Читати книгу - "Зворотний бік світла"

постійно мешкають. Ззовні храм справляє враження не дуже просторого, однак, коли потрапляєш всередину, все змінюється. Він там величезний. На першому поверсі знаходиться центральна зала, жертовний камінь та помешкання Морока. Вгору ведуть залізні гвинтові сходи. Жартома її називають — драбиною на той світ. Якесь раціональне зерно в тому є. Поруччя зроблене у вигляді чорних багатоголових змій, а бокові решітки оздоблені так званими сценами людських гріхів. Творець драбини — справжнісінький гуморист. Щоб так художньо принизити смертних, слід добре запізнатися з ними — заздрість, пиха, брехня, чвари, наговір, зрада, зухвалість, гординя, нікчемність, лінь і ще багато чого з предовгого списку нечеснот. Стриб ці сходи пам’ятає з дитинства. На другому поверсі він виріс, разом з такими ж, як і сам. Тут мешкали чистокровні безсмертні, яких не треба було довго кликати чи збирати в одному місці на нараду чи на завдання — вони завжди поруч, під рукою, на підхваті.

На найвищих поверхах ніхто не мешкав, там знаходилися двері в інші світи, виміри. В світи, безпечні для темних, хоча входи у них про всяк випадок залишалися запечатаними, бо їх берегли замовляння та прокльони, які зняти чи через які пройти могли тільки наймогутніші безсмертні або ті, хто ті чари насилав.

Стриб стояв на майдані біля Храму. Це видиво Храму і площі перед ним завжди вселяли у нього побожний трепет. І хоч він ще малим намагався його подолати, це почуття залишалося досі в ньому. Можливо, тому, що кам’яний Чорнобог беззмінно стоїть на своєму місці посеред площі і невідривно стежить за тобою. Бородань у довгому чорному кам’яному плащі, голова покрита каптуром, кривий посох у правій руці спирається на гору черепів смертних, які обрали темний бік. Під правою ногою Старого Мудреця дрібна глупа комашня, а під лівою — чорнокриле птаство, а також спотворені муками обличчя відступників, які зрадили великого Бога. Стриб зараз себе відносив до останніх, і на якусь мить навіть здалося, що фігура кам’яного Чорнобога оживає і кривий посох дотягується до його шиї і тягне до бездонної ями, в якій скніють та мучаться всі відступники. Стриб зажмурив очі. Однак нічого не відбувалося — ні звуків, ні дій, то все витворилося в його голові. Довкола панувала тиша, тільки монотонне дзюркотання джерела з Мертвою водою, яке витікало з-під кам’яних черепів кам’яного Чорнобога, порушувало її. Всі чекали його приходу, він це відчував і, певно, тому сам себе карав отими видивами, бажаючи перетворити їх на дійсність. Стриб боявся дивитися в очі тим, хто колись вважався його ріднею і кого він зрікся заради Кохання. Темний, що здатний на таке, — сором для одновірців та для всього темного світу.

Перед фігурою Чорнобога стояв темний камінь-сваржень, що використовувався спеціально для прийняття обітниць від посвячених. Як зараз пригадує, йому, тоді молодому, вісімнадцятилітньому, на цьому місці батько урочисто повісив на шию Перемінник, оберіг безсмертних, Мара через батька його передала, а потім… Потім чорне лезо Чорнобогового меча розрізало кисть його руки, кров з неї націдили в жертовну чару, в цю ж чару націдив своєї крові батько Морок, розітнувши і собі руку, третім став Чорнобог. Батько торкнувся мечем до його камінної руки, тоді приклав чару до того місця, і Стриб на свої очі бачив, як з каменю потекла цівочкою кров. Батько проказав замовляння — вогнем, водою, землею, вітром, металом над чарою. Тоді розлив вміст чари в чотири кубки, що стояли на чорному сваржені. Батько випив свою чару до дна, Стриб випив свою чару до дна, відчуваючи як наповнюється всередині силою й духом досі незвіданим. Ще одну чару поставили в ногах перед Чорнобогом. На голові бога сиділа чорна голубка і чистила пір’ячко. Мор, глянувши на птаху, криво посміхнувся. Батько не любив сентиментів, однак проганяти пташку не став, урочистість моменту не дозволяла гніватися. Четверта чара призначалася Сварогу, вона залишалася стояти на сваржені. А тоді було бучне святкування Посвятин. Коли вранці Мор зі Стрибом підійшли до каменя, то задоволений Мор підняв з-під ніг Чорнобога порожню чару — темний Бог приймав Стрибову обітницю. Чара, що стояла на чорному камені, залишалася повною. Сварог не прийняв Стрибогової обітниці. Батько тяжко зітхнув і сказав:

— Три до одного — то ліпше, аніж двоє до двох, синку! Сварог утримався. Але про це, окрім нас з тобою, ніхто не мусить знати. Це вдруге таке стається, не переживай — ти повноцінний темний, або я не твій батько.

Так, Сварог не прийняв ані його кровної жертви, ані обітниці, і, можливо, тому Стриб досі живий, майже зрадник, майже проклятий рідними, майже проклятий чужими, які вчора вважалися своїми. Щось невидиме берегло його, чиясь ласка чи воля, його — зрадника та зрадженого, жорстокого і справедливого.

Стриб піднявся розкішними кам’яними сходами, зробленими з білого мармуру. З двох боків стояли білі кам’яні фігури людей — чоловіка та жінки, точнісінько такі самі, як у Яровороті перед Храмом Сонця на площі. Люди були вбрані в довгі туніки. В обох на шиях висіли кам’яні обереги: в чоловіка справа — символ Світовита, в жінки — Світоч. Стрибог на мить задивився на ці символи — однакові для всіх світів, тільки в різних околах у них вкладався різний зміст, але чи змінювали вони від того суть… Певне, що так, бо крім символу тут багато важило слово, посил, якими ти наділяв ті знаки. Підійшов до вхідних дверей Храму — ті перед ним розчахнулися. Незмінного служки Пса при вході не вздрів. Ніхто його не зустрічав, але й ніхто не заважав заходити. Його чекали. Все всередині стислося в малесеньку шопту, загусло там.

5. Свічка, світило і віск

— Ласкаво просимо, додому, славний Стрибоже! — тишу розірвало голосне та сильне.

Стриб цим криком був заскочений, якусь мить приходив до тями, тоді подався вперед. Посеред зали стояв його батько з розведеними в боки руками для обіймів.

— З поверненням, синку! — Стриб відчув, як затріщали його кістки в міцних обіймах Морока. Та він терпів, той біль ніщо в порівнянні з тим, що він готовий був почути про своє відступництво та зраду.

Нарешті батько відгородився від сина.

— Сідай, синку, поговоримо. Скільки не бачилися? Овва, багато води спливло, і земної, і небесної. Та я знав, що вернешся, бо ти — мій син, син самого Морока, чи могло статися інакше?

І ні слова докору, навіть натяку на зрадництво. Батько розповідав про останні новини, що сталися в оселищі, поки «блудний син блукав світами», так і