Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

втомився від цієї гри а він скрикнув схопив мене і штовхнув у груди. А я фиркнув і рикнув хтів розплакатися набрав був уже повітря повні груди і тут перша куля прошила стінку ніби хтось жбурнув гравієм. А за нею ще і ще. Ось вони вже пробивають стінку — бах-бах-бах-бах-бах-бах — щойно остання дзенькнула об глечик як за нею шоста сьома десята двадцята й усі влучають у стіну — пух-пух-пух-пух-пух-пух-пух. А він схопив мене й затулив мої вуха да так сильно що сам не помітив що тисне м’ні на очі. А я чую свист куль — бах-бах-бах-бах-бах-бах — вжух-вжух — і відчуваю як хитається підлога. Жіночий крик чоловічий крик пацанячий крик — усі кричать так ніби їм уривається життя і чути як той крик наче гаситься кров’ю що фонтанує з горла і перетворюється на булькотіння. А батько притискає мене затикає м’ні рота а я хочу вкусити його за долоню бо вона м’ні ще й ніс затуляє подумки прошу його Татусю будь ласка не вбий мене а він трясеться і я не знаю що це конвульсії і земля здригається знову навколо чути тупіт чоловіки бігають падають ниць носяться гогочуть волають як очманілі що усім з Восьми Провулків капець. А татусь тисне мене до землі і затуляє собою але він такий важкий і ніс болить і від нього тхне запахом мотора і в мою спину впирається його коліно чи що там а в підлоги гіркий смак і я знаю що це руда мастика і хочу щоб він з мене зліз і я його ненавиджу й усі довколишні звуки глухі та наче здалеку. А коли батько нарешті з мене злазить назовні все ще кричать але вже без — бах-бах-бах і вжух — але він плаче а я його ненавиджу.

Через два дні мати вертається додому радісно сміючись через те що бачте її нова сукня найгарніша в усьому сраному гето а батько її побачив бо не пішов на роботу бо тепер небезпечно виходити на вулицю і він на неї накинувся зі словами — Ти бомбоклат смердюча шльондра! Від тебе тхне іншими мужиками! — і схопив її за волосся і вдарив у живіт а вона закричала що він не чоловік бо на’іть блоху не здатен трахнути а він їй — Ото ти хоч’ щоб тебе трахнули? Зараз підшукаю члена саме для тебе — і знову схопив її за волосся і затяг у кімнату а я за всім дивився з-під ковдри куди він мене заховав — Раптом хто лихий заявиться вночі — і він схопив швабру і гайда нею маму лупити з голови до п’ят вона спершу верещала тоді скиглила а згодом лише стогнала а він їй вичитує — Що суко хотіла великого члена? Шльондра ти довбана! Ось тобі! — і він силою розкинув їй ноги й замірився шваброю. Потім він випхав її з дому і слідом викинув її одяг а я подумав що востаннє бачу свою маму та наступного дня вона повернулася вся перебинтована наче мумія з фільму що показують в кіношні «Ріальто» за тридцять центів а з нею прийшло троє чоловіків.

Вони хапають мойого батька, але мій батько відбивається, відбивається як чоловік, на’іть лупить їх кулаками, як Джон Вейн[30] у кіні, як має битися справжній чоловік. Але він один, а їх троє, а пізніше стало четверо. Той четвертий з’явився, коли мойого батька вже геть побили, розквасили як помідора, і той каже: «Мене звуть Фаннібой, я — наступний дон, а ти — знаєш, хто ти такий? Я питаю: ти знаєш, що ти — вилупок?» А моя мати сміється, хоча це більше схоже на хрип. А Фаннібой каже: «Думаєш, якщо робиш на фабриці, то крутий? Це я влаштував тебе на фабрику і я можу тебе звідти викинути, вилупку. То ти знаєш, як тебе звати, вилупку? Стукач тебе звати». І сказав, щоб усі вийшли. «А мене, — каже, — знаєш, чо’о Фаннібой звуть? Бо я жартів нікому не прощаю».

Фаннібой на’іть у тіні був світлішим за інших, ті’ки шкіра червона, наче кров була під самою шкірою, чи як у білих, що довго лежать на сонці, а очі його — сірі, як у кота. Фаннібой каже батькові, що зараз той помре, просто зараз, але якщо батько зробить йому приємно, то буде жити, як та левиця в «Народженій вільною»[31], — але доведеться піти з гето. Він каже: «Тільки тоді відпущу живим», і каже ще щось, а сам розстібає матню, дістає свого прутня і питає: «Хочеш жити? Хочеш жити?» Батько хоче жити, і батько спльовує, а Фаннібой притискає волину до його вуха. І розповідає батькові про країну і куди йому можна буде податися і своє чадо з собою забрати, — і коли він сказав «чадо», мною почало трусити, але під ковдрою мене ніхто не побачив. А він: «Хочеш жити? Хочеш жити?» — знову, і знову, і знову, наче настирне дівчисько, і водить волиною по батькових губах, і батько розтулює рота, а Фаннібой каже: «Якщо вкусиш за головку — стрельну в шию, щоб ти втямив, що здихаєш», а тоді запхав свого прутня в батьків рот і каже: «Краще облизуй, бо смокчеш, як дохла риба». А сам — стогне, і стогне, і стогне, і трахає батька в голову, а тоді, притримавши ту голову, вистрелює. Пах. Не бах, як у кіні про ковбоїв чи про Гаррі Каллагана[32], а один різкий пах — наче пробка жахнула, й уся кімната здригнулася. Кров аж на стіну бризнула. Я ойкнув, але одночасно з пострілом, тому ніхто не дізнався, що я лежу тутечки, під ковдрою.

Прибігла зі сміхом мама, штовхнула батька, а Фаннібой підійшов до неї й стрельнув у її лице. Вона впала прямо на мене, тому, коли він наказав знайти «чадо», вони шукали скрізь, тільки не під мамою. Фаннібой говорить: «Уявляєте? Цей батон[33] сказав, що відсмокче мені, аби я лишив його живим. Цей гидкий збоченець схопив мене за прутня», — так розповідав він своїм людям, які розшукували мене, — але на мені лежить моя мати і її пальці якраз біля мого обличчя, і я, наче крізь ґрати, дивлюся крізь них і не плачу, а Фаннібой усе торочить, що він завжди знав, що мій батько — батон, мусить бути батоном, бо