Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

– Як... – видихнула Ві, дивлячись на мене з якоюсь жалістю, приголомшенням і, що це? Огидою? Наче це я під нього Велл підклала зі словами: "сюрприз, коханий". Звісно, Енді довгий час був для Ві добрим копом, захищав її переді мною, давав грошей, відмазував у поліції. Не дивно, що вона на його боці.

– А ось так. Він спить із Веллою. Або починає спати, не знаю. Застала їх, коли вони лизалися за нашим столиком. Такий він? Твій класний чувак, так? А тепер збирай свої пожитки і звалюй геть з моєї квартири. Вали до свого виродка. І нехай він тебе годує, поїть і оплачує все твоє лайно. Навчися вирішувати свої проблеми самостійно. О, або ще краще, йди до Енді. Раптом він тебе прийме.

Я зачинила за собою двері в спальню і, з'їхавши на підлогу, почала ревіти. Мені все набридло. Нічого не хочу. П'ятниця завтра. А напитися я хочу сьогодні. Монті ще на роботі? Думаю, так. Потрібно його провідати. Я стягнула сукню, борючись із бажанням порвати її. Трясця, раніше любила її, а тепер це буде сукнею, в якій я зустрілася зі зрадою. Я подивилася в дзеркало. Я очікувала там побачити виснажене депресивним голодуванням сіре тільце, але ні, за кілька годин такого бути не може. Я виглядала цілком здоровою, з ніжною світлою шкірою, кольору пряженого молока, зі здоровим блиском, витончені пропорційні вигини фігури, оптимальні за співвідношенням до тіла округлості дупи і грудей. Стрункі, але не худі ноги, акуратні стопи й пальці. Усе більш, ніж у порядку. Ось тільки... Боже, на мені майже немає косметики, туш, помада світло–сливового кольору. Нудьга. Я схопила підводку і вивела дві масивні стрілки, губи перетворилися на темно–винний, майже чорний колір. Я оцінювально на себе глянула, маю саме такий вигляд, який має самодостатня дівчина, що впоралася з гнівом. (Знаю, самопереконання відчайдушної людини, узагалі потужна штука, зате в мене ідеальний мейк–ап) Я переодяглася в шкіряні штани й майку з чиїмось ім'ям, а зверху накинула улюблену мотоциклетну куртку з косим замком. Я перевзулася в черевики на підборах, а, ледь не забула, я взяла навушники і залишила свою скромну обитель.

Дзвінок від Енді. Безглузда пісня на його номері, видалю до чортової матері. 03:25 дня. Він думає, що я спізнююся на півгодини. Цікаво, він нализався зі своєю ідіоткою? Я скинула дзвінок і зупинилася перед квартирою Велли.

–Я не думаю, що ти така тупа, але дуже сподіваюся...

*Я всунула руку в просвіт під дверима. Рука пролазила до кісточок. До дверей знизу, якраз на цій відстані, скотчем був приклеєний ключ. Сяк–так видравши його, я фиркнула і відчинила двері в її квартиру. У ніс вдарив нудотний запах кокосово–малинових парфумів. Напевно буде розповідати, що це супердорогі ультрамодні парфуми, і насрати наскільки вони смердять. Головне, щоб цінник мав більше двох нулів. Я навіть уявила цю розмову:

– Фу, що за сморід?

– Це мої парфуми. Тобі, що не подобається?

–У мене горло зводить. Вони дуже солодкі, здається, я вся ними просмерділась.

–Ну, взагалі–то це (уявіть фешенебельну назву марки, про яку ніхто не чув).

–І?

–Не знаю. Це просто дуже крутий бренд. Мені його подарував (вставте ім'я, від сестри чи чергового залицяльника до королеви Єлизвети або Майкла Джексона).

Я прогулялася квартирою. Обставлено непогано, я сказала б навіть зі смаком. Фотки, хм... фото з Мерайєю Кері, не думаю, що воно тобі потрібне, люба. Я жбурнула рамку на підлогу і та розбилася. Упс... Барабанна паличка з чиїмось автографом. Я думаю, її половинки тобі буде достатньо. О, моя улюблена твоя спідниця... на опудалі Гая Фокса буде симпатичнішою. Так–так, увімкнений комп. Отже, привіт, листування. Кажеш, я мила, містер Джей1235? Йди під три чорти Джею, ніхера я не мила, я шматок лайна, який навіює усім, що кожен мене хоче, і застрибую на хлопця сусідки. Ал Гопс, ну й ім'ячко. Я тобі подобаюся? Окей, віддамся за два центи, приїзди. Гаразд, шкода цю дурепу, вкажу йому ліву адресу. Я перевела погляд на фото її самої біля монітора в золотій рамочці.

