Читати книгу - "Зірка, або терористка, Марина Меднікова"

— Тихіше, Шеро, — Маріванна взяла псиська за ошийник і не збиралася поступатися незнайомцеві дорогою.

— Пароль: Зірка Симчич, — сказав незнайомець.

Шериф гримнув удруге: де Зірка, куди ти її подів?

Маріванна крутнула колесо візка.

— Проходьте.

Вмостивши чоловіка навпроти себе на канапі, Маріванна уважно роздивлялася його.

— Ви англійську знаєте?

— Будемо говорити англійською? — не здивувався чоловік.

— Маю нагальну справу, потребую вправного перекладача.

— Знайдемо.

Сьогодні мала виписуватися Тетяна. До біса невдало все складалося. Втім Кулик не рефлектував. Не дошукувався причин, не нарікав на долю, не питав як Йов Господа: за віщо.

Склав план і послідовність першочергових дій: не пустити дружину на роботу, допровадити до санаторію, не зводити очей з Лідії, тримати на інформаційному ланцюгу Стаса. Мав і болючу скабку у голові — хто викрав теку з документами зпід Тетяниної подушки і навіщо? Юридичної сили ті папірці не мали, до ладу не оформлені, ще й копії. Оригінали Тетяна тримала у сейфі. Коли вранці виявила зникнення теки, втратила голову, панічно поривалася мчати до прокуратури, благала Ігоря їх забрати, аби не втрапили комусь на очі.

Новий стрес міг стати фатальним. — Ігоре Гавриловичу? — здивувався Стас, забачивши на порозі кабінету Кулика. — Щось трапилось?

— А ти вже облаштувався.

Якби Стас умів, почервонів би. А от не вмів. Хіба відвів набік очі.

— Я тимчасово. Доки Тетяну Іванівну не випишуть. Тут зручніше. У моїй кімнаті щодень рейвах, швендяють, несила зосередитись.

— А тобі навіщо зосереджуватися?

— Як вам сказати, — Стас вийшов з-за столу, причинив двері. — Я знайшов у сейфі таке… Все розслідування може піти на пси.

— У тебе який зір?

— Стовідсотковий.

— Отож, добре бачиш, з якого боку масло й ковбаса, а з якого — дуля без масла. Ти мені зараз усе віддаси, ту Тетянину теку з сейфу, а я… — Кулик затнувся і посміхнувся, — а чорт його знає, що я для тебе зроблю, не знаю, що й придумати. Просто закінчимо справу без новин і пригод. Гут?

— Зер гут, герр гауптман! — клацнув підборами Стас. — Айне колонен шпацірен, цвайне колонен маршірен.

— Ну от і все. На моїх очах Зірка більше не з ким не спілкувалася, — сказала Маріванна. — Я начебто всіх згадала… Чому я вам повірила? Бачила з Зіркою? Згадані мною персоналії теж з нею спілкувалися, навіть дружили… У вас добрі очі.

— Маріє Іванівно, ви дивитесь телевізор?

— Детективи. Це для мене інститут підвищення кваліфікації. Занотовую деякі прийомчики. От, наприклад…

— Даруйте, іншим разом.

Дзенькнув будильник.

— Поїхали, Шерифе, Макса годувати.

Гість Маріванни озирнувся з порогу.

— Кого?

— Ви добре знаєте Зірку? — Маріванна взяла з тумбочку в’язку ключів.

— Не певен.

— Притримайте мені, будь ласка, двері, так, дякую. Макс — це Зірчин кіт. За пашпортом Імператор Максимiліан. Зірка доручила кота Олегові Ткачеві, пам’ятаєте, номер другий у нашому списку? Попросила годувати і доглядати. А він виявився… Як принц Чарлз. Який любить полювання і не має серця. То я тепер годую Макса. Він здичавів уже. Накинувся на Шерифа, мало не загриз. Шерка його боїться. Бачте, я тільки сказала, що йдемо годувати Макса…

Шериф зробив спину верблюдом, аби його було менше, і цок-цок паркетом під стіл. Уклався, одвернувся, я вас не чую, а ви мене не бачите, маю справи важливіші за відгодівлю збоченого котиська.

— До чого ви спитали про телевізор? — Маріванна викрутила візка з квартири. — Дякую, я сама.

— До того, що не можна довіряти жодним очам. Лише — суворим фактам. Бо Шварценегер сьогодні — добрий Термінатор, а завтра — вбивця. А очі у нього ті самі.

— То може, я й вам дарма все розповіла? — затурбувалася стара.

Гість Маріванни вийшов на вулицю. Видобув мобільника.

— Що в тебе? Зрозуміло. Тепер слухай мене. Сьогодні її виписують. Сестра сказала, що чоловік за нею приїде по обіді.

Прослідкуй, куди повезе. Не забудь прибрати жучка з її лікарняного ліжка. Нам чужі балачки про аналізи та процедури ні до чого. Постав жучка на нове місце, маю чути всі її розмови. Я тебе не вчу. Просто нагадую.

Натицяв іншого номера.

— Це я. Де дипломатичний ліцей знаєш? Бігцем. Потрібна трудова книжка Олійник Лідії Ільківни. Там секретарка молоденька — Тамара. Звідки я знаю як? Запропонуй руку й серце. Я сам прослідкую за Ткачем и з ним поговорю. Відбій.

Джип рвався в бій. Мотор стиха гарчав. Раптом обізвався телефон.

— Даруйте, це ви? — озвалася у слухавці Маріванна.

— А це ви?

— Я згадала. У Зірки кілька разів бувала дуже гарна жінка.

Елла Ганська. Лікарка, професорка. Співає чудово, сама, уявляєте, пише пісні.

— Де працює?

— Не знаю. Мене до інституту ортопедії прилаштувала.

Але вона там не працює.

— Як прізвище лікаря, якого вона вам порекомендувала?

— Шеро, де мої окуляри? Якимець Іван Павлович. Чуйна людина. У нього золоті руки. І ще… не знаю, чи можна вам казати. Я вже не вірю нікому…

— Кажіть.

— Вже гірше не буде. Олег Ткач працює на телебаченні…

— Знаю.

— Він… знімав на камеру арешт Зірки.