Читати книгу - "Війна у натовпі"

Пригадую, як у кабінеті Руцького в Білому домі знаходилося два мішки доларів, пачками, запаяними в пластик. З них спочатку збиралися сплатити по сто баксів усім захисникам, потім передумали, нікому не роздали. Надійшов наказ: виносити через каналізацію. Ми поб-чили, що там ОМОН, — не пройти. Заховали мішки в колекторі та відійшли хвилин на двадцять пошукати іншої дороги. Коли повернулися, ані ОМОНу, ані мішків, ані слідів. Плюнули ми на це повстання, відкрили люк і пішли. Чому в кишені не набрали? Думали, все нашим буде.

Коли спецназ брав Білий дім, захисники виносили все, що могли. Комп'ютери, килими, відрізали навіть телефонні трубки і розпихували по кишенях. Штурмували з одного боку, а ззаду ходили всі, кому не ліньки. З нашого боку були тупі, а з того — ще тупіші. Беня нічого кращого не придумав, як посадити на Червоній площі гелікоптер. Руста зібралися з Німеччини викликати. Посли вже почали збиратися "на свал", думали, знову гряде Велика Жовтнева. На щастя для них, примчався Бурбуліс. Фігурально висловлюючись, побив ногами "малиша Плохіша" (так називали Гайдара), зібрав "бомонд":

— Країну хочете просрати за півгодини.

Офіцерам і прапорщикам дивізії імені Дзержинського під це діло здорово відломилося. Сплатили зарплату, а пізніше, крім неї, видавали ще і президентську надбавку. Після Чечні дивізію переформували. В новому складі вона налічує п'ять полків з новим озброєнням — у них забрали танковий батальйон, артилерійський дивізіон. Збираються воювати "у натовпі".

Дмитро Корчинський

Восени 1993 року Верховна Рада, майже без обговорення, значною більшістю голосів прийняла зміни до Кримінального кодексу. Законопроект був підготовлений одним із відділів СБУ і спрямовувався безпосередньо проти нас. Відчувалося, що цього разу ми таки дістали всіх. Пізніше Кравчук розповідав, що Єльцин був надзвичайно обурений нашими "художествами" в Абхазії і вимагав нас прищучити. Для цього вигадали статті, що кваліфікували найманство та незаконні воєнізовані формування як тяжкий злочин, отже, передбачали великі терміни ув'язнення. Таким чином, наша діяльність спричинилася до розвитку права в Україні.

Цікаво, що одними із перших правових актів нової Української держави були скасування кримінальної відповідальності за гомосексуалізм та введення такої за участь у воєнізованих формуваннях. Сучасне суспільство дозволяє безпрецедентну індивідуальну свободу, в тому числі й сексуальн — рахайтесь, хто з ким хоче, — проте воно цілком відчуває небезпеку спільнот. Будь-яка спільнота — це злочинна група."

Незабаром проти нас застосували ці нові статті. Почалася зимова виборча кампанія 1993-1994 років. Ми брали в ній доволі активну участь. Всю Україну заліпили плакатами: "Наші люди звикли жити у великій державі. Ми зробимо Україну великою, щоб народу непотрібно було міняти своїх звичок".

Виступаючи по телебаченню, я говорив:

— В усій цій процедурі виборів є дещо принизливе. Кандидати ніби виставляють себе в ларку, пропонуючи виборцям віддати те, чого у них немає, за те, що їм не потрібно. Купіть собі хазяїна — промовляємо ми, йдучи на вибори, — придбайте колективного вождя. Не хочете купити — одержите безкоштовно.

В ті часи київська команда УНСО регулярно проводила вишколи на Лисій горі. Один з них накрили переважаючі сили міліції. Провели численні арешти, обшуки на квартирах активістів. До мене ввалилася велика група міліціонерів з автоматами і в бронежилетах. Обшукували без великого натхнення, вилучаючи якісь папірці. Наше трирічне чадо дуже хотіло потриматись за автомат.

— Будеш добре себе поводити, — сказав я йому, — виростеш з такого автомата будеш стріляти отаких дядьків.

Обшук штабу УНСО тривав цілу добу. Перевернули все догори дном, проте нічого суттєвого не знайшли. Прибираючи після обшуку, ми знайшли серед складених в коморі газет пачку автоматних набоїв. Хтось з наших белбасів заховав й забув забрати. Ото було б гвалту, якби менти їх відшукали! З цього наїзду ми зробили розкішну рекламну кампанію, що допомогло на виборах. Проте вісім чоловік кинули до Лук'янівської тюрми, всі інші перебували під слідством. Кримінальну справу припинили після виборів, внаслідок яких троє наших стали депутатами Верховної Ради. На моє здивування, не так вже й багато наших людей "зламалося" під міліцейським тиском.

Страх не один. Страхів багато. Буває важко передбачити навіть власну реакцію. Є люди, які не бояться російського танка, проте дуже бояться міліцейського "бобика". Є люди сміливі в бійці, проте не можуть витримувати мінометного обстрілу. Один знайомий тєрпігорєц розповідав, як йому привелося ще за радянських часів вибивати борг з тіньовика. Він давив на нього психологічно, бив, вивозив до лісу, підвішував, застосовував електричний струм — нічого не допомагало. Чомусь йому спало на думку дістати з автомобільної аптечки шприц й показати клієнту. Той одразу вказав, де лежать гроші.

Вважається, що практично кожну людину можна тортурами змусити давати свідчення. Досвід підказує, що це далеко не так. Те ж засвідчує і кримінальна практика, і практика ЦРУ у В'єтнамі. Ймовірно, що на кожну людину можна знайти свій "шприц", проте це вимагає таланту, чуття і досвіду ката, відтак, вдається далеко не завжди.

У розпал нашої абхазької кампанії в Україні посадили трьох чоловік — керівництво Ватутінської команди УНСО. Вони до смерті забили одного негідника, котрий якось непорядно поставився до майна хлопця, що в цей час перебував на війні. Старшим був дід Микола. Він сидів уже кілька разів, брав участь у Придністровських подіях. В ув'язненні всі троє поводили себе дуже добре, навіть зухвало. Ніхто не дав ніяких показань. Міліція не мала жодних вартих уваги доказів. Проте сила карної системи полягає в тому, що там не поводять себе як персонажі детективних романів, не вигадують ніяких версій, не переймаються пошуками доказів. Беруть першого, хто потрапляє в поле зору, і, зазвичай, не помиляються.

Для слідчих дій хлопців привозили до місцевого райвідділу. Пізньої осені з'явилася можливість втекти. Дід Микола загітував ще чотирьох в'язнів, які прямо в камері написали заяви до УНСО. Всімох вони роззброїли охорону, захопили транспорт і почали тікати. Від самого початку вони припустилися двох помилок. Перша — вони рушили в глиб Черкаської області, а не в сусідню — Кіровоградську, де ментів зуміли підняти по тривозі лише на третю добу; друга — вони не полишили на місці зброю. Зроби вони це — і заходи до їх розшуку далеко не мали б такого інтенсивного характеру. За тиждень їх усіх переловили, до того ж дід Микола ще й відстрілювався. Після цього їх три роки до суду тримали в