Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

До внутрішніх викликів належать такі.

Вичерпування внутрішніх ресурсів стійкості економіки. Понад два роки триває стагнація у промисловості[30]. Майже зупинилися і зовнішні, і внутрішні інвестиції в реальний сектор економіки[31]. Націо­нальне господарство втрачає здатність генерувати ресурси, зокрема, більшість націо­нальних компаній інтенсивно вичерпує джерела самоінвестування.

При цьому фіксуються рекордні для краї­ни з 1987—1990 рр. дані щодо видобутку сирої нафти[32]. У вартісному вираженні і внутрішній, і зовнішній попит на російські продукти, передусім експортну сировину, продовжує знижуватися.

На цей час, за оцінками експертів, рентабельність промисловості РФ у середньому не перевищує 5 %. Зростає загроза масового закриття чи призупинення діяльності промислових підприємств. У суспільстві наростають побоювання масових звільнень[33], особливо серед працівників промислових підприємств, будівельної сфери, сільського господарства і транспорту, як правило, у приватному секторі економіки.

Поступово зростає безробіття[34],[35], переважно у різних прихованих формах (неповна зайнятість, відпустки за власний рахунок, зростання заборгованості з оплати праці тощо)[36].

Загалом найближчим часом втратити роботу через скорочення штатів чи ліквідацію роботодавця побоюються до двох третин працюючих громадян. У краї­ні виникають окремі «точки» соціально-­економічного напруження. Тиск соціальних зобов’язань на державу зростає.

Критичне загострення проб­леми дефіциту федерального бюджету. Унаслідок зміни зовнішньої ринкової кон’юнктури надходження до краї­ни валюти від експортних операції з нафтою знизилися у понад 5 разів порівняно з 2014 р., митні платежі — у 4 рази (з понад 100 дол. США/тонна у 2014 р. до 23—25 дол. США/тонна цього року)[37]. Стрімко скорочується наповнення федерального бюджету[38],[39].

Дефіцит федерального бюджету у 2016 р. перевищив 3,7 % ВВП краї­ни (а без урахування доходів від приватизації — сягнув 4,5 % ВВП)[40]. Це на 0,4 п. п. більше запланованого дефіциту (3,3 % ВВП). Водночас здійснення зовнішніх запозичень для РФ залишається обмеженим, бо потенційні іноземні учасники урядових запозичень побоюються дії міжнародних санкцій.

За цих умов уряд краї­ни використовував власний резервний фонд і проводив низку заходів з пошуку джерел наповнення бюджету, зокрема було збільшено податковий тиск на непаливні сектори економіки[41]. Також зросли вилучення у нафтогазових державних корпорацій тощо. Проте ці заходи не дієві. Швидкими темпами «тануть» федеральні резерви і золотовалютний запас краї­ни. За два роки сукупні кошти Резервного фонду і Фонду націо­нального добробуту РФ використано на 40,1 % (або 70,64 млрд дол. США)[42].

Мінфін РФ планує у 2017 р. витратити весь наявний Резервний фонд уряду[43] і понад 17 % Фонду націо­нального добробуту[44]. За попередніми оцінками урядовців[45], у 2017—2019 рр. буде витрачено, крім резервного фонду, до 60 % фонду нацдобробуту. За прогнозами, на кінець 2019 р. залишиться до 21 млрд дол. США або у випадку успішної приватизації та зовнішніх запозичень — 45,2 млрд дол. США (до 10 % всіх накопичених раніше резервів). Ситуація з наповненням бюджету залишається складною.

Загалом швидке використання резервів посилює інфляційний тиск. Постають ризики виникнення бюджетної та фінансової кризи у краї­ні.

Прискорене зубожіння і загострення нерівності у суспільстві. Уперше з 2012 р. у РФ зафіксовано зростання соціальної нерівності[46]. У 2015—2016 рр. 20 % найбіднішого населення отримують 5,6 % сукупного доходу суспільства, а 20 % заможного — 45,9 %. За дослідженнями Російської академії народного господарства і державної служби, зростання нерівності — характерна риса нинішньої кризи у РФ.

