Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

            Микита взяв у свої руки її долоню і не відриваючи погляду від обличчя, притулився до неї губами. Степанія засоромилась, але відібрати руку не змогла.

-Як же ви нас налякали! - з почуттям сказав він, - три дні не спали, сиділи в коридорі на лаві!

-Кого вас?

-Я знаю, що один із ваших суджених, - зізнався мер з усмішкою, - так от, ми всі в лікарні біля вас ледь не побилися.

-Всі знають? – здивувалася Стьопка.

-Ні, тільки я і водяник! - мер знову спохмурнів, - але його ми знайти не можемо!

-Навіщо?

-Як, навіщо? Покарати! Те, як він вчинив - нечесно і мало не коштувало вам життя!

            Степанія хотіла єхидно поцікавитися, а чи чесно те, що її помітив його татко-ведмідь, але не стала. Може син і не знає нічого.

-А що з Грізним і охороною? - згадалась сцена, коли олігарха з його хлопчиками ледь на льодові скульптури не перетворили.

-З ними все чудово! Ваша варта викинула водяника кудись подалі, то вони відразу відтанули і, здається, нічого не зрозуміли. Вирішили, що нам'яли йому боки і той втік. Це вони швидку викликали.

-А як я тут?

-Я побачив, що вам гірше і звернувся за порадою до батька.

-І що він зробив? –це було найцікавіше.

-Він не розповів? – здивувався мер.

-Не встиг…

-Я, зізнатися, не знаю... - Чесний нервово покрутився на кріслі, мабуть розмірковуючи, що саме їй можна розповідати. Стьопа пішла на хитрість.

-Я знаю хто він!

-Серйозно?! - у мера ледь очі на лоб не полізли, - вибачте... - видавив з себе, - але це не моя таємниця і я не можу її відкрити...

-Гаразд, - а про себе подумала: «Задовбали мене їхні таємниці! І взагалі всі наречені!» - але я додому хочу!

-Переночуємо у батька, а завтра я відвезу вас додому! - мер знову притулився губами до долоні, потерся об неї і неохоче опустив на ліжко, - зараз дуже пізно…

-А ви що, не тут живете?

-Ні! У мене будинок у селі, тут я лише на одну ніч залишився, за вас хвилювався.

-А ми не в селі?!

-В лісі.

-В лісі? - «Хоча чого я дивуюся, де ще жити ведмедеві?!»

-Не хвилюйтеся! Тут безпечно! – запевнили її.

-Сину! - пролунало із сусідньої кімнати, - гості відпочити треба!

-Так, вибачте! - мер встав, нервово поправив бороду, - До завтра!

«Не спокусить дурний, спокусить розумний»

            Степанія хотіла сказати, що вже виспалася на рік уперед, ось тільки з цими думками і заснула. Та спала довго, доки нужда не розбудила.

            Розплющила очі. Та сама кімната, тільки за вікном день. Повільно сіла на ліжку. Голова крутилася, проте руки-ноги слухалися. Подивилася на себе. На ній була одягнена чорна чоловіча сорочка з відірваними рукавами, під якою вона була повністю оголеною! Стьопку охопила лють! Знову її хтось бачив голою! Здається, це вже стало нормою! «Гадство! Знайти речі та додому!»

            На ватяних кроках зробила кілька кроків по кімнаті, борючись із нудотою та слабкістю. Добре, чоловіча сорочка діставала до колін, можна йти на пошуки туалету  та одягу, не переживаючи про те, що світитиме голим задом. Боязко відчинила двері, висунула голову. Щоб відразу заклякнути.

            У широкій вітальні за потужним дерев'яним столом, сидів відказник. Він підняв очі від ноутбука і подивився прямо на неї. Ховатися було пізно. Тому Степанія відчинила двері і тримаючись за них, зробила крок у перед.

-Д-доброго ранку… - поздоровкалась, відмічаючи повне поверненню голосу. Як би там її не лікував незнайомець, це виявилось дієво.

            Чоловік, незважаючи на значний розмір, досить спритно підвівся, підскочив до неї і притримав за лікоть, суворо глянувши з-під брів.

-Тобі рано вставати! - заявив він. Ноги у Степанії підкосилися і якби не його ведмежа хватка, осіла б на підлогу. Друга рука спритно лягла на талію і притиснула до гарячого чоловічого боку. Голова закружляла ще дужче, - ось бачиш!

-Мені треба… – Степанія опустила очі, щоб не бачити цих строгих очей. Натомість, подивилася на голі ступні чоловіка. Вони були величезні! Розміру п'ятдесятого, не менше! З довгими,  рівними пальцями, акуратними нігтями. І волохаті... Не як у справжнього ведмедя, звичайно, але рослинність, можна сказати, підвищена. Дивно, але Степанії це бридким не здалося.

-У туалет? - здогадався господар будинку, - зараз проведу! Тримайся за мене!

-А чому це ви мені постійно тикаєте? - слабо обурилася Стьопка, так само намагаючись не дивитися на чоловіка, - ми, навіть, не знайомі!