read-books.club » Публіцистика » Війна у натовпі 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна у натовпі"

201
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війна у натовпі" автора Дмитро Олександрович Корчинський. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 48 49 50 ... 86
Перейти на сторінку:
у кузов машини, сам сів до кабіни, і ми вирушили. Гадав, що цього разу минеться. Коли машину обстріляли, ми їхали понад ущелиною. Водій придавив газ, і ми з'їхали з небезпечної ділянки. Я вискочив з кабіни — в кузові був поранений. Куля влучила йому в сідниию. Взявши двох чоловік, я кинувся до урвища, проте нікого не побачив. Імовірно, нас обстріляли навмання з дуже далекої відстані. Одна з куль випадково залетіла до кузова. Поранення було легке, але навіть тут нас дістала субота. І я видав наказ: "По суботах більше не воюємо".

До речі, пост, який ми залишили, через добу був повністю знищений. Рок переслідував нас довгий час і після Абхазії, в Україні. Втрати ми несли по суботах. Один з бійців — Ігор Лисак-Кучеренко (Непогода), повернувшись в Україну, працював у львівській організації. Одного суботнього вечора під час сутички з міліцією він був смертельно поранений пострілом з пістолета. Через рік слідчий застрелився з того самого пістолета, яким було вбито Непогоду. Арештовували нас теж здебільшого по суботах.

Повернувшись додому, я написав вірш:

Порожній берег моря.

В море я дивлюсь і граю В різнокольорові камінці,

Я знаю все,

Я різнокольорові істини тримаю у руці.

Як впали перші міни —

Вибухнули ніби в голові,

Ось протоколу першого рядки,

Години в камері, а шиють на роки,

Забуду символ віри і положення теорій,

Бо я воюю за порожній берег моря.

Мета моя конкретна, і ця війна шляхетна.

Випадковість, як завжди, переможе систему і дивовижних тонів вечірнє море виллється з моєї свідомості через живіт, розірваний осколками мінометної міни або ударами міліцейських чобіт. Берег буде останнім спогадом. У моїх кишенях знайдуть кілька різнокольорових камінців.

За тиждень після того, як я це написав, у Мінгрелії вбили Олексу Довгого. Осколки розірвали його живіт. Усе, що знайшли у нього перед тим, як поховати, — ілька обточених морем камінців та черепашок.

Коли йдеш прямою дорогою раціоналізму, коли простуєш позитивістським шляхом, то, зазвичай, не помічаєш, що скрізь по ньому розкидані містичні камінці для того, щоб ти спотикався і розбивав собі голову, аби ти Дробив товсту лобову кістку своєї зарозумілості.

Не можу собі вибачити, що не встряв у московський осінній конфлікт 1993 року. Захищати Білий дом з усієї матінки-Росії зібралося аж двісті чоловік. Не знайшлося нікого, хто б спромігся встановити серед них дисципліну і поставив бодай якісь конкретні задачі. Межа мрій вождів народу — вести переговори з Єльциним. Регулярно повторюється та сама помилка.

Ніколи не можна віддавати керівництво повстанням у руки легальної опозиції. Більше того, перші, кого треба знищити, — це свої легальні союзники. Бажано, аби вони мали вигляд жертв режиму. Їхні трупи краще прислужаться революції, аніж їхні розмови. Легальні завжди зраджують, бо відчувають: як тільки автомат остаточно візьме ініціативу, їхня політична роль закінчиться. Так було в Парижі 1968 року. Той, хто намагається вступити в переговори з урядом на початковому етапі повстання, має бути застрілений. Єдине завдання повстання — це перемога війни. З перших же хвилин — якомога більше зброї, якомога більше насильства, якомога більше буд-яких воєнних дій.

У 1993 році, на здивування, найбільш буйним виявився Гайдар. Він розумів: потрібно якомога скоріше укомплектувати хоча б пару танкових екіпажів і прямою наводкою вдарити по заколотниках. Цей товстун виявився єдиним революціонером на всю Москву. Не в останню чергу це було пов'язане з тим, що він був економісто-монетаристом, отже, сповідував цілком відірвану від життя ідеологію — різновид гностицизму. Треба бути трохи гностиком, аби бути спроможним на чисте, екзистенціальне насильство.

Необхідно мати заздалегідь випестуваний естетичний такт. Гарний тон категорично потрібен. Яке право залишитися живими мали Руцькой і Хасбулатов? Вони повинні були померти зі зброєю в руках, тому що головне — не їхні безглузді тактичні розважання, а необхідність художньої довершеності. Їхнє боягузтво перетворило те, що мало стати трагедією абсурду, на непристойний анекдот. Коли революція не може бути адекватно описана в естетичних категоріях, це — не революція, а гімно.

—Я, звісно, був знайомий з положенням про необхідність перетворення політичної ситуації на воєнну, але тільки у чеченців навчився того, що це справді найефективніший, найраціональніший життєвий підхід до всіх прикордонних політичних ситуацій. Ніколи не можна розмірковувати — стріляти чи не стріляти. Стріляти треба при першій, навіть найменшій, можливості.

В 1993 році я все ще був дурний. Мені здавалося, що це не наша війна. І лише тепер, умившись сльозами і кров'ю (з розбитого носа), я розумію так ясно, як розуміють необхідність води в пустелі, що чужих війн не буває. Будь-яка війна — це твій унікальний, неповторний шанс на перемогу. Шанс здійснити стрибок прямо зараз, легко, моцартіанськи, приміряти на себе велич.

Мені привелося завітати до Москви у 1997 році, проїздом з Грозного. Це місто перекормлене грошима. Це не місто, ц — озкішне пасовисько. Воювати там можна років п'ятдесят без перерви. Боже! З яким задоволенням я тут повоював би!

Полковник Боровець

Коли нагороджували захисників Білого дому, я сидив у президії між Тереховим і Ачаловим. На столі валялася ціла купа орденів. Я міг і себе нагородити, але погидував — оформлення не сподобалось. Сажі Умалатова, та досі нагороджує орденами Радянського Союзу, в тому числі й Червоної Зірки. Десь же їх виготовляють?

Терехов розповідав, як вони брали Генеральний штаб. Під'їхали на КПП — нікого немає, всі двері на замках, чергові розбіглися. Перелізли через огорожу, з-за кута з вереском вискочив якийсь тип, з'ясувалося, черговий офіцер, який почав стріляти з пістолета. Вогнем з автомата у відповідь його вбили. Терехов згарячу кинувся надавати допомогу, озирнувся, "бойовиків" — як корова язиком злизала, всі повтікали. Тут його міліція і пов'язала. Зацікавлений постовий підійшов на постріли узнати, що сталося. Терехову загрожувала "вишка" — на нього хотіли "повісити" вбивство. Політичне насильство було зведене до таких банальних карних категорій.

У тому ж слідчому ізоляторі перебував і міністр оборони в уряді заколотників Ачалов. До речі, татарин за національністю. Десантник, фізично дуже сильний. Якось наглядач його штовхнув. Та Ачалов його посунув так, що того чотири години відливали. До камери увірвалося кілька охоронців з кийками. Він якось примудрився виламати дужку з бильця ліжка — в ізоляторах КДБ умеблювання дещо краще — і відбився. Тоді вдалися до хитрощів: підключили в душовій до крана фазу, сподіваючись, що мокрого його вдарить струмом, і все спишеться

1 ... 48 49 50 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна у натовпі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна у натовпі"