Читати книгу - "Сходження Ганнібала"

— Я міг би затримати вас за використання фальшивих документів, за неправдиві свідчення. Якщо я вас випущу, ви присягнете розповідати мені про всі ваші знахідки? Ви присягнетеся Богом?

— Богом? Так, я присягнуся Богом. У вас є Біблія? — він побачив у шафі «Думки»[147] і взяв книгу з полиці. — Чи може згодиться Паскаль, Паскалю?

— Ви присягнетеся життям леді Мурасакі?

Хвилька непевності.

— Так, я присягаюся життям леді Мурасакі.

Ганнібал узяв зі столу клікер і двічі клікнув.

Попіль простягнув йому сталеві жетони, і Ганнібал їх узяв.

Коли Ганнібал покинув кабінет, туди зайшов помічник Попіля. Попіль подав із вікна знак. Коли Ганнібал вийшов із буднику, за ним непомітно рушили поліцейські агенти в цивільному.

— Він щось знає. У нього обсмалені брови. Перевірте всі пожежі в Іль-де-Франс[148] за останні три дні. — наказав Попіль. — Коли він виведе нас на Ґрутаса, я хочу допитати його про різника, з яким він мав справу дитиною.

— Якого різника?

— Це підлітковий злочин, Етьєне, злочин пристрасті. Я не хочу висувати йому звинувачення, я хочу, щоб його визнали божевільним. Тільки в закритій психічній клініці його можуть обстежити і з’ясувати, що він таке.

— А ви його чим вважаєте?

— Маленький хлопчик Ганнібал загинув у 1945-му там, серед снігів, намагаючись врятувати свою сестричку. Його душа померла разом із Мішею. Що він таке тепер? Для визначення цього поки що не існує слова. Через відсутність кращого терміна, ми будемо називати його монстром.

54

Будинок леді Мурасакі на площі Вогезів зустрів його темрявою в комірчині консьєржки, голландські двері[149] з матовим склом були зачинені. Ганнібал відімкнув їх власним ключем і побіг угору сходами.

Консьєржка сиділа у своїй комірчині на стільці перед столом, на якому конверт до конверта лежала пошта мешканців її будинку, ніби вона розкладала з листів пасьянс.

Ледь помітний збоку тросик велосипедного замка вгруз у м’яку плоть її шиї, язик звисав з її рота.

Ганнібал постукав у двері леді Мурасакі. У квартирі задзвонив телефон. Звук видався йому незвично пронизливим. Коли він встромляв у замок свого ключа, двері від цього поштовху прочинилися. Він кинувся до помешкання, зазираючи всюди, на секунду затримався перед дверима її спальні, штовхнув, але там було порожньо. А телефон дзеленчав, дзеленчав. Він підняв слухавку.

У кухні «Кафе дель Есте» стояла клітка з вівсянками, що чекали своєї черги на занурення в арманьяк і ошпарення в казані з окропом, який вирував на плиті. Ґрутас, вхопивши леді Мурасакі за шию, нахилив її обличчям до киплячої води. У другій руці він тримав телефонну слухавку. Руки в неї були зв’язані за спиною. За них її держав Мюеллер.

Почувши голос Ганнібала, Ґрутас промовив у слухавку:

— Перш ніж почати нашу розмову, скажи, ти хочеш побачити японку живою?

— Так.

— Послухай її голос і здогадайся, чи ще має вона на обличчі свої щічки.

Що то за звуки в телефоні разом із Ґрутасовим голосом? Булькотить окріп? Ганнібал не міг зрозуміти, чи не ввижається йому цей звук, кипіння води він завжди чув у своїх снах.

— Поговори зі своїм юним трахальником.

Леді Мурасакі мовила:

— Милий мій, не треба… — І її тут же відтягли від телефону. Вона пручалася, разом із Мюеллером вони ледь не впали на клітку з вівсянками. Пташки зацвірінькали, загомоніли між собою.

