Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"

Він не відпускав її і рухався далі, але їм не вдавалося йти так швидко, як раніше.

— Заради бога, рухайтеся! — несподівано крикнув Феннел. — Якого біса ви там повзете?

Ґея доклала зусиль і прискорилась, але вже за кілька кілометрів почала знову відставати. Ґеррі довелося змушувати дівчину йти далі. Тепер він серйозно хвилювався за неї. Вона йшла немов сновида, повільно тягнучи ноги.

— Ти погано почуваєшся, так? — зрештою запитав він. — Що з тобою?

— Голова ніби ось-ось вибухне... Певно, це від сонця.

— Відпочиньмо хвилинку.

— Ні... Я впораюся. Просто не панікуй.

Ще за три кілометри вони дісталися до місця, яке Ґеррі сподівався знайти. Джунглі відступили, обабіч ріки були болотисті рівнини без жодної рослинності.

— Ось тут ми й перепливемо, — сказав Ґеррі, зиркнувши на швидкоплинну річку. — Як гадаєш, Ґеє, ти впораєшся?

— Так, якщо ти будеш поруч.

Феннел підійшов до берега і підозріливо глянув на воду.

— Ти підеш першим? — запитав він у Ґеррі.

— Та не переймайся... Тут цілком безпечно, і плисти недалеко, — коротко відповів Ґеррі. Він повів Ґею у затінок. — Сідай. Хочу знайти якусь гілляку, щоб перенести наші речі сухими.

Коли Ґеррі зник у джунглях, жінка сповзла додолу.

Феннел зиркнув на неї, міркуючи, що тепер у ній зовсім не лишилося шарму.

— Трясця, що з тобою таке? — запитав він, нависаючи над Ґеєю.

Вона обхопила голову руками.

— Облиш мене.

— Ти захворіла?

— Голова болить... Облиш.

Сонячне проміння торкнулося діамантів на персні Борджіа, і ті замерехтіли. Феннел зосередився на прикрасі.

— Давай перстень мені. Не хочу, щоб він загубився. Ну ж бо, дай його!

— Ні!

Ґеррі вийшов із джунглів, тягнучи за собою довгу гілляку, вкриту листям.

Тихо лаючись, Феннел відійшов од Ґеї.

Ґеррі знадобилося кілька хвилин, аби прив’язати їхні рюкзаки й черевики до гілки.

— Ходімо, — звернувся він до Ґеї. — Чіпляйся за гілляку. А я підштовхуватиму її.

Феннел з тривогою спостерігав, як вони зайшли у воду. Він вдивлявся у протилежний берег, очікуючи побачити там крокодила, але не вгледів нічого. За кілька хвилин пара опинилася на тому боці. Очі бандита звузилися, коли він побачив, як Ґея впала долілиць у бруд. Тоді він зайшов у воду й перелякано та швидко поплив до берега.

Ґеррі перекинув Ґею і став біля неї навколішки, схвильовано вивчаючи її бліде обличчя. Здавалося, що вона непритомна. Стікаючи водою, з річки вийшов Феннел.

— Що таке? — грубо запитав він.

— Вона хвора, — Ґеррі підняв непритомну жінку й переніс її у затінок дерев. Тепер вона лежала на килимі із зогнилого листя. — Знімай рюкзаки й черевики, — наказав пілот Феннелу.

Той так і зробив, а тоді взувся і повернувся до Ґеррі, який занепокоєно дивився на Ґею.

— Гадаю, її вкусила якась комаха, — байдуже сказав Феннел. — Ну ж бо, Едвардсе, ходімо. Ті чорнопикі виродки можуть бути десь дуже близько.

— Пошукай дві рівні гілки. Ми можемо зробити ноші з наших сорочок.

Феннел витріщився на нього.

— Ти з глузду з’їхав? Невже ти серйозно вважаєш, що я допомагатиму нести це стерво через кляті джунглі на такій спеці, ще й коли на нас полюють чорнопикі? Неси її сам, якщо хочеш, але я не буду.

Підвівши погляд, Ґеррі люто подивився на Лью.

— Хочеш сказати, нам доцільно лишити її тут?

— Чому б і ні? Ну хто вона нам така? Ти гаєш час. Облиш її і ходімо.

Ґеррі підвівся.

— Іди. А я залишуся з нею. Давай... Забирайся!

Феннел облизав губи й зиркнув на Ґеррі.

— Мені потрібні компас і перстень, — тихо проказав він.

— Ти не отримаєш нічого! Забирайся!

Як на людину його комплекції, Феннел рухався швидко. Він стрибнув уперед, виставивши кулак, але саме на такий хід Ґеррі й очікував. Пірнувши під кулаком, він зацідив Феннелу в щелепу, від чого бандит розпластався.

— Я сказав забирайся! — вигукнув Ґеррі.

Феннел гепнувся на спину, широко розкинувши руки. Його пальці намацали у траві камінь. Він різким рухом швиргонув його в Ґеррі. Камінь ударив молодика по голові, і той впав як підкошений.

Попри біль у щелепі, Феннел звівся на ноги. Він обережно підійшов до Ґеррі й нахилився над ним. Переконавшись, що той непритомний, Лью запхав пальці в кишеню пілотової сорочки й намацав компас. Тоді підійшов туди, де лежала Ґея. Схопивши її за праве зап’ястя, він стягнув перстень Борджіа з великого пальця. Саме тоді вона розплющила очі й, побачивши ненависне обличчя так близько до свого, вдарила його лівою рукою.

Удар був настільки слабким, що Феннел ледь його відчув. Він зловісно посміхнувся.

— Бувай, крихітко, — сказав він, нахилившись до неї. — Сподіваюся, ти страждаєш. Я забираю компас і перстень. Ви двоє ніколи звідси не виберетеся живими. Якби ти була зі мною люб’язнішою, я був би люб’язнішим до тебе. А тепер ти отримала те, на що напросилася, — Феннел підвівся. — Якщо вас не знайдуть зулуси, то стерв’ятники вже точно надибають. Бувай! Бажаю приємно провести час, який у тебе лишився.

Ґея заплющила очі. Феннел сумнівався, чи зрозуміла вона хоч половину з того, що він сказав, але був дуже задоволений, що таки висловив це.

Він підняв рюкзак із рештками їжі та пляшкою води, перевірив азимут, а тоді швидко зник у темних, задушливо спекотних джунглях.

Ґеррі заворушився й розплющив очі. Над його обличчям промайнула одна тінь, потім — інша. Він поглянув на дерево. Крізь листя він бачив, як важкі сірі хмари повільно пливуть на захід. А потім зауважив двох стерв’ятників, які примостилися на найвищій гілці дерева — та прогиналася під їхньою вагою. Від лисих бридких голів цих хижих птахів, їхніх огидних кривих дзьобів і сутулих плечей молодика пройняло холодом.

У нього боліла голова, а коли він доторкнувся до пораненого боку обличчя, то намацав закипілу кров. Його досі хитало, але через кілька хвилин відпочинку розум просвітлів. Перевіривши кишеню сорочки, він з’ясував: компас зник. Ледве звівшись на ноги, він непевною ходою підійшов до Ґеї. Тепер вона лежала в тарячці — краплинки поту вкривали чоло. Здавалося, що жінка спить або непритомна. Молодик глянув на її праву руку і без здивування зауважив, що персня нема.

Сівши навпочіпки біля неї, він почав обмірковувати своє становище.