Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

Такий стан у 2016—2017 рр. загострює конкуренцію між експортерами. Зокрема, аналітики Bank of America та Morgan Stanle очікують значного падіння цін на ринку нафти[60]. Схожі очікування панують на Лондонській (ICE Futures Europe) і Нью-­йоркській (NYMEX) товарних біржах[61]. Загалом падіння цін основних виробників може стати непрогнозованим.

Відчутний вплив спекулятивного капіталу на стійкість фінансового ринку РФ. Унаслідок невизначеності на світових фінансових ринках, на російський ринок поряд із націо­нальними банками та інвесторами інтенсивно виходять глобальні інвестиційні фонди зі значним спекулятивним капіталом. У другій половині 2016 р. це дозволило націо­нальній валюті РФ досягти значної стійкості на тлі значного коливання цін на нафтовому ринку, які, приміром, у червні—липні 2016 р. становили +/-­20 % від первісних значень[62].

Проте спекулятивна мобільність капіталу (умовно, віртуальність) здатна практично у будь-­який момент спровокувати згортання фінансового ринку у разі виникнення довкола РФ кризових ситуацій різного характеру (політичного, військового, економічного тощо). Зокрема, лише серпнева заява Президента Украї­ни про можливість повномасштабного вторгнення РФ (після «кримського інциденту»)[63] спровокувала коливання курсу російського руб­ля (до -7 %)[64], хоча підстав для цього на сировинних ринках не було.

Аналітичне агентство Moody’s попереджає[65], що загострення російсько-­україн­ського конфлікту може негативно вплинути на кредитний рейтинг РФ[66] і спричинити поновлення значного відпливу капіталу з російської економіки.

Критична залежність від економіки Китаю. КНР залишається одним з основних торговельних партнерів Росії (на нього припадають 12 % загального товарообороту). Проте у структурі її торгівлі на китайському ринку переважає сира нафта (51,6 % від усього експорту РФ до Китаю), що свідчить про надмірну залежність від економічної кон’юнктури у Китаї. При цьому слід мати на увазі, що економіка КНР на цей час демонструє найгірші показники зростання за минулі сім років, наростають прояви кризи на її фінансовому ринку[67]. Зокрема, зростання боргу китайських корпорацій викликає побоювання у Міжнародного валютного фонду щодо довгострокової стійкості економіки цієї держави[68].

За оцінками ЦБ РФ, уповільнення ВВП Китаю на 1 % тягне за собою сповільнення економіки РФ на 0,5 % ВВП. Водночас розрахунки міжнародного рейтингового агентства Standard & Poor’s показують, що різке сповільнення зростання китайської економіки до 3,4 % (очікується у 2017—2020 рр.) може спричинити падіння цін на нафту до 20—30 дол. США/бар. і додатковий обвал ВВП РФ на 5,5 %. На сьогодні темпи зростання китайського ВВП становлять 6,7 %[69], а в його економіці спостерігаються ті самі процеси, що й у США напередодні світової фінансово-­економічної кризи 2007—2008 рр.[70].

Виникнення фінансово-­економічної кризи у світі. Центральні банки провідних країн світу та їх об’єднань (США, ЄС, Японії, Швейцарії, скандинавських країн тощо) через вичерпування існуючих монетарних інструментів поступово втрачають контроль за грошово-­кредитними умовами функціонування фінансових ринків[71]. Відтак на ринках формується побоювання, що у випадку непередбачуваної ситуації провідні центральні банки не зможуть попередити негативні наслідки, як це було у США у 2007 р.

Міжнародні організації ЮНКТАД ООН[72] і ОЕСР[73] вказують на наближення початку третьої фази фінансово-­економічної кризи через потрап­ляння світового економічного розвитку у пастку «низького зростання» розвинених країн та зростання боргових і дефляційних проб­лем у краї­нах, що розвиваються. Очікується низка обвалів фінансових ринків. Для РФ це означає тривалу непевність на сировинних ринках і зниження дохідності цінних паперів США та інших країн у Фонді націо­нального добробуту краї­ни. Висока непевність запанує і на російському фінансовому ринку.

