read-books.club » Класика » Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

146
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ярмарок суєти - Книга 2" автора Вільям Текерей. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 49 50 51 ... 136
Перейти на сторінку:
завжди носила її. Вона розва­жала своїх знайомих і навіть трохи набридала їм розмо­вами про його вишуканість і вроду. Хтозна, може, ця маленька жінка мріяла про роль нової Ментенон 71 чи Помпадур. 72

Але найцікавіше було послухати після зустрічі з монар­хом її розмови про чесноти. У Ребеки було кілька зна­йомих дам, що, треба визнати, мали не вельми високу репутацію на Ярмарку Суєти. І ось тепер, ставши добро­чесною жінкою, Бекі не захотіла знатися з цими сумнів­ними особами: вона не відповіла леді Крекенбері, коли та кивнула їй зі своєї ложі, а зустрівши місіс Вашінгтон-Уайт на крузі в Парку, навіть відвернулася від неї.

- Треба, любий мій, дати їм взнаки, хто я,- казала вона.- Я не можу з’являтися на люди з сумнівними осо­бами. Я співчуваю леді Крекенбері від щирого серця, і місіс Вашінгтон-Уайт дуже добра жінка. Ти можеш їздити до них і обідати там, якщо тобі захочеться пограти в карти. А я не можу і не хочу бувати в них. І, будь ласка, попередь Сміта, хай каже, що мене немає вдома, як кот­рась із них завітає.

Опис туалету Ребеки з’явився в газетах - пера, мере­живо, чудові діаманти і все інше. Леді Крекенбері про­читала те місце з жалем і почала розмову зі своїми при­хильниками про те, що ця жінка стала надто гонориста. Місіс Б’ют Кроулі та її молоді дочки в себе вдома, отри­мавши з міста номер «Морнінг пост», дали волю своєму благородному обуренню.

- Якби ти мала руді коси, зелені очі й була дочкою французької циркової танцівниці,- казала місіс Б’ют старшій дочці (що, навпаки, була смаглява, низенька й кирпатенька),- ти, звичайно, теж мала б чудові діаманти і твоя кузина леді Джейн відрекомендувала б тебе до двору. Але ти тільки аристократка, бідна моя дитино. В твоїх жилах тече найшляхетніша кров Англії, а твій по­саг - лише добрі засади й побожність. Я сама - дружина баронетового молодшого брата, але мені й на думку не спало б показуватись при дворі, та й нікому не спало б, якби була жива добра королева Шарлотта.

Так утішала себе її велебність, а дочки до пізньої ночі сиділи над «Книгою перів».

 

 

Через кілька днів після знаменного виїзду до двору доброчесна Ребека доскочила ще однієї великої, надзви­чайної шани: до її будинку під’їхала карета леді Стайн, і служник, замість виламати двері, як можна було споді­ватися з його страхітливого стуку, змилосердився і тільки вручив дві візитні картки, на яких стояли вигравіювані прізвища маркізи Стайн і графині Гонт. Якби ці клаптики картону були чудовими картинами, якби на них було на­мотано сто ярдів малійських мережив, вартих удвічі біль­ше число гіней, Бекі й тоді не роздивлялася б на них радісніше. Будьте певні, вона поклала їх з самого верху у порцелянову вазу на столі у вітальні, де лежали картки її відвідувачів. Боже, боже! Як швидко бідні картки місіс Вашінгтон-Уайт і леді Крекенбері, які наша маленька приятелька така рада була отримати ще кілька місяців тому і якими ця нерозважна істота навіть пишалася,- боже, боже! - кажу я, як швидко ті бідні, зневажені двій­ки опинилися на самому споді колоди, тільки-но з’яви­лися ці великосвітські карти! Стайн! Голодвірс! Джонс Гелвелін і Керлайон Камелот! Будьте певні, що Бекі і Брігс знайшли ці гучні прізвища в «Книзі перів» і про­стежили ці шляхетні роди у всіх розгалуженнях їхнього генеалогічного дерева.

Години за дві приїхав лорд Стайн; роззираючись по кім­наті і, за своїм звичаєм, усе помічаючи, він одразу спо­стеріг картки своїх дам, які Ребека розіклала, мов свої козирі. Старий цинік усміхнувся, дивлячись на такий на­ївний вияв людської слабості. Бекі швидко спустилася до нього; щоразу, коли ця мила крихітка сподівалася лорда, вбрання її було бездоганне, зачіска гарна, хусточки, фартушки, шарфи, маленькі сап’янові черевички та інші дрібнички жіночого туалету - в належному вигляді; вона сиділа в граційній, невимушеній позі, готова до зустрічі з ним; коли ж він з’являвся зненацька, Бекі, певна річ, бігла до своєї кімнати, щоб глянути на себе в дзеркало, а вже тоді квапливо спускалася вниз вітати величного пера.

Він, посміхаючись, дивився на вазу з картками. Бекі, побачивши, що він її викрив, ледь почервоніла.

- Дякую вам, мосьє,- сказала вона.- Бачите, ваші дами були тут. Які ви ласкаві! Я не могла вийти швидше, бо готувала пудинг у кухні.

- Знаю, я бачив вас у підвальному вікні, коли під’їз­див до будинку,- відповів старий джентльмен.

- Ви все бачите,- мовила Ребека.

- Дещо бачу, але не це, моя голубонько,- сказав він добродушно.- Ох ви ж, маленька вигаднице! Я чув, як ви ходили в своїй кімнаті в мене над головою, і певен, що ви ледь підрум’янилися. Треба, щоб ви дали трохи сво­їх рум’ян міледі Гонт, у неї препоганий колір обличчя. Потім я почув, як двері в спальні відчинилися і ви зату­потіли по сходах.

- А хіба це злочин - покрутитися перед дзеркалом, коли ви приходите? - жалісливо спитала місіс Родон і по­терла хусточкою щоку, ніби хотіла показати, що то не рум’яна, а природний скромний рум’янець.

Хто скаже напевне, як там було насправді? Я знаю, що є рум’яна, які не стираються хусточкою, і навіть такі, що їх не змивають сльози.

- Ну що ж,- мовив старий джентльмен, обертаючи в руці візитну картку своєї дружини,- виходить, ви за­повзялися стати світською дамою. Не даєте мені, старому, спокою, щоб я вводив вас у світ. Однаково ви там не втри­маєтесь, дурненька, бо не маєте грошей.

- Ви знайдете нам якомога швидше місце,- вставила Бекі.

- Ви не маєте грошей, а хочете змагатися з тими, хто їх має. Ви, нещасна череп’яна мисочка, хочете плисти річ­кою разом з великими мідними казанами. Всі жінки одна­кові: всі хочуть того, чого не варто мати... Така вже їхня натура! Вчора я обідав у короля, і на стіл подали бара­нину з ріпою. Обід з городини дуже часто буває смачні­ший за найкращу воловину. Ви хочете потрапити в Гонт-гаус. Ви не дасте спокою старому, поки туди не потрапите. А там і наполовину не так затишно, як тут. Ви будете нудитися. Я там завжди нуджуся. Моя дружина весела, як леді Макбет, а невістки ласкаві, як Регана й Гонерілья. 73 Я не зважуюсь спати

1 ... 49 50 51 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"