Читати книгу - "Рижик, ОЛЕСЬ ІВРАК"

Віка перестала підстрибувати.

- Добре, скажу. Тільки чарівних паличок все одно не буває, - сміялася дівчинка. - У тебе нічого не вийде. Ох і посміюся! А хочу я зараз морозиво в шоколаді зі згущеним молоком усередині.

- Вамба-Карамба, - тихо прошепотів Артем і махнув паличкою.

У повітрі щось блиснуло, немов мініатюрна блискавка, затріщало, і в ошелешеної Віки  долоні з'явилася пачка морозива на паличці.

Вражені дівчинка і хлопчик дивилися на морозиво в руці Віки. Артем був не менш вражений

за Віку. Він до кінця не вірив, що паличка спрацює.

- Я ж просила шоколадне зі згущеним молоком, - прошепотіла вражена дівчинка. - А це "Пломбір", ванільний.

- Ти казала, що взагалі нічого не вийде, - так само тихо прошепотів Артем.

- Начаклуй і собі морозива, - попрохала Віка.

Артем прошепотів заклинання, махнув паличкою, і в його руці з'явилося шоколадне морозиво зі згущеним молоком усередині.

- На, - простягнув хлопчик пачку Віці. - Шоколадне зі згущеним молоком.

- Чари! - ошелешено вигукнула Віка, віддавши хлопцеві пломбір.

- А давай на чаклуємо гору іграшок, - понесло дівчинку. - Я хочу Барбі! Хочу іграшкову кухню, хочу...

- Ні! - різко заперечив Артем.

- Чому?! - не зрозуміла дівчинка. - Ти жадібний. Я з тобою не товаришуватиму.

- Я не жадібний, - ображено відповів Артем. - У палички сили можуть бути обмежені. А якщо закінчиться заряд чаклунства? Що тоді? А мені ще потрібно знайти клоуна.

- Якого клоуна?

- Рудого. Звати Рижик.

- А навіщо? - надула губки Віка. - Може, краще начаклуємо іграшок. Ти собі машинку, а мені ляльку.

- Ні! Ніяких іграшок, - сердився Артем. - Потрібно виручати циркових артистів. І якщо я їх не врятую, ніхто і ніколи не побачить мандрівний цирк у своєму місті. Ясно?

- А звідки їх витягувати? Як їх рятувати?

- Не знаю, - сумно відповів Артем.

- Не знаєш!

І тоді Артем розповів Віці всю історію, що з ним трапилася. Про бідного і нещасного клоуна Рижика, якого потрібно розсмішити, щоб врятувати артистів.

БОБА

- Хочеш, я допоможу тобі в пошуках клоуна? - запропонувала Віка.

- Я сам поки що не розумію, як це зробити. 

В цей час до дітей підбіг Боба. Боба — дворовий песик, невеликий, чорний, з обвислими вухами і перебитою лапкою. На Бобу наїхав навіжений автомобіль і тепер він шкутильгає. Боба всівся навпроти дітей і жадібно дивився голодними очима, як тане в дитячих руках морозиво. І тут Артема осяює новою ідеєю.

- Вамба-Карамба, Боба, допоможи знайти артистів, - випалив хлопець.

Цього разу спалах був набагато яскравіший, нещасного Бобу відірвало від землі і завертіло в повітрі. Потім Боба завис на мить у повітрі й гепнувся на землю.

- Тр-р-р-р-ах тібідох, - вилаявся Боба. - Що це було?

Бобу хитало, ноги запліталися одна за одну, тому він присів. Але голова все одно вертілась. Боба ліг, простяг лапи і поклав на них голову.

- Хух, так краще, - сказав Боба. - Що зі мною сталося? Хто мене підкинув?

Діти стояли і не могли вимовити слова від подиву.

- Боба, ти можеш розмовляти, - першою отямилася Віка.

- Який я тобі Боба? - підняв голову песик. - Сірий Бобик Каштанович.

- Що, що? - прийшов до тями Артем.

- От телепні, - зітхнув Бобик. - Прізвище моє Сірий, - пояснював терпляче пес. - Звуть мене Бобиком. Тата мого звали Каштаном. Значить, я Каштанович. Дійшло?

- Але ж ти чорний, а не сірий, - Віка досі не могла прийти до тями.

- То предки мої були сірими! - рознервувався Бобик і вскочив на лапи. - Тато казав, що були вовкодавами. Отак от. Ясно?

Віка і Артем енергійно закивали головами, погоджуючись із собакою.

- Але якщо ви пригостите мене морозивом, - продовжував, облизуючись і ковтаючи слину, пес. - То так тому і бути. Можете називати мене Бобою.

Артем розпакував свій «Пломбір» ванільний і обережно поклав перед псом. Поруч з ванільним лягло і шоколадне.

- Та не бійся, - почав облизувати морозиво і одночасно говорити до дітей Боба. - Не вкушу. Ви хороші діти. Ніколи мене не ображали. Не кидали у мене каміння. Ви мені подобаєтесь. Мама Артема навіть давала мені сосиску. Смакота.

- Боба, ти нам допоможеш? - запитав Артем.

- Чим зможу, - бурчав задоволено пес, облизуючи ванільне морозиво і закусуючи шоколадним. - Тим допоможу. Такого смачного морозива я в житті не пробував. Хоча, якщо чесно, я взагалі ніколи його не пробував. Якщо звичайно не рахувати ту солоденьку упаковочку з-під морозива, яку одного разу я знайшов на смітнику за великим магазином. Щось я заговорився. Так що, вам там знайти потрібно?

- Ми хочемо знайти клоуна на прізвисько Рижик.

Бобик ледь не вдавився, закашлявся, злякано подивився на дітей.

- А навіщо він вам? - злякано притис вуха Бобик. Він навіть забув про морозиво.

- Нам потрібно його розсмішити, - хором відповіли Артем з Вікою.

- Але навіщо вам це? - морозиво розтануло і білий ваніль, змішався з коричневим шоколадом біля лап собаки.

Боба з жалем подивився на місце, де лежало морозиво. Апетит у собаки пропав.

- Щоб повернути усіх циркових артистів, їхніх дресованих тварин, щоб у місто знову повернувся цирк. Щоб всім було весело.

Бобик ще раз з жалем подивився, як тане морозиво, потім підняв голову і з сумом в очах глянув на дітей і сказав: