Читати книгу - "Мертва кров"

несподіваної смерті Хельге і приїзду хлопчика до Росії брати по ордену не залишали Венчеславового сина. Вони приїздили до нього по черзі, і кожен з них залишався у маєтку на рік, займаючись не лише вихованням хлопчика, а й господарством Венчеслава. Ніхто в маєтку не знав, звідки з’являлися ці дивні люди, але всі корилися їм, поважали їх і навіть боялися. Здавалося, що вони можуть все, та що особливо дивувало — їхні здібності до мови. Вже надвечір другого дня кожен з них вільно говорив з селянами російською, хоча в день прибуття не знав жодного слова. У це було важко повірити…

Венчеслав сидів мовчки і дивився на сина, який спав. Сьогодні юнака привіз черговий наставник. Зустрівши сина, Венчеслав побачив у його очах таку любов, що йому стало страшно: а що, як він захоче залишитися і все з’ясує. Це буде для дитини катастрофою. Гіпнотизувати сина Венчеслав не хотів, та й, крім цього, він знав, що хлопець навчений магії братами по ордену. Отже, чим раніше він поїде назад, тим краще буде для всіх.

Несподівано Венчеслав відчув якусь незрозумілу тривогу. Що може загрожувати його синові у замку, адже він, Венчеслав, тут? Всемогутній, всезнаючий! Він підвівся і, прислухавшись, почув прискорені кроки синового наставника, які стихли біля дверей. Венчеслав хотів вийти з кімнати і відчинив двері, але зразу відсахнувся. Просто перед його дверима на підлозі була намальована крейдою величезна правильна пентаграма. Венчеслав зачинив двері і визирнув у вікно. На подвір’ї стояв зосереджений наставник його сина і концентрував довкола себе монотичну есенцію, аби оточити замок астральним полем. Невже і він відчув якусь тривогу? Венчеславу стало приємно: з таким могутнім магом його синові нічого не загрожує. Але з пентаграми він зрозумів: наставник захищав його сина від якоїсь дуже великої небезпеки. За якийсь час у двері Венчеслава постукали. Це був наставник.

— Ти відчув щось недобре, брате? — запитав Венчеслав.

— Дякую, що захистив мого сина.

— Я відчув, що побіля вашого замку знаходиться опир, і відразу намалював захисну пентаграму біля дверей.

— Але жоден опир не може увійти до замку!

— Цей, а точніше, ця — зможе! Вона має запрошення від вас.

— Це неможливо! Я ніякої опириці не запрошував сюди!

— Я повторюю, вона має запрошення від вас.

Венчеслав онімів. Кого з опирів він міг запрошувати до себе?

Маг уточнив:

— Ця опириця має дуже давно написане запрошення, але воно не втратило сили.

Як не намагався Венчеслав, так і не пригадав, кого з опириць він міг запрошувати до себе.

— Ця жінка зараз далеко, та вона вже їде в замок і скоро буде тут, — сказав наставник і пішов до дверей. — А зараз я не заважатиму, брате, вашому усамітненню з сином і охоронятиму вас.

— Дуже дякую, але прошу — витріть пентаграму перед дверима, бо вона діє і на мене. А у замку я сам подбаю про захист сина…

Наставник вийшов, і Венчеслав ще якийсь час відчував його присутність за дверима. Напевно, він витирав пентаграму, а Венчеслав роздратовано подумав: як же він не розуміє, що пентаграма заважає опирю не лише увійти до кімнати, а й вийти з неї! А потім, здогадавшись, посміхнувся: він був настільки всемогутній, що легко міг подолати навіть цю, практично нездоланну для інших опирів, пентаграму, і наставник, ясна річ, про це знав.

На світанку Венчеслав поцілував сина і пішов до себе, а вранці син поїхав, так і не попрощавшись з батьком. Йому сказали, що Венчеслав просидів біля нього цілісіньку ніч і зараз спить.

…Увечері в замку Венчеслава було знову багато людей, які повернулися після похорону з кладовища. Венчеслав ходив поміж гостей і приймав співчуття. Ось він підійшов до Орлова з дружиною, до Кримського-Корсарова, який був тут востаннє майже півроку тому, ще до декого з нових гостей, але всі вони були лише тлом до його роздумів: кому з опирів він надсилав запрошення? Кому?! Погляд Венчеслава повільно зупинився на Вероніці, яка сиділа поряд з Орловими, і він мимоволі зауважив, що вона чарівна навіть у траурному одязі. «Але чому мені так недобре? — відчувши раптом, що може впасти, Венчеслав присів на стілець. — Та я ж не пив крові кілька днів…»

До кімнати зазирнув селянин, червоний від горілки та морозу. Він привіз харчі і тепер шукав господаря, щоб отримати гроші. Венчеслав скористався цим і, вибачившись перед гостями, вийшов разом з ним. Розрахувавшись, Венчеслав спустився кам’яними сходами до підвалу. Тут на нього вже мала чекати курсистка, що часто приходила на вечірні лекції Боголюбського в університеті. Нещодавно дівчина надіслала йому листа, довгого і непристойно-еротичного. Лист був віддрукований на машинці і не в одному примірнику. Венчеслав відразу здогадався про це, побачивши, що одна сторінка віддрукована з обох боків. Курсистка неправильно вклала копіювальний папір. Венчеслав відповів коротким і сухим листом, якого можна було б зрозуміти навіть як відмову від знайомства, якби хтось сторонній його прочитав. Але того ж вечора Венчеслав зателефонував дівчині і домовився з нею про сьогоднішню зустріч.

Спускаючись донизу, він почув розмову, навіть суперечку двох дівочих голосів і зрозумів, що курсистка прийшла не одна. Це було її черговою помилкою, черговим неправильно вкладеним копіювальним папером. Венчеслав підійшов до дівчат, чемно привітався і запропонував прогулятися по його зимовому саду. Вони вийшли з одноповерхового будинку і відразу опинилися за стіною, яка сховала їх від чужих очей. Курсистка трималася бадьоро, виклично, але її подруга була розгубленою і у розмові участі не брала. Вони підійшли до тимчасового гаража, де Венчеслав тримав машину для викопування ям і свій невідремонтований «Фіат».

— У Віки таке нещастя, — розповідала тим часом курсистка. — В неї кілька днів тому мама померла.

Венчеслав погладив дівчину по голові:

— І у мене також горе. Я поховав дружину.

— Тож ваші незагойні рани можна порятувати лише коханням, — промовила легко і виклично курсистка і поклала руку на плече Венчеслава. В очах Віки Венчеслав несподівано для себе також зауважив живий інтерес і запросив обох сісти у свій «Фіат».

— Трохи зігріємося… — сказав він, зачиняючи двері автомобіля. А смілива курсистка тим часом поклала руки йому на груди і почала розстібати ґудзики. До неї приєдналася і Віка…

…Коли все закінчилося, Венчеслав витяг обидва тіла з «Фіата», кинув їх на землю і закидав соломою. Потім зібрав жіночий одяг і, проходячи повз котельну, кинув його у вогонь. А ще за кілька хвилин швидко і енергійно піднявся сходами до вітальні. І тієї ж миті з іншого боку кімнати розчахнулися