Ґрутас сказав Ганнібалу:

— Мій милий, ти вбив двох чоловіків за свою сестру і потрощив вибухом мій дім. Я пропоную тобі життя за життя. Принось усе: жетони, бухгалтерський реєстр Каструльника, всю хрінотінь до останньої дрібниці. Мені нестерпно хочеться, щоб вона поверещала.

— Де…

— Замовкни. Тридцять шостий кілометр дороги на Трільбарду,[150] там є телефонна будка. Будеш у ній на світанку, відповіси на дзвінок. Якщо не з’явишся туди, отримаєш її щічки поштою. Якщо я побачу Попіля чи ще якогось поліцейського, отримаєш бандероль з її серцем. Либонь, згодиться тобі у навчанні: потикаєш їй у шлуночки, може, кінчиш. Життя за життя?

— Життя за життя, — відгукнувся Ганнібал. Телефон замовк.

Дітер із Мюеллером потягнули леді Мурасакі до фургона, що стояв за кафе. Кольнас поміняв номери на машині Ґрутаса.

Ґрутас відкрив багажник і дістав снайперську гвинтівку Драгунова. Вручив її Дітеру.

— Кольнасе, принеси посудину.

Ґрутас хотів, щоб леді Мурасакі чула. Віддаючи накази, він пожадливо поглядав на неї.

— Візьмеш машину. Застрелиш його в телефонній будці, — наказав він Дітеру і вручив йому джбанок. — Привезеш його яйця на баржу, ми стоятимемо нижче Немура.[151]

Ганнібалу не хотілося виглядати з вікна; агенти Попіля могли саме зараз дивитися вгору. Він зайшов до спальні. Посидів трохи на ліжку з заплющеними очима. Із глибини Ганнібалової пам’яті народилися звуки. Чик-чирик-чик-чик. Балтійський діалект вівсянок.

Лляні простирадла леді Мурасакі пахли лавандою. Він згріб їх у жмені, притис до обличчя, потім зірвав їх із постелі і швидко замочив у ванні. Натягнув поперек кімнати мотузку для сушіння білизни і повісив на неї кімоно, долі поставив вентилятор і ввімкнув його на малі оберти, кімоно похитувалося, кидаючи тіні на прозорі гардини.

Стоячи перед самурайським обладунком, він підняв руку з кинджалом танто і вглядівся в маску Володаря Дато Масамуне.

— Якщо ви спроможні їй допомогти, допоможіть їй зараз.

Він надів ремінь собі на шию, і кинджал сковзнув під комір йому за спину.

Ганнібал скручував і зв’язував мокрі простирадла, мов тюремний самогубець; коли він скінчив цю роботу, простирадла звисали з поруччя балкона у провулок, на п’ятнадцять футів не дістаючи бруківки.

Спуск забрав якийсь час. Коли він відпустив кінець простирадла, падіння здалося задовгим, йому гаряче обпекло ступні, коли він приземлився, перекотившись.

Вивів мотоцикл з алеї за будинок у бічну вуличку, вгатив по стартеру і одночасно з першим пострілом двигуна плигнув у сідло. Знадобиться чимало свинцю, щоб виправити помилку з Мілковим пістолетом.

55

У вольєрі перед «Кафе дель Есте» цвірінькали-дріботіли вівсянки, неспокійні у яскравому світлі місяця. Тент над патіо було згорнуто, парасолі складено. В обідньому залі було темно, але світло ще горіло на кухні і в барі.

Геркуль мив у барі підлогу, Ганнібал бачив також Кольнаса, котрий із гросбухом сидів на барному стільці. Ганнібал відступив у темряву, завів мотоцикл і поїхав геть, не вмикаючи фари.

Останні чверть милі до будинку на вулиці Жульяни він пройшов пішки. На під’їзній алеї стояв «сітроен де шво»;[152] чоловік за кермом докурював сигарету. Ганнібал побачив, як дугасто пролетів недопалок, розсипавшись іскрами по вуличній бруківці. Чоловік