Загалом у соціально-­економічному середовищі Російської Федерації відбувається низка негативних процесів. Вони, за сукупністю ознак, формують соціально-­економічну кризу, яка за своїм характером нагадує кризу кінця 80-­х — початку 90-х років ХХ ст. у СРСР.

5.3. Суспільне підґрунтя російської агресії

Формування державної експансивної політики окремих країн ґрунтується на задоволенні низки первинних інтересів, що панують у суспільстві. Тому вияв ворожості чи пряма агресія хоча й має економічні передумови, але потребує соціального фундаменту в краї­ні-­агресорі. Російська Федерація — не виняток. Протягом останніх 25 років російське суспільство набуло рис, що обумовили масову підтримку населенням краї­ни агресивної політики Кремля.

Імперіалістичне розуміння соціальної справедливості. Російське суспільство залишається високо диференційованим за нормами, установками і цінностями, якими воно керується[74]. Станом на початок 2014 р., російське суспільство умовно поділялося на три групи: по 40 % населення мали активну й інертну позицію, ще 20 % — змішані цінності[75]. Активна позиція не означає автоматичної підтримки демократичних процесів. До 59 % громадян РФ відносять себе до «державників», які натомість не готові жертвувати власним достатком заради надцілей держави (67 % усього населення). Мешканці краї­ни з протилежними поглядами (умовно, «класичні» ліберали) становлять до 8 %.

Більшість росіян (47 %) прагнуть соціальної справедливості. Насам­перед це ті, хто декларує «державницькі» (етатистські) інтереси і залишається інертним щодо суспільних перетворень. Однак цю справедливість вони ототожнюють із поверненням до націо­нальних традицій і Росії як імперії, що об’єднує різні народи.

У підсумку, загалом аморфне російське суспільство трансформує запит на соціальну справедливість у спотворену (нову) форму імперіалізму, що втілюється у сильній державі та не потребує від громадян жодних індивідуальних жертв чи зусиль.

Розрізненість і нечітка суспільна ідентичність. Формування уявлень громадян про себе і світ вибудовується на негативних образах. Так, низка досліджень[76] показує, що основою єдності російського суспільства тривалий час залишаються негативні уявлення про представників інших народів, що ґрунтуються на мігрантофобії та етнофобії. У суспільно-­політичному контексті, переважна кількість громадян не має чіткого уявлення про власну націо­нальну самоідентифікацію чи соціально-­політичну належність (60 % населення)[77].

При цьому 45—55 % мешканців демонструють схильність до егоїзму. Більшість (до 65 %) відзначає падіння патріотизму, міжособистісної довіри і відповідальності за краї­ну протягом 15—20 років. У краї­ні відсутня громадянська єдність та ототожнення себе з певною спільнотою. Росіяни позбавлені духу солідарності та взаєморозуміння[78]. Зокрема, до 30 % громадян заперечують будь-­які параметри націо­нальної ідентифікації. Для значної частини населення статус «росіянин» розглядається не як акт доб­ровільного вибору, а як статус за фактом (наказовий або вимушений).

У суспільстві домінують первісні (матеріальні) цінності.

Надмірний патерналізм. Колективний портрет російського населення у ставленні до розподілу відповідальності у суспільстві залишається досить однорідним. Так, громадяни переважно колективісти (77 %) і традиціоналісти (58 %)[79]. При цьому серед громадян, які не дотримуються поглядів традиціоналізму (35 %), переважає молодь і люди середнього віку (18—44 роки)[80]. Більшість у всіх вікових групах становлять прихильники «твердої руки» у краї­ні (66 %). Натомість лише 25 % визнають першість демократичних свобод (і процедур).

Необхідність лібералізації суспільства підтримують не більш як 22 %. 30 % росіян прагнуть реформ, навіть якщо вони призведуть до втрати стабільності у краї­ні[81]. Проте навіть серед цієї групи 49 % громадян прагнуть реформ «згори», 42 % — «знизу». Також 96 % громадян РФ розраховують, що у разі виникнення кризової ситуації держава повинна забезпечити населення