Читати книгу - "Бунт моїх колишніх"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Телефон у цій квартирі, схоже, був запеклим ворогом розумних міркувань: дзвонив, щойно я починала обмірковувати бодай щось тверезе та зважене.
— Так?
— А чого ти вже мого голосу не вдаєш? — жваво поцікавилась Віка. — Ідея твого телефонного перевтілення мені сподобалася.
— Забула, — чесно зізналась я, — ти своїми безперервними дзвінками не даєш мені зосередитися.
— У нас є ще новини.
Я насилу здолала бажання негайно покласти трубку.
— Говори!
— Не лякайся так. Усе гаразд. Просто телефоную, аби сказати, що хвоста твоєму сусідові вже приставили.
Не надто чемно я подякувала за таку гарну звістку, бо якраз настав час поділитися власними міркуваннями.
— Віко, в мене тут виникли недобрі передчуття…
— Ну? — до моїх передчуттів Вікторія завжди виявляла підвищений інтерес.
— Твій працівник… Ну, той, котрий наш список розтлумачував. Зваж, він теж, мабуть, второпав, про що йдеться, і тепер забагато знає…
— Про це я вже подбала, — досить різко мовила Вікторія.
— Ти що, вбила його? — вжахнулась я.
— Боже борони, — Вікторія навіть розсміялася, — як тобі язик повертається отак жартувати? Я йому просто запудрила мізки історією, буцімто знайшла цей список дорогою додому, і, мовляв, тепер віднесу копію до міліції… Ну і, звісно, що про це краще нікому не розповідати. Адже в нас країна така: якщо хтось довідається, що ти про цей список чував, можуть запідозрити в причетності до злочину. Доведи потім, що ти не верблюд. — Вікторія перевела подих. — Отже, в нас усе о'кей. Мій працівник мовчатиме, а твій сусід під наглядом.
Після цього повідомлення Вікторія нарешті поклала трубку. Я знову замислилась. Відверто кажучи, в причетність Артема до викрадення Шурика вірити не хотілося. Тимко, хоча й відзначався крайнім ступенем шкідливості, все-таки був непоганим хлопцем. Може, Вікторія помилилася? І потім, хто сказав, що Шурик не міг розмовляти з хлопцем про щось інше? Я підозрювала, що незабаром з'ясується цілковита безневинність Артема й Вікторія вболіватиме через марно витрачені трудові ресурси. Підозри ці мали суто інтуїтивний характер і базувалися лише на моїх особистих симпатіях до невгамовного сусіда, тому до уваги їх навряд чи варто було брати. Отже, що не крок, то мерзенніша вимальовувалася ситуація. Я, на жаль, цілком їй відповідала, поступово перетворюючись на безпринципного монстра. Шурика не вберегла, Жорикові про прийдешні неприємності поп-зірки не повідомляю… І ось тепер, наостанок, вплуталася у війну проти власного сусіда.
Але, з іншого боку, хто ж їм усім винен, адже вони тільки й роблять, що встряють у жахливі авантюри? Знали ж, мабуть, на що йшли.
Телефон Силенських був сьогодні рідкісно популярний.
— Алло? — цього разу я знову змінила тембр голосу. Нехай Вікторія порадіє.
— Добридень, мені потрібна Вікторія Силенська.
Серце моє скажено забилося. «О, це вже занадто! — швидко заторохтів хтось усередині. — До такого повороту я не готова. Вимкніть це кіно! Перемкніть канали, переверніть платівку! Зупиніть літак, я зійду!!!»
— Я слухаю, — голос тим часом чесно виконував покладену на нього Вікторією місію.
— Шановна Віко, хочу заспокоїти вас відносно Олександра. Ваш чоловік у нас.
Здавлений стогін, що мимохіть вирвався з моїх грудей, цілком натурально зобразив ступінь розпачу Вікторії.
— Не хвилюйтеся так, — лагідно провадив до болю знайомий голос співрозмовника, — з ним усе буде гаразд. Гадаю, за кілька днів, максимум за тиждень він повернеться додому.
Я затамувала подих.
— Передбачаючи ваші запитання, дещо поясню. Сашко, скажемо так, відпрацьовує борги. Не хвилюйтеся, він перебуває в чудових умовах. Сам, щоправда, зателефонувати не може, але тільки тому, що я не цілком йому довіряю. Раптом бовкне що зайве… Він у цьому профі… Нарешті останнє. Не хочу вас лякати. Але, якщо ви повідомите про його зникнення в міліцію чи ще куди-небудь, то чоловіка більше ніколи не побачите. Це я вам обіцяю. Запам'ятайте, невтручання органів або інших силових структур — запорука благополучного повернення Сашка додому. Ви все зрозуміли?
— Умгу, — придушено вичавила я.
— Ось і чудово. Не сумуйте, тиждень — це зовсім небагато. Зазвичай дружини навіть радіють відрядженням чоловіків. Воля усім на користь. Щоправда, не так давно довелось переконатися, що є й такі, котрі важко переживають розлуку. Кажуть: «Краще бути потрібним, аніж вільним». Уявляєте? Але їх, на жаль, меншість.
Я мовчала.
— Ну, гаразд, Вікторіє, завершимо розмову. До побачення.
«Що ж таке діється з цим світом?» — тільки й змогла прошепотіти я, кладучи трубку. Сумнівів не залишалось. Я ладна була заприсягтися чим завгодно, що розмовляла зараз зі своїм першим колишнім чоловіком, Робіним Вадимом Вікторовичем. Що більше з'ясовувалася ситуація навколо зникнення Шурика, то гірше почувалась я.
Розділ восьмий,котрий усіх посилає з корабля на бал
Хатня робітниця Тетяна давно пішла, а Вікторія ще не повернулася. Я перебувала в цілковитій самоті та граничному нервовому напруженні. Жахливий тягар страшної звістки наліг усією непомірною вагою, сплющив мій мозок, не залишаючи шансів на розсудливість.
«Господи, ну чого їм усім спокійно не живеться? — з горя паплюжила
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бунт моїх колишніх», після закриття браузера.