— Я тебе прошу, давай пропустимо ці моторошні подробиці.

— Гаразд. Але навіть незважаючи на те, що значна частина тексту знищена, нескладно відтворити той диявольський сюжет, утілений її батьком. Під час сеансів електрошокової терапії жінка з голосом маленької дівчинки згадала всі ці жахіття.

Ілан уявив пацієнтку, прикуту до електричного стільця, як її опитували і били струмом, можливо, по кілька разів на тиждень. Йому було нескладно уявити її жах, її страждання, особливо коли вона почала пригадувати. Минуле, без сумніву, стало гіршим, ніж сьогодення.

Мокі продовжував говорити, його обличчя спохмур­ніло.

— Схоже, це працювало. Якщо вірити записам, то ці варварські експерименти давали переконливі результати: психічні травми виходили на поверхню. Не знаю, що сталося з цією пацієнткою потім, як вона змінилася,— це має бути записано в інших папках. Одне відомо напевне: її тримали тут досить довго. Почитай передостанню сторінку документа і зрозумієш.

Ілан перегорнув до місця, на яке йому вказав Мокі.

— Сванессон, 4 липня… Три роки після початку електрошокової терапії.

— Так, три роки по тому… У тебе перед очима медичний висновок по цій С. Ж. Лоррен.

Ілан затримався на технічних термінах і нахмурив брови.

— У цьому висновку сказано, що вона була… цнот­ливою?

— Як оливкова олія першого віджиму.

Ілан не вірив власним очам.

— Чорт забирай, отже, її ніколи не ґвалтували в дитинстві. Що це означає?

— Що, можливо, ця дівчина справді повірила у свої спогади про ку-клукс-клан. Спогади, сфабриковані від початку до кінця, але їй вони здавались цілком реальними. Мені здається, що, замість того щоб лікувати її, вони вживили в її пам’ять ці дурниці.

«Вони всюди, синку. Вони споганили твої спогади».

Батькові слова різко вистрелили в голові.

— Одне ми знаємо точно,— сказав Мокі,— люди, які застосовували ці методи тоді, зараз узялися за тебе за посередництвом одного з нас, можливо, того самого «чужинця». До речі, між нами кажучи, виконавцями можуть бути Ябловські або Філоза. Останній щось приховує.

— Чому ти так кажеш?

— Інтуїція, і повір мені, у мене гарна чуйка… Повертаючись до наших баранів, чому електрошок застосували саме до тебе? У тебе в минулому були якісь психологічні проблеми? Тебе ґвалтували люди в каптурах?

Ілан уже не знав, що й думати. Він подивився на теку, що буквально розсипалася в його руках, тоді окинув поглядом стан кімнати. Потім підвівся, оглянув шафу, вивернуті шухляди, випотрошені аудіокасети. Потім повернувся до Мокі, нервово посміюючись.

— Ти до біса гарно прикидаєшся, але я не вірю жодному твоєму слову.

Мокі вирячив очі. Він узяв теку і теж підвівся.

— Ти знущаєшся?

— Ні, я серйозно. Є три можливі варіанти. Перший — вони все підлаштували так, щоб ти знайшов ці фальшиві документи, злякався і врешті-решт почав лякати решту. Другий — ти досі намагаєшся мене заплутати. Це частина твоєї стратегії, тому що завдання, які ти маєш виконати, знову стосуються мене.

— Ілане, я…

— Ти щиро віриш, що подібні надсекретні документи через стільки років можна отак просто знайти? Ця лікарня величезна, а ти наче випадково натрапляєш саме на той документ, в якому йдеться про електрошок і пам’ять? А якщо ці документи — теж частина гри?

Мокі