– З тебе пляшка, ідіотино.

Зак, прізвище не виговорю, вимагає мого фото? Зараз буде, де в нас гугл? Шукаємо фотки голих знаменитостей, обрізаємо до шиї. Отримай, Заку, я сьогодні твій добрий фей. А взагалі, знаєте, що? У тебе нечувані кишенькові витрати, а комп слабенький. Купи–но новий. Я одним махом збила монітор зі столу. Так, чим би розхерачити системник... я задумалася, нишпорячи по кімнаті очима. Битка. Вона захоплюється бейсболом? Вона знає, що таке бейсбол? А, ми ж про Велл, не чула, щоб вона взагалі чимось захоплювалася. Швидше створює видимість. Я заручилася підтримкою (звісно підписаної) битки і розбила їй системний блок комп'ютера. Усе. Ось це я даю, так? Це було круто.*

Так, це було би круто, якби я хотіла загриміти в сусідню одиночку, недалеко від Ві. Але ні. Я просто злісно покосилася на її двері й штовхнула їх ногою. Може, вигуляю сусідського пса, а його "подаруночок" підпалю в пакеті під її дверима. Я подумаю, чи варто це робити.

Я кілька разів зітхнула. Так, усе. Час до Монті. Що? Хто такий Монті? Взагалі він Монтгомері Бартолом'ю Гіткліфф. І це, мабуть, моя найулюбленіша людина на світі. Монті завжди був нам із Веронікою як батько. Ні, у нас нормальна сім'я, батько працює у великій будівельній компанії, мати володіє мережею магазинів рукоділля. Зразкова пара на всіх бізнес–бранчах і благодійних аукціонах. Вдома вони не скандальні, холодно чемні одне з одним, наче їхня іскра згасла давним–давно, і воно було б так, якби ця іскра хоч колись запалювалася. Батько матері, наш дід, тривалий час не здавав позицій у своїй компанії, але чи то любов до рому, чи то до міцних кубинських сигар, чи то до того і до того – поклали його на лікарняне ліжко на цілих три роки. Дідові потрібен був наступник, оскільки мама в цей бізнес лізти відмовилася, а в його партнера ріс розумний син, усе було вирішено. «Вкрай вдалий шлюб», казали вони. Ми з Веронікою результат вкрай вдалого шлюбу. Батьки виховували нас у порядку, режимі, все відповідало етичним і моральним рамкам, наче вони гарували на конвеєрі й чекали на міфічний знак якості згори. Звичайно, у нас були подарунки, але рівно те, що нам було необхідно, з боку може здатися, що нас балували. І можливо це так, сім'я в достатку, але навіть ці поблажки були ніби за графіком. Поміркуйте самі: раз на рік ми їздили в Хептонс, раз у Лос–Анджелес на пляж і щовесни, перед Великоднем, ми їздили в Діснейленд. Ми були розпещені тим, чим обирають хвалитися вискочки. Але ми не були розпещені в тому, про що рідко розповідають діти – у простій батьківській любові, в іграх разом, у поцілунках на ніч, обіймах підтримки. Хоча якби це було в нас, впевнена, робилося б так само. Наче їх змусили, наче це обов'язок, суворо вписаний у контракт. Монті ж, завжди був готовий підтримати, покарати хуліганів, які ображали нас, і пригостити нас із Ві безкоштовною порцією морозива. Монті працював у кафе, воно відкрилося в день, коли народилася Вероніка. Ми відзначали не одне свято там, зокрема і мій дев'ятий день народження. Мамі не подобався тутешній чай. А мені він був до смаку. Прямо, як у моєї бабусі Корделії, а вона як ніхто зналася на чаї. З тих пір зовнішній вид закладу змінився і він перетворився на бар «Гвинтокрил». Монті працював там щодня, і ми, приходячи зі школи, завжди заглядали до нього. Він знав, як нас розвеселити. І ось, сьогодні я теж прийшла до нього. Як завжди, поділитися наболілим і вислухати пропозицію покарати негідника Енді за зраду. Він міцно мене обійняв, посадив за стійку і почав готувати всі мої улюблені коктейлі, запропонував сьогодні залишитися в нього, до нього приїжджає Брендон, єдиний із трьох дітей, хто підтримує з ним спілкування. Брендон був гомосексуалістом, і Монті єдиний з сім'ї хлопця, хто спокійно прийняв це і підтримав сина.