read-books.club » Сучасна проза » Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут 📚 - Українською

Читати книгу - "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"

144
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!" автора Курт Воннегут. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 50 51
Перейти на сторінку:
дозволити йому мене роздивитись, тож я спробував ввімкнути верхнє світло. Натомість я ввімкнув двірники. І знову їх вимкнув. Світла окружного шпиталю розпливалися від крапельок води на лобовому склі. Я потягнув інший вмикач, і він залишився в моїй долоні. Це була сиґаретна запальничка. Тож вибору в мене не було, хіба як говорити з ним у темряві.

— Містере Траут, — сказав я, — я романіст, і я вас створив для своїх книжок.

— Перепрошую? — сказав він.

— Я ваш Творець, — сказав я. — Зараз ви на середині книжки — ближче до кінця, насправді.

— Гм, — сказав він.

— У вас є до мене якісь запитання?

— Перепрошую?

— Питайте в мене будь-що, що хочете — про минуле, про майбутнє, — сказав я. — В майбутньому вас чекає Нобелівська премія.

— Що? — сказав він.

— Нобелівська премія з медицини.

— А-а, — сказав він. Це був ухильний звук.

— Якби я був на вашому місці, я мав би багато питань, — сказав я.

— У вас є пістолет? — сказав він.

Я засміявся в темряві, знову спробував ввімкнути світло, знову ввімкнув двірники на лобовому склі.

— Мені не потрібен пістолет, щоб вами управляти, містере Траут. Мені треба лише щось про вас написати, оце й усе.

— Ви божевільний? — сказав він.

— Ні, — сказав я.

І я зруйнував його здатність сумніватись в мені. Я переніс його до Тадж-Махалу, потім до Венеції, потім до Дар-ел-Саламу, потім на поверхню Сонця, де полум’я не могло його поглинути, — і потім назад до Мідленд-Сіті.

Бідолашний старий впав на коліна. Він нагадав мені те, як колись поводилась моя мати і мати Банні Гувера щоразу, як хтось пробував їх сфотографувати.

Поки він так зіщулився, я переніс його на Бермудські острови його дитинства, дозволив йому споглядати безплідне яйце орлана-білохвоста. Звідти я переніс його до Індіанаполіса мого дитинства. Я поставив його посеред циркового натовпу. Я показав йому чоловіка з локомоторною атаксією і жінку з зобом завбільшки з цукіні.

Я вийшов зі своєї орендованої машини. Я зробив це з шумом, тож його вуха багато могли йому сказати про його Творця, навіть якщо він не хотів користуватися очима. Я гучно гримнув дверима. Підходячи до нього з боку водія, я трохи притупував, щоб мої кроки здавались не лише цілеспрямованими, але й сміливими.

Я зупинився так, щоб носки моїх черевиків потрапили у вузьке поле бачення його опущених очей.

— Містере Траут, я вас люблю, — сказав я м’яко. — Я розтрощив вашу свідомість вдрузки. Я хочу повернути їй цілісність. Я хочу, щоб ви відчували цілість і внутрішню гармонію, які я ніколи раніше не дозволяв вам відчути. Я хочу, щоб ви підвели очі, щоб глянули, що я маю в руках.

Я нічого не мав у руках, але такою була моя влада над Траутом, що він побачить усе, що я накажу йому побачити. Я міг би показати йому Єлену Прекрасну, наприклад, зростом лише шість дюймів.

— Містере Траут… Кілґоре… — сказав я, — я тримаю в моїй руці символ цілості, гармонії і поживи. Воно східне у своїй простоті, але ми американці, Кілґоре, не китайці. Ми, американці, вимагаємо символів, які яскраво забарвлені, тривимірні й соковиті. Понад усе ми прагнемо символів, не отруєних великими гріхами, які вчинила наша країна, такі як рабство, геноцид і злочинне недбальство або претензійна жадоба і підступність комерції.

— Підведіть очі, містере Тра­ут, — сказав я і став терпляче чекати. — Кілґоре…?

Старий чоловік підвів очі, і в нього було спустошене обличчя мого батька, коли той був удівцем — коли мій батько був старим-престарим чоловіком. Він побачив, що в руці я тримаю яблуко.

— Скоро мені виповниться п’ятдесят, містере Траут, — сказав я. — Я очищуюсь і оновлюю себе для цілком іншого життя у прийдешньому. В такому ж духовному стані граф Толстой відпустив своїх кріпаків. Томас Джефферсон відпустив своїх рабів. Я збираюсь звільнити всіх своїх літературних героїв, які віддано служили мені впродовж усієї моєї літературної діяльності.

Ви єдиний, кому я це кажу. Для інших сьогодні буде такий самий вечір, як завжди. Вставайте, містере Траут, ви вільний, ви вільний.

Він незграбно піднявся.

Я міг би потиснути йому руку, але його права долоня була поранена, тож наші руки повисли з боків.

— Bon voyage, — сказав я.

Я зник.

Я ліниво й задоволено зробив сальто в порожнечі, яка є моєю схованкою, коли я дематеріалізуюся. Траутові вигуки до мене затихали, а відстань між нами росла.

Його голос був голосом мого батька. Я почув мого батька — і я побачив мою матір в порожнечі. Моя мама стояла дуже-ду-же далеко, бо вона залишила для мене спадок самогубства.

Маленьке ручне дзеркальце пропливло повз. Це був вилив з перламутровою ручкою і обрамленням. Я з легкістю його зловив, підніс його до мого правого ока, яке виглядало ось так:

Ось що кричав до мене Кілґор Траут голосом мого батька:

«Поверни мені молодість,

             поверни мені молодість,

                                  поверни мені молодість!»

Слід віддати належне Куртові Воннеґуту.

У своєму восьмому романі, «Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!», він творить чимало хитромудрої магії.

Порнографія в нього здається старим водопроводом, жорстокість — коханням, невинність — злом, а провина — дитячою грою.

Він викладає всі останні модні нарікання на Америку — її расизм, дар до руйнування мови, технологічну жадобу та егоїзм — і робить їх свіжими, кумедними, образливими, ненависними і привабливими, усім одночасно. Він малює картинки, заради бога, — прості, грубуваті, однак на диво спокусливі ескізи всього — від фольксваґена до електричних стільців. Він вплітає у свій сюжет близько десятка славетних стисло викладених воннеґутівських історій, які мало не просяться в окремі книжки.

⁕ КРІСТОФЕР ЛЕМАНН-ГАУПТ, THE NEW YORK TIMES ⁕

Воннеґут — це причина для святкування.

⁕ Chicago Sun-Times ⁕

Унікальний… один з тих письменників, які наносять на мапу наші ландшафти і дають нові назви добре відомим для нас місцям.

⁕ Доріс Лессінґ, The New York Times Book Review ⁕

Наш найкращий чорний гуморист… Ми сміємося для самозахисту.

⁕ The Atlantic Monthly ⁕

Непідробний і неповторний соціальний сатирик.

⁕ Harper’s Magazine ⁕

Веселий пророк фатуму.

⁕ The New York Times ⁕

Розкутий, шалений і чудовий… унікальний Воннеґут.

1 ... 50 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"