Читати книгу - "Штани з Гондурасу"

Незалежний читачу!

Перед тобою незалежна книжка незалежного автора. Як ти вже переконався, вивчивши фотокопію, надто симпатичного. А читаючи твори, переконаєшся, що дуже талановитого. Значно талановитішого, ніж славнозвісний російський дєдушка Крилов чи український батько Вишня.

Суди сам. Крилов ще коли-позаколи написав байку «Лебідь, Щука і Рак». Критикував, що тягнуть воза у різні боки. А проблема того воза існує й досі. Візьми такий «віз», як наша Українська держава. Демократичні лебеді хочуть її підняти до сонця. Проворні політичні щуки намагаються затягнути її в каламутну воду. А вчорашні компартійні раки явно тягнуть її назад у болото.

Остап Вишня ще коли-позаколи висміяв «чухраїнців». Що вони, в основному, чухають потилиці. І чухраїнці в основному чухають досі.

І зовсім інше — автор цієї книжки. Критикував партію комуністів. Партії комуністів уже нема. Є партія соціалістів. Критикував КДБ — нема КДБ. Сміявся, що деякі керівники нашої молодої держави надто праві, вони круто взяли уліво. І тепер сміються з автора.

Отже, любий читачу, все, чого ти хотів, маєш у своїх руках. Бо гумор — це все. Навіть тоді, коли вже нема нічого.

Я не про ковбасу. Їсти — діло свиняче. А людина від свині відрізняється хоча б тим, що час від часу дивиться в небо.

Зведи свій погляд до рідного неба. Відчуєш його красу — значить, сам єси красивий. Здійми свій погляд до золотого сонця. Відчуєш його тепло — значить, живеш. І сам здатен єси тепло дарувати. Тож не скупися на нього. Зроби комусь добро. Зло він сам собі щодня робить. Подаруй комусь надію. Безнадія і так примарою щодня за ним ходить. У скрутну хвилину підстав комусь плече.

Підніжку йому підставляє доля. А коли у тебе не вистачить наснаги, прочитай оцю книжку.

Хтось міряє своє життя цяцьками, почепленими на груди.

Хтось — по щаблях службової драбини.

Хтось — по нашпарованих достатках.

Я міряю життя по усмішках. Які дарую людям.

Отже, моє щастя, читачу, якщо ти усміхнешся.

Тільки ж вибач надто талановитому і дуже симпатичному авторові цієї книжки, коли якийсь з його творів дещо втратив актуальність. Писалися вони у різні роки. А втім, хто знає, що актуальним буде завтра? Сьогодні наша незалежна Україна ще дуже залежна від багатьох перевертнів, підлот і просто дурнів. Тож не знати, який ГК яке ЧП нам з тобою готує. Тому маймося, тримаймося, шануймося і… не з’їдаймося!

Нас ще буде кому їсти…

Схиляю свого неповторного носа —

Давайте чесно. Дурні у нас є? Свої. Рідні. Доморощені.

А брехуни?

А злодюги?

А братопродавці?

То чого ж ми з вами такі делікатні?

Чому злодія несміливо називаємо несуном?

Брехуна — обіцяльником?

Ледацюгу — інертним?

Братопродавця — інтернаціоналістом?

А дурня навіть не знаємо, як назвати. Боїмося образити. Ущемити його амбіції. Наче він у нас в золотому фонді рахується. Ніби занесений у Червону книгу. Чи, як пам’ятник старовини, охороняється законом.

Коли вже й котимо його донизу, то так обережно, як порцелянову вазу. Щоб, не дай Боже, щось собі не пошкодив.

Зі щабля на щабель. Зі сходинки на сходинку. Щоб і зарплата у нього не менша була, ніж на попередній. І блага з поблажками. Ще й на обрії якась надія жевріла…

А може, принципово? Правду? Гостру. Гірку.

Запакувати. Написати: «Дурень! Не кантувати!» І опустити. Одразу ж на той щабель, що він заслужив. І дати йому тільки те, що він зробив.

Різко?

Зате чесно. І справедливо.

Дехто вважає, що гласність — це голосно викрикувати гасла.

Гласність — це правда. Така, яка вона є. Не підфарбована рум’янами і не забруднена дьогтем.

Тож давайте без дьогтю і без рум’ян. Давайте чесно і правдиво.

Речі називати своїми іменами!

Мене висадили десантом. На одному підприємстві. Ще тоді, коли модно було висаджувати. Показали на керівне крісло. Сказали:

— Оце ваш плацдарм.

Я окопався. Організував оборону. Забезпечив тили. Замаскувався. Налагодив розвідку. Подбав про постачання.

І почав… Воювати.

Перш за все придивився до співробітників. Чи нема диверсанта у власній хаті? Хто б міг під мене підкопуватися?

Дурень страшний, коли він надто ініціативний. Розумний — коли скритий. Кого треба у першу чергу позбутися?

Дурного.

Викликав до себе Сатанівського.

— Молодим усюди в нас дорога! Ви — молодий, енергійний, розумний. Поїдете вчитися… Нам потрібні високоосвічені кадри…

Розумного позбутися важче.

Його треба кудись висунути. Але засунути так, щоб він тебе не дістав ні рукою, ні зубом, ні навіть оком. Бо око не бачить, то зуби не сверблять.

Висунув. Берегулю. Аж в Ямало-ненецький адміністративний округ.

Вже можна було б трохи передихнути. А тут Горобець. З ініціативою.

— Давайте впровадимо нові методи…

Нові методи — нові клопоти. І звідкіля ти, Горобче, знаєш, як