На відміну від кризи 2008 р., уряд не здійснює достатніх додаткових видатків для вирівнювання соціального становища бюджетників, у т. ч. працівників корпорацій оборонно-­промислового комплексу. Проіндексовані реальні зарплати громадян зростають переважно у комерційній сфері та в окремих державних корпораціях[47].

На початок 2016 р. 15,7 % населення краї­ни (22,7 млн осіб) перебували за межею бідності[48]. Чисельність збіднілих громадян постійно зростає[49]. «Суб’єктивна бідність»[50] на кінець року досягла 18,5 % (26,7 млн осіб). Зокрема, матеріальні труднощі з придбанням їжі та одягу виникають у 41,4 % громадян. Критично бідні (не мають грошей на харчування) — 10 % мешканців Росії.

При цьому понад 50 % громадян у 2016 р. відчули зниження власного життєвого рівня, до 77 % — болісно сприймають будь-­яке зростання цін у краї­ні[51]. Переважно збідніли пенсіонери, сім’ї без дітей та одинокі громадяни. У зоні ризику перебувають сім’ї з двома і більше дітьми. Так, лише чисельність малозабезпечених пенсіонерів зросла за півроку на 1,2 млн осіб. А загалом таких до 4 млн, або до 10 % всіх пенсіонерів у краї­ні[52].

Також відбулося знецінення та зниження всіх заощаджень громадян і скорочення числа тих, хто такі заощадження має. Мешканці РФ витрачають власні заощадження на поточні видатки. До 43 % громадян РФ не мають заощаджень взагалі.

За даними російських дослідників, реальні видатки росіян скотилися до рівня січня 2012 р. Причому своє повсякденне споживання скорочують не лише бідні, а й ті, хто має вищі за середні в РФ доходи [53]. Це відбувається паралельно з прискоренням загального падіння реальних доходів громадян[54]. Знижується споживчий попит домогосподарств і зростає кількість «безнадійних» боргових зобов’язань населення[55], що стримує економічне зростання та не сприяє формуванню соціальної впевненості у краї­ні.

Зростання фінансових диспропорцій між суб’єктами РФ. Розрив між бідними і багатими суб’єктами федерації збільшується[56]. Так, 20 % «багатих» регіонів мають надходження до дохідної частини бюджету у 6,8 раза вищі, ніж у 20 % «бідних». При цьому основний розрив у добробуті мешканців різних регіонів виник через зменшення безповоротних трансфертів вирівнювання із федерального бюджету[57].

Це перекладає всі соціальні зобов’язання на фактично фінансово неспроможні місцеві бюджети. Однак, за висновками російських аналітиків, можливості для розширення податкової бази в регіонах у 2016 р. вичерпано, додаткових податкових джерел за існуючої бюджетної моделі вони не мають.

Посилення боргового навантаження на місцеві бюджети провокує виникнення перманентних і значних дефіцитів бюджету в більшості регіонів. За даними міністерства фінансів РФ, комерційні боргові зобов’язання регіональних бюджетів становлять до 49 % всіх боргів. 60 % регіонів застосовують систему перекредитування за рахунок погашення комерційних кредитів державними. Дефіцит коштів відчувають понад 90 % регіональних бюджетів[58].

Брак резервів і внутрішніх ресурсів у поєднанні зі значними кредитними зобов’язаннями перед приватними фінансовими установами може спровокувати значну хвилю неплатежів та порушити рівновагу на фінансовому ринку РФ, а також загострити соціально-­економічні суперечності між регіонами і Центром, посилити соціальну напруженість у низці суб’єктів федерації.

Зовнішні виклики для існуючої економічної моделі розвитку РФ полягають у такому.

Уразливість перед потрясіннями на сировинних ринках. Значне падіння цін на сировинні товари спроможне подвоїти існуючий негативний ефект для російської економіки, зокрема, у разі нехтування домовленостями між основними виробниками нафти на тлі загострення конкуренції на сировинних ринках (між США, Іраном і Саудівською Аравією).

У 2016—2017 рр. очікується зростання попиту на сиру нафту у світі на рівні зростання щоденного видобутку на 1,3 % від нинішнього стану та зростання запасів[59]. Передусім це стосується нафти країн ОПЕК. Тобто зберігатиметься тиск на пониження