Читати книгу - "Куди залітають лиш орли"

Шаффер обережно підтягнувся линвою вгору й розвернувся ногами донизу. Ще раз поглянув над собою. Обличчя у Сміта було, як завжди, незворушне, але кожна риса його скоцюрбленої постаті виказувала напруженість. Шаффер підніс руку, показав на пальцях знак «о'кей!» і почав з'їздити по линві на пруг. Скоро його нога відчула під собою канат.

Спустившись іще трохи він сів на канат верхи і вхопився за нього руками. Перевернувшись, він завис на руках і ногах обличчям до місяця. Шаффер іще подумав, що з більшим задоволенням роздивлявся б нічне небо, стоячи на твердій землі футів на двісті нижче, а тоді поповз угору.

Це виявилося майже неможливим. Подолавши шість дюймів, він щоразу знову сповзав на п'ять униз. Канат, що йшов угору під кутом сорок п'ять градусів, був укритий захисним шаром слизького мастила, і Шаффер лише ціною надзвичайних зусиль виборював свої дюйми. Але такий спосіб пересування був би очевидним самогубством для Сміта з його скаліченою рукою і цілком відпадав для Мері й Карнебі-Джонса. Проповзши футів дванадцять, Шаффер поглянув униз, щоб зважити свої шанси, й зрозумів, що, стрибнувши, він у кращому разі зламає обидві ноги, а в гіршому — опиниться на скелях за двісті футів нижче від станції. Ще через десять секунд він з останніх сил, відхекуючись, наче бігун після марафону, виповз на дах вагончика.

Майже хвилину він лежав, чекаючи, поки судома відпустить руки, а серце битиметься хоча б як у хворого з сильною гарячкою; потім нечутно спустився на підлогу, дістав пістолет і став пильно розглядатися, чи станція справді порожня. Здоровий глузд підказував йому, що будь-який вартовий не ховався б, а навпаки, спробував би якнайкраще роздивитися, хто ж це хоче дістатися на станцію в такий незвичний спосіб. Та обережність узяла гору над здоровим глуздом. Але станція була справді порожня.

Далі він спробував з'ясувати, чи часто сюди навідуються люди. Двері в нижньому кінці похилої галереї, що виводила на подвір'я замку, були широко відчинені. Безшумно скрадаючись цим переходом угору, Шаффер побачив, що важка залізна брама в кінці галереї також відчинена. Він визирнув на подвір'я.

За інших, спокійніших обставин він порадів би видовищу, що йому відкрилося. Подвір'я мало майже такий самий вигляд, як і тоді, коли він дивився на нього востаннє з вікна коридора. Люди метушилися навколо помп, несли вогнегасники й лантухи з піском, щось кричали одне одному, вимахуючи руками. Головна брама стояла навстіж і без будь-якої охорони: вартових теж залучили гасити пожежу. Але тільки самогубець міг би спробувати втекти через подвір'я, на якому метушилися шістдесят чи сімдесят альпійських стрільців.

Трохи ліворуч стояв покинутий і нікому не потрібний вертоліт. Пілота біля нього не було. Раптом пролунав ще один вибух. Шаффер повернувся в той бік, намагаючись угадати, який саме з зарядів спрацював цього разу. Та погляд його затримався на задимлених вікнах східного крила одну-єдину мить. Якесь шосте чуття змусило його повернутися праворуч — і обличчя його скам'яніло. У головну браму вбігли, важко дихаючи, солдати з доберман-пінчерами, яких він уже бачив згори. Шаффер мовчки поточився назад: від солдатів він ще міг би сховатися, з собаками це було важче. Намагаючись не робити жодних звуків, він причинив браму до галереї, замкнув її на два важкі залізні засуви, швидко збіг униз, зачинив ще й нижні двері й поклав ключа від них до кишені.

Почувши над собою дзенькіт розбитого скла, Шаффер поглянув угору. Машинально його руки скерували туди й дуло автомата.

— Заберіть свою гармату! — роздратовано промовив Сміт крізь заґратований отвір у стелі. — Ви що, подумали, ніби тут уже Крамер з його компанією?

— Нерви! — холодно пояснив Шаффер. — Ви не пройшли крізь те, крізь що пройшов лейтенант Шаффер. Як там ваші справи?

— Каррачола з друзями лежать на даху обличчями вниз і від холоду вже ледве живі. Мері стоїть над ними з автоматом. Джонс усе ще нагорі. Боїться навіть вистромити голову з кімнати. Каже, що боїться висоти. Я втомився вже з ним сперечатися. А як ваші справи?

— Все тихо. Обоє дверей на подвір'я замкнуто. Вони залізні, і навіть якщо в когось із солдатів виникне підозра, ці двері на якийсь час їх затримають. Але, боссе, шлях, яким я сюди дістався — лише для пташок. Я не перебільшую. Вам знадобляться крила, бо лізти сюди з вашою рукою годі й думати. Мері з тим стариганом нехай навіть не намагаються. Каррачола і його друзі… А втім, вони турбують мене найменше.

— Погляньте, як запускають механізм канатки, — наказав Сміт.

— Зараз. — Шаффер підійшов до блока, через який було перекинуто канат. — Є два режими: нормальний і автономний.

— Є поруч акумулятори? — перебив його Сміт.

— Скільки завгодно.

— Тоді переведіть важіль на автономний режим — вони можуть. відімкнути зовнішнє живлення.

— О'кей, уже зробив. Тут є ще кнопка «стоп» і «хід», велике механічне гальмо і перемикач з позначками «вперед», «нуль» і «назад».

— Вмикайте двигун, — наказав Сміт.

Шаффер натиснув на «хід», генератор запрацював, і секунд за десять вийшов на нормальні оберти.

— Тепер відпустіть гальмо й переведіть перемикач на «вперед». Якщо запрацює — зупиніть вагон і перемкніть на «назад».

Шаффер відпустив гальмо й дуже повільно перевів важіль перемикача на «вперед». Вагончик рушив — спершу тихо, далі — набираючи швидкість. Коли він виїхав з-під даху, Шаффер зупинив його, повернув на попереднє місце й, поглянувши на Сміта, промовив:

— Ну як?!

— Дайте йому виповзти наполовину з-під даху. Ми спустимося на його дашок, і ви нас піднімете.

— Ось що значить їсти багато риби! — в захваті сказав Шаффер і знов увімкнув двигун.

— Першими я посилаю вниз Каррачолу, Томаса й Крістіансена. Впораєтеся з ними, поки прибудемо ми?

— Не варто ображати молодших офіцерів, навіть коли вони — ваші підлеглі, — холодно